АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді Горб І.М.,
суддів Сілкової І.М.,
Худика М.П.,
з участю прокурора Тертичного О.А.,
представників потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3,
потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляцією представника потерпілих ОСОБА_2 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2012 року
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Києва, громадянин України, українець, з вищою освітою, неодружений, працюючий заступником генерального директора ПАТ «Український інститут меблів», зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,
засуджений за ч. 1 ст. 135 КК України на 2 роки позбавлення волі та на підставі
ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
____________________________________________________
Справа №11/796/247/2013 Головуючий у першій інстанції Пойда С.М.
Категорія: ч. 1 ст. 135 КК України Доповідач Горб І.М.
Позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення із ОСОБА_7 матеріальної, моральної шкоди, а також витрат на правову допомогу - залишено без задоволення.
За вироком суду, ОСОБА_7 визнано винним в тому, що він 01 серпня 2011 року близько 15 години 30 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «БМВ», державний номер НОМЕР_1, та рухаючись по проїзній частині Харківської площі зі сторони проспекту Бажана у напрямку вул. Колекторної у м. Києві, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_9, який переходив дорогу неподалік перехрестя проїзної частини Харківської площі та вул. Колекторної у м. Києві.
В результаті наїзду потерпілий ОСОБА_9 упав на проїзну частину дороги і отримав тілесні ушкодження у вигляді крововиливів м'яких тканин нижніх кінцівок, пошкодження зв'язкового апарату лівого гомілковостопного суглоба у поєднанні із закритим двухлодижечним переломом кісток лівої гомілки, закритого перелому лівої малогомілкової кісті у верхній її третині, закритого перелому кісток правої гомілки у верхній їх третині, крові у правому колінному суглобі; крововиливів м'яких тканин правої ділянки сідниць; забою, крововиливів шкірних покривів і м'яких тканин правої верхньої кінцівки, правої половини грудної клітини; крововиливів шкірних покривів лівої верхньої кінцівки, крововиливів м'яких тканин лівої половини грудей у поєднанні з переломом 3-11 ребер, субплевральних крововиливів в області лівої легені, лівобічного пневмотораксу, виявлення при судово-медичному дослідженні в лівій плевральній порожнині біля 100 мл крові; саден, крововиливів шкірних покривів і м'яких тканин голови, лінійного перелому правої тім'яної і правої скроневої кісток, основної кості справа, субарахноїдального крововиливу, що покриває півкулі мозку, в області скроневих доль - у поєднанні з вогнище удару тканини мозку, крововиливу в області зведення мозку, крові у правому бічному шлуночку мозку, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя. Смерть ОСОБА_9 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 року близько 04 години 20 хвилин в результаті перелому кісток скелета у вигляді множинних переломів ребер зліва, перелому кісток нижніх кінцівок що супроводилися у своїй послідовності розвитком жирової емболії великого і малого круга кровообігу, що призвела до розвитку легенево-серцевої недостатності, набряку-набухання головного мозку.
ОСОБА_7, будучи особою, яка керує джерелом підвищеної небезпеки, усвідомлюючи, що він вчинив дорожньо-транспортну пригоду та вчинив наїзд на пішохода, який залишився лежати на проїзній частині Харківської площі в м. Києві без допомоги, в результаті чого він опинився в небезпечному для життя стані і без сторонньої допомоги не міг вийти з нього, був зобов'язаний і мав можливість зупинитися та надати допомогу потерпілому ОСОБА_9 Незважаючи на це, ОСОБА_7 в порушення вимог п.п. 2.10 підпункти «а», «г», «д» Правил дорожнього руху України, маючи можливість надати необхідну допомогу потерпілому, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу, а умисно залишив на місці події потерпілого ОСОБА_9, який перебував у небезпечному для життя стані внаслідок отриманих при дорожньо-транспортній пригоді травм.
В апеляції представник потерпілих ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, невідповідність висновків суду щодо заявлених цивільних позовів фактичним обставинам справи та неправильне застосування матеріального закону про їх вирішенні, просить скасувати вирок суду та постановити новий, яким призначити ОСОБА_7 більш суворе покарання, ніж передбачено оскаржуваним вироком, пов'язане з реальним позбавленням волі. Позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення із ОСОБА_7 матеріальної шкоди задовольнити частково у сумі 2 393, 44 грн., а також стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. і витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 7 500 грн.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що висновки суду про визнання при призначенні засудженому покарання пом'якшуючою обставиною - добровільного відшкодування ним завданої злочином матеріальної шкоди не відповідають дійсності, оскільки засуджений у судовому засіданні, визнавши позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_4 в повному обсязі, відшкодував їх лише частково, в розмірі 8 700 грн., в той час, як ОСОБА_4 заявлено позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 11 093 грн. 44 коп.
Також зазначає, що суд призначив засудженому занадто м'яке покарання, яке не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, без врахування всіх характеризуючих матеріалів та, неправильно встановивши пом'якшуючі покарання обставини, залишив поза увагою ту обставину, що він неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності саме за правопорушення, скоєнні ним при керуванні транспортними засобами.
Крім того, вважає, що суд першої інстанції безпідставно та неправомірно відмовив потерпілим у задоволенні заявлених ними у кримінальному процесі цивільних позовів.
На думку апелянта, висновок суду про повне відшкодування матеріальної шкоди засудженим на користь ОСОБА_4 є помилковим, оскільки їй було відшкодовано засудженим лише частково матеріальну шкоду, що підтверджується чеками.
Також необґрунтованим та хибним є висновок суду про відмову у відшкодуванні моральної шкоди кожній потерпілій з підстав відсутності прямого причинного зв'язку між бездіяльністю засудженого та настанням смерті ОСОБА_9, оскільки наявність такого зв'язку має значення лише для кваліфікації злочинних дій ОСОБА_7, а не для цивільного позову, при вирішенні якого судом не враховано та не застосовано положення ст.ст. 1167, 1187 ЦК України щодо відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки за завдану моральну шкоду, при тому, що в судовому засіданні ОСОБА_7 частково визнав позовні вимоги потерпілих в цій частині.
Крім того, вважає безпідставною, невмотивованою та неправомірною відмову суду в задоволенні позовних вимог потерпілих щодо стягнення із засудженого витрат на правову допомогу з огляду на вимоги ст.ст. 79, 84, 88 ЦПК України та Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року.
Інші учасники судового процесу даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника потерпілих ОСОБА_2, яка підтримала свою апеляцію, при цьому, уточнивши, просила призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 135 КК України у виді двох років позбавлення волі, без застосування ст. 75 КК України, пояснення представника потерпілих ОСОБА_3, потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які підтримали подану апеляцію, пояснення прокурора, захисника та засудженого, які заперечували проти задоволення апеляції представника потерпілих, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція представника потерпілих ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебувала у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, маючи змогу надати допомогу цій особі, яку він сам поставив у небезпечний для життя стан, за обставин, викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом, за згодою учасників судового розгляду, в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України (в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями) доказах і в апеляції не заперечуються. За таких обставин, відповідно до вимог ч. 1 ст. 365 КПК України (в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин перевірці апеляційним судом не підлягають.
Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135 КК України є правильною і також в апеляції не заперечується.
Доводи апеляції представника потерпілих ОСОБА_2 про безпідставне застосування судом вимог ст.75 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Міра покарання призначена засудженому ОСОБА_7 відповідно до вимог ст. 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливою, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, і є необхідною для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів.
Всупереч доводів апеляції представника потерпілих ОСОБА_2, при призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а також дані про особу засудженого, який раніше не судимий, щиро розкаявся у вчиненому та добровільно відшкодував завдану злочином матеріальну шкоду, що суд визнав пом'якшуючими його покарання обставинами.
З урахуванням всіх цих обставин суд призначив ОСОБА_10 покарання за злочин, за яким він визнаний винним, з дотриманням вимог ст. 65 КК України, і дійшов правильного висновку про можливість на підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування покарання у виді 2 років позбавлення волі, призначеного судом в максимальному розмірі, передбаченому санкцією статті, з випробуванням, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього згідно ст.76 КК України обов'язки.
Посилання апелянта на безпідставність врахування судом як пом'якшуючої покарання засудженого обставини - добровільного відшкодування завданої матеріальної шкоди, є неспроможними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_10 до постановлення вироку в рахунок відшкодування матеріальної шкоди сплатив потерпілій ОСОБА_4 - 8 700 грн., потерпілій ОСОБА_5 - 2500 грн., і таке відшкодування є добровільним, а отже, виходячи з вимог п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України, обґрунтовано визнано судом першої інстанції пом'якшуючою покарання засудженого обставиною.
Та обставина, що ОСОБА_7 раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за правопорушення, скоєні при керуванні транспортними засобами, не може бути в даному випадку підставою для призначення йому більш суворого покарання, як про те ставиться питання в апеляції представника потерпілих ОСОБА_2
Інших обставин, що заслуговували б на увагу і які свідчать про необґрунтоване звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням, в апеляції не приведено.
За викладеним, колегія суддів вважає, що доводи апеляції представника потерпілих ОСОБА_2 про м'якість призначеного судом покарання через безпідставне звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням та необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 135 КК України у виді двох років позбавлення волі, без застосування ст. 75 КК України, є необґрунтованими і належно не мотивованими, у зв'язку з чим апеляція представника потерпілих ОСОБА_2 в цій частині задоволенню не підлягає.
Що стосується судового рішення по даній кримінальній справі в частині вирішення цивільних позовів, то його не можна визнати законним і обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 328 КПК України ( в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, з наведенням відповідного обґрунтування, як це випливає з ч. 5 ст. 334 КПК України ( в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями).
Як вбачається з матеріалів справи, 20.09.2012 року представник потерпілої ОСОБА_4 подала в її інтересах цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 11 093 грн. 44 коп., моральної шкоди в розмірі 100000 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн. (т. 2 а.с. 131-133).
Також 20.09.2012 року і потерпіла ОСОБА_5 звернулась з цивільним позовом про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн. (т. 2 а.с. 149-150).
Суд першої інстанції, позовні вимоги потерпілої ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків в сумі 11 093 грн. 44 коп. визнав обґрунтованими та підтвердженими наданими суду і дослідженими ним доказами, проте в задоволенні її цивільного позову в цій частині відмовив, посилаючись на добровільне відшкодування засудженим завданої потерпілій матеріальної шкоди.
Такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах кримінальної справи, відповідно до яких засуджений відшкодував потерпілій ОСОБА_4 матеріальну шкоду лише в сумі 8700 грн., що підтверджено чеками №7568 від 23.10.2012 року на суму 2500 грн. та №3929 від 25.10.2012 року на суму 6200 грн. (т. 2 а.с. 191, 199).
Та обставина, що ОСОБА_7 перерахував потерпілій ОСОБА_5 2500 грн., не може свідчити про повне відшкодування матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 190).
Вищезазначене дає колегії суддів підстави для висновку про те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 22, 64 КПК України (в редакції 1960 року з змінами та доповненнями) належним чином не досліджував заявлені у справі цивільні позови, що й призвело до помилкових висновків в цій частині.
Виходячи з повноважень апеляційного суду при перевірці судового рішення в частині розв'язання цивільного позову, заявленого у кримінальній справі, котрі визначені в ст.ст. 373, 378 КПК України (в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), зважаючи на те, що у задоволенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільних позовів і направити матеріали справи в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, а тому апеляція представника потерпілих ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України (в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію представника потерпілих ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2012 року відносно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільних позовів скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів в порядку цивільного судочинства.
В решті вирок суду залишити без зміни.
С у д д і:
_____________________ _____________________ ___________________
ГорбІ.М. Сілкова І.М. Худик М.П.