Справа № 22ц/1290/5675/12

Провадження № 22ц/1290/5675/12

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2013 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого: Матвєйшиної О.Б..

суддів: Малієнко Н.В., Єрмакова Ю.В.,

при секретарі: Борзило О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 18 вересня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління внутрішньої безпеки УМВС України в Луганській області про захист гідності, честі та ділової репутації, -

ВСТАНОВИЛА:

13 липня 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Управління внутрішньої безпеки УМВД України в Луганській області, в якому послався, що він раніше знаходився на службі в органах внутрішніх справ. 24 квітня 2009 року у зв'язку з сімейними обставинами звільнився зі службі за власним бажанням. При звільненні йому була надана позитивну характеристику. У травні 2011 року він вирішив повернутися на службу до органів ДДУПВП однак йому було відмовлено у зв'язку з тим, що начальник відповідача ОСОБА_3 надав у Луганський СИЗО-1, куди позивач звернувся з приводу повернення на службу, письмову інформацію, в якій безпідставно звинуватив його у вживанні та реалізації наркотиків під час проходження служби в органах внутрішніх справ, що не відповідає дійсності та стало для нього та його сім'ї повною несподіванкою. На його вимогу надати роз'яснення з приводу цього, його було повідомлено, що вказаний лист носить рекомендаційний характер і тому не може бути підставою для відмови у прийнятті на службу. Однак позивач вважає, що начальник відповідача вийшов за межі своїх повноважень надавши вказану інформацію, яка не відповідає дійсності, оскільки він вважає недоцільним прийняття його на службу в органах ДДУПВП та яка ганьбить його і позбавляє назавжди можливості служити у правоохоронних органах. Тому позивач просить визнати дії відповідача по поширенню інформації про його неблагонадійність неправомірними, такими, що ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію, визнати незаконною надану відповідачем у СИЗО-1 м. Луганська письмову інформацію про його неблагонадійність, зобов'язати відповідача відкликати письмову інформацію, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію із СИЗО-1 м. Луганська, зобов'язати начальника відповідача ОСОБА_3 надати йому особисті письмові вибачення за допущене необґрунтоване поширення відомостей, які не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність та ділову репутацію.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 18 вересня 2012 року у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі позивач з рішення суду не згоден, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, просить скасувати, та задовольнити його вимоги щодо визнання дій відповідача по поширенню інформації про його неблагонадійність неправомірними, такими, що ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію, визнати незаконною надану відповідачем у СИЗО-1 м. Луганська письмову інформацію про його неблагонадійність, зобов'язати відповідача відкликати письмову інформацію, яка принижую його честь, гідність та ділову репутацію із СИЗО-1 м. Луганська.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, яки прийняли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими Доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судова колегія вважає, що у даному випадку вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримано.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що письмова інформація відповідача про недоцільність оформлення позивача на службу до органів внутрішніх справ не є негативною та недостовірною, а лише оціночним судженням, наданим на офіційний запит Луганського слідчого ізолятору.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку що, ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Відповідно до 269 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Згідно зі ст.. 270 ЦК України відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Приписами ст.. 277 ЦК України встановлено, що

1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

3. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Стаття 47-1 Закону України „ Про інформацію" передбачає, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Пленум Верховного Суду України у Постанові № 1 від 27 лютого 2009 року „ Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз'яснив, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація

стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим

благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична

поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню

їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Звернути увагу судів, що спеціальний порядок спростування недостовірної інформації передбачений для випадків, коли ця інформація набула поширення через документ, який прийняла (видала) юридична особа (частина п'ята статті 277 ЦК). У такому випадку документ, який містить таку недостовірну інформацію, що порочить особисті немайнові права фізичних осіб, має бути відкликаний.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Судом встановлено, що позивач у 2011 році звертався до Луганського слідчого ізолятору Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області з приводу прийому на службу. У зв'язку з його зверненням керівництво Луганського слідчого ізолятору робило запит до відповідача, де раніше до 2009 року проходів службу в органах внутрішніх справ позивач, на який отримало відповідь від 29 листопаду 2011 року за №18/13-3901, підписану начальником ОСОБА_3, наступного змісту: «Повідомляємо, що УВБ в Луганській області ДВБ МВС України вважає за недоцільне оформлення на службу до органів ДДУПВП ОСОБА_1, колишнього оперуповноваженого СБНОН Жовтневого РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області, якого наказом ГУМВС України в Луганській області від 24 квітня 2009 року № 201 о/с було звільнено з ОВС України за п. 64 «ж»(за власним бажанням) у спеціальному званні «старший лейтенант міліції».

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, а також вказаною відповіддю, копія якої знаходиться у справі.

Як вбачається за змісту вказаної відповіді, вказана інформація не є негативною, вона не містить ніяких недостовірних відомостей, не містить у собі образливих висловлювань на адресу позивача, вона за своїм характером містить суб'єктивну думку органу, який видав відповідь щодо доцільності прийняття позивача на службу, а тому суд правильно дійшов висновку, що ця інформація фактично є оціночним судженням, а тому підстав для захисту честі, гідності та ділової репутації, згідно зазначених у позові вимог позивача, у тому числі щодо зобов'язання начальника відповідача ОСОБА_3 надати йому особисті письмові вибачення за допущене необґрунтоване поширення відомостей, які не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність та ділову репутацію, заявлені до відповідача Управління внутрішньої безпеки УМВД України в Луганській області, не вбачається

Доводи апелянта про те, що при наданні відповіді відповідач перевищив свої повноваження та не мав права надавати відповідь по суті запиту, на увагу не заслуговують, оскільки відповідачеві було надано офіційний запит і він зобов'язаний надати на нього відповідь по суті.

Доводи апелянта про те, що наявність у нього дисциплінарних стягнень під час проходження раніше служби в органах внутрішніх справ не вплинуло на проходження ним такої служби та призначення на посаду, з якої він був звільнений за власним бажанням з позитивною характеристикою, на увагу не заслуговують, оскільки ці обставини не мають відношення до оскаржуваної позивачем відповіді, в якій по зазначене позивачем взагалі не згадується, до речі сам позивач наголошує, що у відповіді не зазначено конкретно у чому і коли він себе скомпрометував.

Доводи апелянта про те, що відповідач в особі начальника не маючи ніяких компрометуючих позивача матеріалів, своєю відповіддю позбавило його права вступу на службу, чим принизив його честь, гідність та ділову репутацію, оскільки на підставі цієї відповіді йому відмовлено у прийнятті на службу, завдавши також моральну шкоду, на увагу не заслуговують, оскільки оскаржувана відповідь носить рекомендаційний характер, та не є обов'язковою до виконання, питання прийняття на службу остаточно вирішує керівництво Луганського слідчого ізолятору на свій розсуд, який не підпорядкований відповідачеві, відмову у прийнятті на службу позивачем не оскаржено, доказів того, що саме відповідь відповідача вказаного змісту стала підставою для відмови у прийнятті на службу, не надано.

Інші доводи апеляційної скарги фактично носять характер переоцінки доказів та висновків суду, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом правильно встановлені обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права, та прийнято правильне рішення по суті спору.

У відповідності зі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

Згідно зі ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, суд вважає, що оскільки рішення суду постановлено з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для його скасування не вбачається

Керуючись ст.. 303,307,308,313,314,315 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 18 вересня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління внутрішньої безпеки УМВС України в Луганській області про захист гідності, честі та ділової репутації - залишити без змін.

Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.

Головуючий :

Судді: