Справа № 2523/1397/2012 Провадження № 22-ц/795/256/2013 Головуючий у I інстанції -Хоменко Л.В. Доповідач - Скрипка А. А.
Категорія -цивільна
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 січня 2013 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСкрипки А.А.
суддів:Тагієва С.Р., Бобрової І.О.
при секретарі:Руденко О.М.
за участю:ОСОБА_5, ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Радянськослобідської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про зобов'язання відшкодувати моральну та матеріальну шкоду, повернення земельної ділянки під город,
в с т а н о в и в:
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про зобов'язання відшкодувати моральну шкоду в сумі 40 000 грн., на ліки 500 грн., за оранку землі 70 грн., за лопату, сапку, граблі, взуття - 200 грн., а також повернення її городу, - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду є безпідставним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Апелянт вказує, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги того факту, що за вказівкою відповідача ОСОБА_5 була побита на своєму городі та вимушена була звертатись за медичною допомогою до лікарні, в подальшому тривалий час відновлюючи стан свого здоров'я, купувати ліки на суму 500 грн. ОСОБА_5 також зазначає, що неправомірними діями відповідача їй була також спричинена і моральна шкода, оскільки вона зазнала фізичного болю, отримала тілесні ушкодження, було порушено її нормальний спосіб життя, тому апелянт вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_6 на її користь 40 000 грн. в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди. Апелянт вказує, що судом першої інстанції безпідставно при вирішенні спору по суті не застосовані положення ч. 1 статті 22, статті 23, статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України, якими регламентовано право особи на відшкодування спричиненої їй матеріальної та моральної шкоди особою, яка завдала шкоду. ОСОБА_5 зазначає, що обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги, відповідно до статті 10 ЦПК України повністю підтверджуються наданими нею доказами, які містяться в матеріалах справи.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить залишити рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2012 року без змін, мотивуючи це тим, що ОСОБА_5 в 2009 році з допомогою іншої особи самовільно обробила частину його земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, що підтверджується відповідним Державним актом на право власності на земельну ділянку. Після вимоги припинити захват земельної ділянки, як вказує ОСОБА_6, ОСОБА_5 розбила вітрину у магазині, що йому належить. Позовні вимоги ОСОБА_5 ОСОБА_6 вважає безпідставними та необґрунтованими.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, відмовний матеріал Чернігівського РВ УМВС України в Чернігівській області ЖРЗПЗ № 1148 від 18.05.2009 року за заявою ОСОБА_6 щодо прийняття мір до ОСОБА_5, яка самовільно обробила частину його земельної ділянки, погрожувала йому фізичною розправою, ображала його та розбила скло в дверях його магазину, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки судом першої інстанції його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з вимог заявленого позову ОСОБА_5, позивач просила суд зобов'язати ОСОБА_6 відшкодувати їй: моральну шкоду в розмірі 40 000 грн., витрати на ліки в розмірі 500 грн., за оранку землі 70 грн., за лопату, сапку, граблі, взуття - 200 грн., а також повернути город. В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, що отримала земельну ділянку у розмірі 0,04 га в с. Павлівка Чернігівського району та області за рішенням № 28 від 20 травня 1998 року сільської ради. 13 травня 2009 року відповідач знищив 3 сотки засадженого нею городу, у тому числі 1,5 сотки городу ОСОБА_8 З Чернігівського РВ на своє звернення вона отримала відповідь, що незаконно займає ділянку у с. Павлівка. ОСОБА_5 зазначала, що ОСОБА_6 незаконно зайняв ділянку 40 соток, на її ділянці поставив 5 стовпів, три з яких позивачка викопала. 23 квітня 2012 року позивачка засадила 2 сотки ділянки, до 4 травня надходили погрози її вбити, знищити 2 сотки городу, а також 2 грабель, лопату, сапки, взуття. 04 травня за вказівкою ОСОБА_6 було знищено дві сотки її городу. 05 травня з травмами швидка допомога доправила її до лікарні № 1 м. Чернігова, на ліки вона витратила 500 грн., хворіє на гіпертонію, стенокардію, гострий синдром.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів щодо порушення своїх прав, зокрема, як правомірності користування земельною ділянкою, так і захоплення частини земельної ділянки, яку вона обробляє та знищення з боку відповідача 1,5 сотки її городу. Також суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що ОСОБА_5 не доведено в ході судового розгляду даної справи факту спричинення їй неправомірними діями відповідача матеріальної та моральної шкоди.
Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції, оскільки він узгоджується з фактичними обставинами справи та приписами норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.
В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 791887 ОСОБА_6 на підставі договору дарування належить земельна ділянка площею 0, 0702 га у межах згідно з планом на території с. Павлівка Радянськослобідської сільської ради Чернігівського району та області ( а. с. 159).
Позивачем представлена копія рішення виконкому Радянськослобідської сільської ради Чернігівського району та області № 28 від 20 травня 1998 року (яка не є у встановленому порядку завіреною), згідно якої виділено ОСОБА_9 (мати позивача) земельну ділянку у розмірі 0,04 га в с. Павлівка ( а. с. 92).
У зв'язку з наявністю даного документа судом першої інстанції було зроблено запит до архівного відділу Чернігівської районної державної адміністрації стосовно рішення виконавчого комітету Радянськослобідської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області № 28 від 20 травня 1998 року '' Про виділення земельних ділянок для городу '' ( а. с. 107-108). Відповідно до наданого архівним відділом Чернігівської районної державної адміністрації рішення виконавчого комітету Радянськослобідської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області № 28 від 20 травня 1998 року '' Про виділення земельних ділянок для городу ''( а. с. 109), ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_9 земельні ділянки для городу не виділялись.
Як вбачається з відмовного матеріалу Чернігівського РВ УМВС України в Чернігівській області ЖРЗПЗ № 1148 від 18.05.2009 року за заявою ОСОБА_6 щодо прийняття мір до ОСОБА_5, яка самовільно обробила частину його земельної ділянки, погрожувала йому фізичною розправою, ображала його та розбила скло в дверях його магазину, постановою ДІМ ЧРВ УМВС України в Чернігівській області Дюба О.О., затвердженою в. о. начальника Чернігівського РВ УМВС України в Чернігівській області Довгопол С.В., в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_6 про прийняття мір до гр. ОСОБА_5, яка самовільно обробила частину його земельної ділянки та погрожувала фізичною розправою, ображала його та розбила скло в магазині, відмовлено за п.2 статті 6 КПК України. З ОСОБА_5 проведено профілактичну бесіду про недопустимість в подальшому з її боку подібних дій (а. с. 123).
Згідно акту обстеження земельної ділянки від 09 листопада 2012 року та додатків до нього, які були складені на підставі ухвали суду першої інстанції від 31 жовтня 2012 року (а. с. 163), комісією у складі сільського голови Соколенка Ю.О., інженера - землевпорядника Решітько С.В., у присутності землекористувачів ОСОБА_6 та ОСОБА_14, встановлено, що земельна ділянка, якою користується ОСОБА_5 із земельною ділянкою ОСОБА_6 не межує, одна на іншу не накладається. Земельна ділянка, якою користується ОСОБА_5, межує із земельною ділянкою ОСОБА_14, де встановлені чіткі межі. Земельна ділянка ОСОБА_5 не обробляється. У вказаному акті обстеження земельної ділянки також зазначено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Радянськослобідської сільської ради № 28 від 20 травня 1998 року земельна ділянка ОСОБА_5, ОСОБА_9 не виділялась (а. с. 176 - 178).
Проаналізувавши вищезазначені докази по справі, а також норми матеріального права, зокрема, приписи статей 116, 152 Земельного кодексу України, статті 15 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що позивач не представила суду належних та допустимих доказів щодо порушення своїх прав, зокрема, як правомірності свого користування зазначеною земельною ділянкою, так і захоплення частини земельної ділянки, яку вона обробляє та знищення відповідачем 1,5 сотки її городу. Таким чином, оскільки судом першої інстанції не було встановлено порушення права позивача щодо користування земельною ділянкою, то воно не підлягає і відновленню, і за даних обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог в даній частині.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції невірно встановив фактичні обставини справи, дав їм неправильну правову оцінку та безпідставно не застосував відповідні норми матеріального права, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки вказані доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
Судом першої інстанції при вирішенні даної справи по суті були вірно застосовані положення статей 116, 152 Земельного кодексу України та статті 15 Цивільного кодексу України, оскільки вказаними нормами закону закріплено право особи на захист свого порушеного цивільного права, в тому числі, і права користування земельною ділянкою та визначено порядок набуття громадянами права власності та користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.
Твердження апеляційної скарги щодо безпідставної відмови судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди також не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
Зокрема, відповідно до приписів ч. 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Положеннями ч.1 статті 1167 Цивільного кодексу України регламентовано, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Тобто, необхідною умовою відшкодування шкоди за вказаними статтями є доведена наявність вини особи та причинного зв'язку між виною особи та завданою нею шкодою.
В ході судового розгляду даної справи позивачем не представлено жодного належного та допустимого доказу стосовно спричинення їй матеріальної і моральної шкоди неправомірними діями відповідача ОСОБА_6, як не доведено і факту наявності таких неправомірних дій.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки вони, всупереч приписам статті 60 ЦПК України, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Відповідно до ч.1, ч. 4 статті 60 ЦПК України, яка регламентує обов'язки доказування і подання доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищенаведене, у апеляційного суду відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин , на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: