АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВA
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - Ященка М.А.,
суддів - Журавля О.О., Тютюн Т.М.,
при секретарі - Мартиненко О.В.,
за участю прокурора - Гуменюк Л.М.,
потерпілої - ОСОБА_1,
представників потерпілої - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
захисника - ОСОБА_4,
засудженого - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_4 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 13 липня 2012 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, на підставі ст. 89 КК України раніше не судимий, -
засуджений за ч. 1 ст. 289 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
Стягнено з ОСОБА_5: на користь потерпілої ОСОБА_1 13 056,07 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 45 000,00 грн. - моральної шкоди; на користь Київської міської клінічної лікарні швидкої допомоги 1 663,68 грн., як витрати на лікування потерпілої.
Судом вирішено питання про судові витрати та речові докази по справі.
Згідно з вироком суду, засуджений ОСОБА_5 вчинив незаконне заволодіння транспортним засобом поєднане з порушенням правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, за наступних обставин.
24 квітня 2011 року, близько 14-10 год., ОСОБА_5, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в парку «Дружби Народів», що розташований в на відстані близько 7 кілометрів від пр-ту Ватутіна в м. Києві, маючи умисел на незаконне заволодіння автомобілем «Фольксваген Туарег», д.н.з. НОМЕР_1, скориставшись відсутністю уваги з боку водія ОСОБА_6, шляхом вільного доступу проник в салон автомобіля та за допомогою ключа, який знаходився в замку запалювання, завів двигун та розпочав рух автомобіля, тим самим незаконно заволодівши транспортним засобом.
Крім цього, того ж дня, близько 14-20 год., ОСОБА_5, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, не маючи відповідних документів, що надають право керувати транспортними засобами, керуючи вищезазначеним автомобілем, який був технічно справним, в парку «Дружби Народів» в м. Києві, не був уважним, не встежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху, порушуючи вимоги п. 1.3., пп. «а» п. 2.1., пп. «б» п. 2.3., пп. «а» п. 2.9., п. 12.1 Правил дорожнього руху України, здійснив наїзд на ОСОБА_1, яка стояла з велосипедом на узбіччі, чим заподіяв останній тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої травми поперекового відділу хребта.
В поданій апеляції захисник засудженого, адвокат ОСОБА_4, просить вирок змінити, закрити кримінальну справу щодо ОСОБА_5 в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 289 КК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу цього злочину, а в частині обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК України - пом'якшити призначене засудженому покарання шляхом звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та зменшити суму моральної шкоди, яка стягнута судом із засудженого на користь потерпілої. Як зазначає апелянт, вирок суду постановлений з порушенням норм матеріального та процесуального закону, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а призначене його підзахисному покарання - несправедливе через надмірну суворість. Органами досудового слідства допущена неповнота досудового слідства, яку неможливо усунути в судовому засіданні, а саме: в частині обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 289 КК України ніхто не визнаний потерпілим по справі, що позбавляє таку особу можливості користуватися своїми процесуальними правами та унеможливлює застосування до ОСОБА_5 положень ч. 4 ст. 289 КК України щодо звільнення від кримінальної відповідальності, питання про можливість такого звільнення на підставі вищезазначеної норми кримінального закону, за наявності для того підстав, взагалі не розглядалось; невстановлені та недопитані всі особи, які перебували в салоні автомобіля разом з ОСОБА_5, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_8, показання яких мають значення для кваліфікації дій останнього, не з'ясована їх роль, відношення до незаконного заволодіння транспортним засобом, як і не дана оцінка діям цих осіб шляхом прийняття відповідного рішення; не перевірена версія засудженого з приводу обставин заволодіння транспортним засобом, який стверджував, що ОСОБА_8 підходила до ОСОБА_6, і повернувшись до автомобіля сказала «поїхали», що ОСОБА_5 розцінив, як дозвіл на використання автомобіля; не виявлені причини протиріч у доказах по справі, а саме достовірно не з'ясовано в яких відносинах перебували засуджений та ОСОБА_6; не використані всі можливі засоби доказування; не проведена комісійна судово-медична експертиза, за наявності у справі двох суперечливих висновків судово-медичних експертиз, які виконувались одним і тим же експертом і при проведенні яких ступінь тяжкості отриманих потерпілою тілесних ушкоджень визначався виходячи з наслідків її хронічних захворювань, чого робити недопустимо. В діях засудженого відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 289 КК України, так як він допустив фактичну помилку і вважав, що завдяки дружнім стосункам з ОСОБА_6, він має право користуватись його транспортним засобом, що виключає його відповідальність за ст. 289 КК України. Клопотання про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування, яке заявлялося в суді у зв'язку із зазначеними порушеннями, ним задоволено не було, можливість звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК України судом також не розглядалась. При призначенні покарання ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України, суд не врахував, що той раніше не судимий, не притягувався до адміністративної відповідальності, вчинив необережний злочин, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, намагався відшкодувати потерпілій завдану шкоду, щиро кається, визнає свою вину у вчиненні зазначеного злочину, сприяв його розслідуванню, має вади здоров'я, проживає з матір'ю похилого віку, яка є пенсіонеркою і потребує догляду та піклування, має дівчину, яка вагітна і з якою він має намір створити родину. Призначена судом сума моральної шкоди не відповідає вимогам ст. 23 Цивільного кодексу України, так як при її визначенні судом не взято до уваги матеріальний стан ОСОБА_5
У поданих запереченнях на апеляцію захисника засудженого, потерпіла ОСОБА_1 вважає її необґрунтованою та безпідставною і просить залишити вирок щодо ОСОБА_5 без зміни.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції засудженого, пояснення захисника та засудженого, які просили закрити провадження у справі за ч. 1 ст. 289 КК України у зв'язку із відсутністю в діях засудженого складу цього злочину і пом'якшити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України та зменшити розмір задоволеного цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, пояснення потерпілої та її представників, які вважали вирок суду законним та просили залишити його без змін, провівши часткове судове слідство, судові дебати, надавши засудженому останнє слово, перевіривши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи, викладені в апеляції, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
У ч. 1 ст. 289 КК України, за якою засуджено ОСОБА_5 та яка передувала вчиненню ним злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, встановлено кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом, тобто за злочинні дії, які можуть вчинятись як із корисливих, так і з інших мотивів. Як установив суд, засуджений незаконно заволодів транспортним засобом з метою здійснення поїздки на ньому.
Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, є не лише право власності на транспортні засоби, а і безпека їх руху по вулицях та дорогах, що має гарантувати безпеку життя і здоров'я інших учасників дорожнього руху, в т. ч. велосипедистів, пішоходів.
Таким чином, та обставина, що ніхто не визнаний потерпілим по епізоду обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 289 КК України не є доказом відсутності в його діях складу цього злочину. Суд першої інстанції, як на докази вини засудженого, послався на показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_9, протоколи слідчих дій. Дослідженими судом апеляційної інстанції даними, які містяться в протоколі допиту свідка ОСОБА_6 під час досудового слідства та в протоколі судового засідання, під час його допиту в суді першої інстанції, переконливо підтверджується, що засуджений ОСОБА_5 без його дозволу та у його відсутність, самовільно, без наявності будь-яких прав на це, взяв орендований ОСОБА_6 автомобіль «Фольксваген Туарег», д.н.з. НОМЕР_1, і скоїв на ньому ДТП (т. 1, а.с. 58-59; т. 2, а.с. 214-215). Більше того, допитана як свідок в суді апеляційної інстанції за клопотанням сторони захисту, ОСОБА_8, на свідчення якої посилався засуджений для підтвердження того, що саме через неї, дівчину на ім'я ОСОБА_8, він отримав дозвіл на керування транспортним засобом від ОСОБА_6, засвідчила, що перед поїздкою на автомобілі «Фольксваген Туарег» вона не говорила ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_6 дозволив йому керувати цим автомобілем, а просто запропонувала здійснити поїздку, так як останній не міг цього зробити через стан сп'яніння.
Таким чином, посилання апелянта на те, що не встановлені та не допитані всі особи, які перебували в салоні автомобіля разом з ОСОБА_5, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_8, не з'ясована їх роль, відношення до незаконного заволодіння транспортним засобом, як і не дана оцінка діям цих осіб шляхом прийняття відповідного рішення, носять надуманий характер, не свідчать про істотну неповноту досудового та судового слідства та не спростовують висновків суду про те, що саме ОСОБА_5, незаконно заволодів і керував вказаним вище автомобілем.
Виходячи з викладеного, кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, є вірною, а доводи апеляції захисника ОСОБА_10, в цій частині, являються безпідставними.
Не ґрунтуються на досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказах і доводи апеляції щодо наявності підстав для звільнення засудженого від кримінальної відповідальності за вказаний вище злочин згідно з ч. 4 ст. 289 КК України, яка передбачає таке звільнення щодо особи, яка вперше вчинила дії передбачені ч. 1 ст. 289 КК України, але заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки. ОСОБА_5 не заявляв про вчинені ним дії по незаконному заволодінню транспортним засобом правоохоронним органам, а про це стало відомо після того, як він, під час керування зазначеним автомобілем, допустив порушення правил дорожнього руху, що спричинило потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, а потім залишив місце пригоди і був виявлений працівниками міліції.
Що стосується кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України, то згідно з висновками проведеної за ухвалою Апеляційного суду м. Києва комісійної судово-медичної експертизи, 24 квітня 2011 року ОСОБА_1 отримала тілесне ушкодження у вигляді закритої травми хребта, яке відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за критерієм стійкої втрати загальної працездатності, чим повністю підтверджується правильність вироку суду першої інстанції в цій частині (т. 3, а.с. 67-85). Виходячи з наслідків, що настали в результаті злочину, ступеня фізичних та моральних страждань потерпілої, якій з 01 січня 2013 року встановлено другу групу інвалідності (т. 3, а.с. 62), твердження апеляції про те, що призначена судом сума моральної шкоди не відповідає вимогам ст. 23 Цивільного кодексу України, так як при її визначенні не взято до уваги матеріальний стан ОСОБА_5, є непереконливими і не відповідають встановленим судом фактичним даним щодо дійсного розміру і характеру заподіяної потерпілій моральної шкоди.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, при цьому судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_5 злочинів, один з яких є умисним та відноситься до середньої тяжкості, а інший вчинений з необережності та є тяжким, конкретні обставини їх вчинення; відомості про особу засудженого, попередня судимість якого погашена та який позитивно характеризується по місцю проживання та роботи. Посилання захисника на те, що засуджений проживає з матір'ю-пенсіонеркою, яка потребує догляду та піклування, дівчина, з якою він має намір створити сім'ю, є вагітною, сам він має вади здоров'я у виді відсутності одного пальця на руці, не підтверджені будь-якими доказами і не свідчать про невідповідність призначеного засудженому основного покарання, як за кожен злочин окремо, так і за їх сукупністю, даним про його особу.
Правильно врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, що виправлення, перевиховання засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів неможливе без його ізоляції від суспільства, і обґрунтовано призначив ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 289 та ч. 2 ст. 286 КК України і за сукупністю злочинів, покарання у виді позбавлення волі.
В той же час, суд першої інстанції помилково призначив ОСОБА_5 додаткове покарання за ч. 2 ст. 286 КК України і за сукупністю злочинів, у видіпозбавлення права керувати транспортними засобами на 3 роки. Як було встановлено під час допиту ОСОБА_5 в суді першої інстанції (т. 2, а.с. 209), що підтвердилось і під час судового слідства в суді апеляційної інстанції, він не мав прав на керування транспортними засобами і це додаткове покарання йому не може бути призначене.
Таким чином, колегія суддів, перевіривши всі доводи апеляції, приходить до висновку про залишення її без задоволення та про необхідність зміни вироку, на підставі ч. 2 ст. 365 КПК України 1960 року, в частині призначеного судом додаткового покарання.
Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, п. 15 Перехідних положень КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію захисника ОСОБА_10 залишити без задоволення.
В порядку ч. 2 ст. 365 КПК України 1960 року вирок Деснянського районного суду м. Києва від 13 липня 2012 року щодо ОСОБА_5 змінити. Виключити з призначеного йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України та за сукупністю злочинів позбавлення права керування транспортними засобами на 3 (три) роки.
В решті вирок залишити без зміни.
Судді:
_______________ _______________ _______________
М.А. Ященко О.О. Журавель Т.М. Тютюн
Справа № 11/796/26/2013
Категорія: ч. 1 ст. 289; ч. 2 ст. 286 КК України
Головуючий у суді першої інстанції - Вінтоняк Р.Я.
Доповідач - Ященко М.А.