АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/644/2013

Головуючий у 1- й інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: Гаращенко Д.Р.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.

при секретарі - Мурга М.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, орган опіки і піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

07 червня 2012 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, АКБ «Новий», у якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 18 серпня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 4663, і виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно зареєстрований в реєстрі 18.08.2006 року за № 3626297 на підставі вказаного договору іпотеки.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 18 серпня 2006 року між її чоловіком ОСОБА_2 та АКБ «Новий» було укладено кредитний договір, в забезпечення виконання зобов'язань за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому квартиру, в якій проживали його неповнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 З огляду на те, що при укладенні оспорюваного договору іпотеки не було отримано згоди органу опіки і піклування, вказаний договір повинен бути визнаний недійсним.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено.

31 жовтня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги на вказане рішення, у яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просили суд його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування заявлених вимог апелянти вказали, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 неправомірно посвідчила договір іпотеки без письмово дозволу органу опіки і піклування, що є порушенням ч. 6 ст. 203 ЦК України. Також апелянти зазначили, що з моменту набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру його діти відповідно до ст.ст. 150, 155, 156 ЖК України, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» набули право користуватися вказаною квартирою. На думку апелянтів, суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги довідку про склад сім'ї, видану ЖУ ДП «Екос», оскільки вказана довідка не відповідала вимогам законодавства, зокрема не була завірена виконкомом місцевої Ради народних депутатів за місцем проживання сім'ї.

Представник органу опіки і піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та місце апеляційного розгляду, надіслав до суду листа, у якому зазначив, що підтримує подані апеляційні скарги та просив розглянути справу за його відсутності.

Інші особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явилися, належним чином були повідомлені про час та місце апеляційного розгляду, тому розгляд справи за апеляційними скаргами на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України проведено за їх відсутності.

Вислухавши доповідь судді Гаращенка Д.Р., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 15 липня 1995 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений шлюб (а.с. 13), від якого народились діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 15,16).

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Головним управлінням житлового забезпечення КМДА 18 червня 2002 року, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 14).

18 серпня 2006 року між АКБ «Новий» (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений кредитний договір № 99-06-В, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 3 000 000, 00 дол. США строком до 17серпня 2009 року зі сплатою 14, 5 % річних за користування кредитними коштами(а.с. 7-8).

Того ж дня в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між АКБ «Новий» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 9-12).

Відповідно до довідки ДП «Екос» ХК «Київміськбуд» № 1430 від 25 липня 2006 року у квартирі АДРЕСА_1 проживає без реєстрації лише ОСОБА_2 (а.с. 31).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції керувався ст.ст. 60, 214 ЦПК України, ст.ст. 3, 17 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 203, 215 ЦК України та виходив з того, що підстави для визнання договору іпотеки недійсним у зв'язку з порушенням прав дітей на момент його укладення відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін і відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

На підставі ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 при посвідченні договору іпотеки переконалася в тому, що неповнолітні діти ОСОБА_2 не мають права власності на предмет іпотеки, не зареєстровані та не проживають у АДРЕСА_1 шляхом витребування довідки про реєстрацію місця проживання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за адресою майна, що передавалося в іпотеку.

З довідки ДП «Екос» ХК «Київміськбуд» № 1430 від 25 липня 2006 року вбачається, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору у квартирі АДРЕСА_1 малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані не були та не проживали.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про те, що укладення договору про передачу в іпотеку спірної квартири не порушило прав та законних інтересів дітей позивача, й отримання дозволу на укладення такого договору від органу опіки і піклування не потрібно.

З огляду на зазначене, посилання апелянтів на те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 неправомірно посвідчила договір іпотеки без письмового дозволу органу опіки і піклування є необґрунтованими.

Вказаного висновку суду першої інстанції не спростовують доводи апелянтів про те, що з моменту набуття права власності ОСОБА_2 на квартиру його діти набули право користуватися нею, так як з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали у спірній квартирі на момент укладення договору іпотеки.

Відхиляючи посилання апелянтів на те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги довідку про склад сім'ї, видану ЖУ ДП «Екос», колегія суддів виходить з того, що зазначена довідка видана у відповідності до Додатку № 1 до Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 р. № 470, а доказів, що спростовують вказані у ній відомості апелянтами не надано.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року є законним і обґрунтованим. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді