Справа №2-2153/08
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2008 року Печерський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Гримич М.К.
при секретарі - Бульбі Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
- про визнання договору дарування, договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності на квартиру, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду із зазначеним вище позовом, просила визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 14.08.1996 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, договори купівлі-продажу: від 10.11.2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, від 27.12.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 недійсними та визнати за нею право власності на зазначену квартиру. Позивачка обгрунтовує свої вимоги тим, що дана квартира належить їй на праві приватної власності згідно договору купівлі - продажу від 25.02.1992 року, завіреного державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори і належну їй квартиру не відчужувала, договорів дарування не підписувала. Разом з тим, згідно інформації Київського міського БТІ право власності на квартиру від неї перейшло до ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 14.08.1996 року. В подальшому дана квартира була відчужена іншим особам згідно договорів купівлі-продажу від 10.11.2006 року, від 27.12.2006 року. В зв”язку з з”ясуванням зазначених обставин нею подано заяву про злочин о Печерського РУГУ МВС України у м. Києві і по факту заволодіння належною їй квартирою шляхом обману порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, але питання щодо її права власності на квартиру не вирішено.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов з викладених в ньому підстав, змінив позовні вимоги, обгрунтувавши їх ч.1 ст. 215 ЦК України з посиланням на ч.3 ст. 203 ЦК України, згідно з яким волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з”явившись в попереднє судове засідання проти позову не заперечували, посилаючись на те, що оспорювані договори ними не укладалися, позивачку ніколи не бачили, намірів щодо придбання її квартири не мали, в подальшому просили розглядати справу у їх відсутності .
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з”явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений в порядку ч.9 ст. 74 ЦПК України.
Суд, вислухавши представників позивача, дослідивши матеріали справи, матеріали кримінальної справи №06-8438, витребуваної з Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві , вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 25.02.1992 року, посвідченого держаним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори (а.с.8-9). В даній квартирі позивачка зареєстрована з 21.12.1966 року (а.с.10).
Відповідно до договору дарування від 14.08.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Київської державної нотконтори ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №1с-2703, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 зазначену вище квартиру АДРЕСА_1 (а.с.12).
В подальшому, 10.11.2006 року ОСОБА_3 продав дану квартиру ОСОБА_4, згідно договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотконтори ОСОБА_6. (а.с.13). Продаж квартири здійснено, за погодженням сторін, за 11178,84 грн.
27.12.2006 року ОСОБА_4 продав вказану квартиру ОСОБА_2, згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_7, за реєстровим №5006 (а.с.14).
7.06.2007 року слідчим СВ Печерського РУГУ МВС України у м. Києві, за заявою ОСОБА_8, була порушена кримінальна справа № 06-8438 по факту заволодіння чужим майном - квартирою АДРЕСА_1, шляхом обману, вчиненого у великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого ст.190 ч.3 КК України, розслідування якої проводиться СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
В межах розслідування кримінальної справи було проведено судово-почеркознавчу експертизу по зразкам підпису ОСОБА_1 Згідно висновку експерта №13761 від 8.11.2007 року, підпис від імені ОСОБА_1 напроти відповідного прізвища в графі "підписи:" в примірнику договору дарування від 14.08.1996 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зроблено не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (а.с.43-45). Даний факт підтверджується матеріалами кримінальної справи №06-8438, які досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.. 215 ЦПК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в тому числі ч.3 ст. 203 ЦК України, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
З урахуванням зазначеної норми закону та встановлених в судовому засіданні обставин, суд вважає, що право власності ОСОБА_1 на належну їй квартиру було порушено невстановленими особами, які від її імені уклали договір відчуження квартири поза волею власника .
З огляду на те, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 14.08.1996 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, її власник - ОСОБА_1 не підписувала, вільного волевиявлення останньої щодо укладання даного договору не вбачається, він не відповідає вимогам ст.203 ЦК України, що в свою чергу, згідно зі ст.215 ЦК України є підставою для визнання недійсним такого правочину.
З цих же підстав підлягає визнанню недійсним договір купівлі-продажу зазначеної вище квартири від 10.11.2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та договір купівлі-продажу від 27.12.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які ці договори не укладали, наміру на купівлю-продаж квартири не мали, оскільки не були її власниками, паспорти зазначених осіб, згідно їх пояснень в судовому засіданні, були ними втрачені і використані невстановленими особами для нотаріального оформлення відповідних угод.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання права власності, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки позивач є власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 25.02.1992 року, після визнання недійсними в судовому порядку вищезазначених договорів, укладених відповідачами, відновлює своє право власності, яке набула згідно договору купівлі - продажу від 25.02.1992 року, який є чинним. Визнання права власності на квартиру в судовому порядку, про що просить позивач, вплине на порушення її прав, оскільки володіючи спірним майном на підставі зазначеного договору нею вчинено юридично значимі дії (наприклад, посвідчено заповіт), тому задоволення позовних вимог в цій частині є порушенням її прав.
Визнаючи оспорювані договори недійсними, суд не застосовує реституції, оскільки відповідачами за оспорюваними угодами спірне майно не отримувалося.
За клопотанням представників позивача арешт, який був накладений ухвалою суду від 21.11.2007 року підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.ч.3 203, ч.1 215 ЦК України, ст.ст. 6, 10, 11, 57-60, 64, 66, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд ,-
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування, договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності на квартиру - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 14.08.1996 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 за реєстровим №1с-2703.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10.11.2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотконтори ОСОБА_6., за реєстровим №5-3607.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 27.12.2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстровим №5006.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Арешт на квартиру АДРЕСА_1, накладений ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.11.2007 року - скасувати.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Печерський райсуд м. Києва.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Гримич М.К.