Справа № 22-ц-6903/12 Головуючий у І інстанції Маценко Н.П.
Провадження № 22-ц/780/486/13 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т.Ц.
Категорія 29 24.01.2013
??????????????????????????????
УХВАЛА
Іменем України
22 січня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді Яворського М.А.,
суддів Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,
за участю секретаря Цицюрського А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу та завданої моральної шкоди,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
В липні 2012 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом про стягнення боргу та завданої моральної шкоди. Посилалася на те, що 06 жовтня 2009 року між нею та ОСОБА_2 в простій письмовій формі укладено договір позики, за умовами якого останній отримав від неї в борг грошові кошти в сумі 40000 доларів США, які зобов'язувався повернути, про що видав розписку. 12 лютого 2010 року між нею та ОСОБА_2 укладено ще один договір позики, за яким він отримав у неї в борг 65000 доларів США, які зобов'язувався повернути на вимогу. На підтвердження факту отримання коштів ОСОБА_2 написав розписку та підтвердив, що його загальний борг перед нею станом на 10 лютого 2010 року разом з відсотками складає 138050 доларів США, які він зобов'язується повернути, та підтвердив це розпискою від 22 грудня 2010 року, вказавши строк повернення коштів до 01 травня 2011 року, однак кошти не повернув. Вказує, що на час укладення договорів позики ОСОБА_2 перебував у шлюбі із ОСОБА_3, яка має солідарно відповідати за зобов'язаннями чоловіка, оскільки гроші були отримані подружжям у спільну сумісну власність. Просила стягнути солідарно із відповідачів заборгованість за договором позики в розмірі 1103433,65 грн. та моральну шкоду в розмірі 50000 грн., а також покласти на відповідачів судові витрати.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2012 року позов ОСОБА_4 частково задоволено, стягнуто солідарно із відповідачів на користь позивача загальну заборгованість за договорами позики в розмірі 1103433,65 грн. та судовий збір в розмірі 3219 грн., а всього 1106652,65 грн., в решті позову відмовлено.
Відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2012 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині стягнення процентів у сумі, що перевищує облікову ставку НБУ, і визнати його єдиним боржником по договорам позики.
Відповідач ОСОБА_3 також подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2012 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову до відповідача ОСОБА_3
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Задовольняючи позовні вимоги про солідарне стягнення із відповідачів на користь позивача боргу за договором позики, суд першої інстанції виходив із того, що між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договори позики, сума боргу за договорами позики із врахуванням процентів складає 138050 доларів США та підлягає стягненню на користь позивача. Кошти, набуті ОСОБА_2 на підставі договорів позики, є спільною сумісною власністю із ОСОБА_3 та використані ними в інтересах сім'ї, а тому мають бути стягнуті із відповідачів на користь позивача солідарно. Відмовляючи позивачу в задоволенні позову в частині стягнення із відповідачів на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50000 грн., судом виходив із того, що відшкодування моральної шкоди умовами договору позики не передбачено.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 06 жовтня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 40000 доларів США, які зобов'язувався повернути, про що видав розписку від 06 жовтня 2009 року.
Крім того, 12 лютого 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 65000 доларів США, які зобов'язався повернути на вимогу, про що видав розписку від 12 лютого 2010 року. Цією ж розпискою ОСОБА_2 підтвердив, що загальний борг перед ОСОБА_4 на 10 лютого 2010 року разом із процентами складає 138050 доларів США, та зобов'язався повернути гроші.
22 грудня 2010 року ОСОБА_2 видав розписку, за змістом якої зобов'язався повернути ОСОБА_4 загальний борг в сумі 138050 доларів США до 01 травня 2011 року.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відповідно до вимог ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046, ст. 1048 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
З огляду на викладене ґрунтуються на вимогах закону та відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції про стягнення на користь позивача ОСОБА_4 боргу за договорами позики з урахуванням процентів в загальній сумі 138050 доларів США, що еквівалентно 1103433,65 грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що із нього на користь позивача підлягають стягненню лише кошти за договорами позики від 06 жовтня 2009 року в розмірі 40000 доларів США та від 12 лютого 2010 року в розмірі 65000 доларів США із врахуванням розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України не ґрунтуються на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Як вбачається із розписки ОСОБА_2 від 12 лютого 2010 року, останній підтвердив наявність боргу перед ОСОБА_4 станом на 10 лютого 2010 року із врахуванням процентів в загальному розмірі 138050 доларів США та зобов'язувався їх повернути. В подальшому ОСОБА_2 підтвердив наявність боргу перед ОСОБА_4 в розмірі 138050 доларів США та зобов'язався повернути борг до 01 травня 2011 року, про що 22 грудня 2010 року видав розписку. Оскільки сторони договору позики дійшли між собою домовленості про розмір процентів та необхідність повернення боргу із врахуванням процентів, безпідставними є доводи ОСОБА_2 про необхідність стягнення із нього на користь позивача процентів за договором позики на рівні облікової ставки Національного банку України.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. З огляду на викладене доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що розписку про визнання боргу на суму 138050 доларів США ОСОБА_2 написав під тиском чоловіка позивача ОСОБА_5 належними та допустими доказами не підтверджені та є надуманими.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг відповідачів щодо незаконності рішення суду першої інстанції в частині покладення обов'язку повернення боргу за договором позики на ОСОБА_3, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства. догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Як вбачається із матеріалів справи, на час укладення договорів позики ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 18 серпня 2012 року.
Установивши на підставі наданих сторонами доказів, яким дана належна оцінка, факт отримання ОСОБА_2 у власність за договорами позики грошових сум в інтересах сім'ї для будівництва житлових будинків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення боргу за цим договором з обох з подружжя.
Оскільки за договором позики позикодавець передавала позичальникові грошові кошти у власність, а останні згідно з вимогами ст. 60 СК України стають об'єктом спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що на спірні правовідносини поширюється правило про солідарну відповідальність.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Разом із тим ОСОБА_3 на захист свого права із таким позовом до суду не зверталася.
Не ґрунтуються на вимогах закону та є безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про необхідність її письмової згоди як дружини при укладенні її чоловіком ОСОБА_2 вищезазначених договорів позики.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що вона має власний дохід від зайняття підприємницькою діяльністю та власні заощадження, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо стягнення боргу за договором позики в розмірі 1103433,65 грн., що еквівалентно 138050 доларів США, із обох відповідачів.
Та обставина, що 18 квітня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали в простій письмовій формі договір про поділ майна подружжя, де визнали, що майно, яке в установленому законом порядку зареєстроване на кожну зі сторін на час складання даного договору, є її особистою приватною власністю, не спростовують висновків суду про використання коштів, отриманих за договорами позики, в інтересах сім'ї.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтується на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості із обох відповідачів.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Яворський М.А.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагєєв В.О.