Справа № 22ц-5815 Головуючий в 1 інстанції Івашура В.О.
Категорія 30 Доповідач Санікова О.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 серпня 2007 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів Санікової О.С, Шамрило Л.Г.
при секретарі Степаненко В.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на заочне рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 квітня 2007 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням та виселення і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права користування жилим приміщенням, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на заочне рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 квітня 2007 року, яким позов ОСОБА_3 задоволений, відповідачі виселені з АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та зобов'язані не чинити перешкод ОСОБА_3 в реалізації прав власника будівлі за вказаною адресою. У зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання за нею права користування жилим приміщенням гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 відмовлено.
Апелянти просять скасувати зазначене рішення, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 , задовольнити зустрічний позов та визнати за ними право користування спірною жилою площею.
В обґрунтування скарги апелянти посилались на те, що суд, приймаючи рішення про виселення з гуртожитку, невірно застосував ст. ст. 158, 169 ЖК України; суд повинен був застосувати ст. ст. 4, 127, 132 ЖК України, Примірне положення про гуртожитки, не встановив правовий статус спірного приміщення, неправильно керувався ст. ст. 316, 400, 1212 ЦК України та ст. 48 Закону України "Про власність", які не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Крім цього, суд не прийняв до уваги, що вони були вселені в порядку, встановленому законом, тому не могли бути виселені без надання іншого жилого приміщення. Суд в своєму рішенні як на підставу для виселення послався на те, що суду не надані докази видачі ордера на поселення у гуртожитку, проте факту правомірного вселення у гуртожиток ніхто не оспорював, а законодавство не передбачає необхідності укладення договорів найму житлової площі у гуртожитку, у зв'язку з чим суд безпідставно прийняв рішення про виселення у зв'язку з відсутністю договору найму житлового приміщення.
Суд не взяв до уваги, що право користування жилим приміщенням настає з моменту вселення в таке приміщення і не може бути обмежене строком, встановленим пропискою або реєстрацією.
Також вважають, що суд, розглянувши справу у їх відсутність, порушив їх процесуальні права, оскільки вони не були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
У судовому засіданні апеляційного суду відповідачка ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній мотивів, просила її задовольнити.
Представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її відхилити, рішення залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що ОСОБА_1 тимчасово була виділена кімната у спірному гуртожитку; спеціальний ордер на поселення не видавався. Відповідач ОСОБА_2 вселився у гуртожиток в якості чоловіка ОСОБА_1 самовільно без будь-яких дозвільних документів, за вказаною адресою зареєстрований не був.
27 липня 2005 року між ОСОБА_1 та АТЗТ «1-й Донецький авторемонтний завод» укладено договір найму жилого приміщення, згідно якому наймодавець надає наймачу у користування дві койко-місця у строк з 1 серпня 2005 року по 1 жовтня 2005 року. Між АТЗТ «1-й Донецький авторемонтний завод» і ОСОБА_2 договір найму взагалі не укладався.
27 січня 2006 року АТЗТ " 1-й Донецький авторемзавод" продав будівлю гуртожитку ОСОБА_3 , який не мав наміру укладати з відповідачами договір найму і попередив їх про виселення. Проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_1, - порушує права позивача на вільне володіння та користування належним йому майном.
Відмовляючи відповідачам у задоволенні їх зустрічного позову суд виходив з того, що права наймача на користування жилим приміщенням, яке належить громадянинові на праві приватної власності, є похідними від прав власника цього приміщення, а ті норми, на які посилається відповідач у своєму зустрічному позові , стосуються відносин користування жилим приміщенням у будинках державного чи громадського житлового фонду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення залишенню без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в трудових відносинах з АТЗТ „1-й Донецький авторемзавод", якому раніше належав гуртожиток, не знаходилися. Ордер на право вселення в гуртожиток їм не видавався. Спільного рішення адміністрацією АТЗТ «1-й Донецький авторемонтний завод» з профспілковим комітетом про поселення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не приймалося.
Ці обставини підтверджуються клопотаннями Управління Національного Банку України , з яким ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах (ас. 64-66). Поясненнями ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційної інстанції також встановлено, що ОСОБА_2 - відповідач по справі проживає в гуртожитку як її чоловік, не прописаний у гуртожитку і ніяких документів на поселення не має.
Відповідно до ст. 127, 128, 129 ЖК України для проживання робітників у період роботи можуть використовуватись гуртожитки. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Зазначені норми регулюють порядок надання гуртожитків виключно у зв'язку з трудовими відносинами.
Гарантії при виселенні не розповсюджуються на відповідачів, оскільки вони не були поселені в гуртожиток в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.
Докази, що знаходяться в цивільній справі, не свідчать про ту обставину, що відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були вселені в гуртожиток у встановленому законом порядку. Переконливих доказів з цього приводу відповідачами не надано.
Згідно договору купівлі-продажу від 27 січня 2006 року, який нотаріально посвідчений і є дійсним, ОСОБА_3 є власником будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до положень ст. 48 Закону України від 07 лютого 1991 року "Про власність" власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин Закон України „Про власність".
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні її зустрічного позову, оскільки її вимоги не ґрунтуються на законі.
Між тим апеляційний суд вважає, що посилання суду на норми цивільного Кодексу є помилковими, але на висновки суду не впливають.
Доводи скарги щодо розгляду справи у відсутність відповідачів, які не були належним чином повідомлені, спростовуються розписками про отримання судових повісток в судове засідання 27 квітня 2007 року представником відповідачів ОСОБА_4(ас. 97-99), що відповідно до ст. 76 ЦПК України є належним повідомленням сторін про час і місце розгляду справи.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, яким дав належну правову оцінку. Наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Апеляційний суд визнає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі ст. 308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилити.
Заочне рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 квітня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.