Справа № 22-4811 Головуючий у 1 інстанції Юр'єва Т.І.
Категорія 29 Доповідач Санікова О.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 серпня 2007 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів Санікової О.С, Шамрило Л.Г.
при секретарі Степаненко В.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 19 березня 2007 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, представництва Фонду державного майна України, комунального підприємства „ЖЕК-8" Кіровського району м. Донецька, треті особи приватні нотаріуси Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, управління комунальних ресурсів м. Донецька про визнання приватизації квартири недійсною, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним доручення і договорів купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру, виселення, поновлення строку позовної давності, за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до комунального підприємства „ЖЕК №8" Кіровського району м. Донецька, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання виписки з квартири недійсною і вселення в квартиру і за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користування квартирою, що належить на праві приватної власності, -
встановив:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просять скасувати рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 19 березня 2007 року, яким в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, представництва Фонду державного майна України, комунального підприємства „ЖЕК-8" Кіровського району м. Донецька, треті особи приватні нотаріуси Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10. ОСОБА_11, управління комунальних ресурсів м. Донецька про визнання приватизації квартири недійсною, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним доручення і договорів купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру, виселення, поновлення строку позовної давності і в позові ОСОБА_2, ОСОБА_3 до комунального підприємства „ЖЕК №8" Кіровського району м. Донецька, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання виписки з квартири недійсною і вселення в квартиру відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю задоволений: ОСОБА_1 визнана особою, яка втратила право на житло в квартирі за адресою: АДРЕСА_1.
В обгрунтування апеляційної скарги позивачі посилаються на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Відповідачка ОСОБА_6 і її представник заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованним.
Інші сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі ордера у 1983 році ОСОБА_1 і її дітям - сину ОСОБА_12 і дочці ОСОБА_13 була надана двокімнатна АДРЕСА_2.
З 1996 року сім'я ОСОБА_1 не проживає в спірній квартирі без поважних причин.
У 1994 році відносно ОСОБА_1 неодноразово порушувалися кримінальні справи. Спочатку їй був обраний запобіжний захід - підписка про невиїз, а коли вона стала переховуватися від органів слідства, відносно неї був оголошений розшук. У лютому 1997 року ОСОБА_1 була затримана працівниками міліції і вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 26 травня 1997 року вона була засуджена за ст. 86-1 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнилася з місць позбавлення волі 8 серпня 2001 року.
Син ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі з осени 1996 року, хоча періодично з'являвся біля квартири у стані наркотичного сп'яніння, що підтверджено поясненнями свідків.
Дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_3 не проживає в спірній квартирі з 1988 року, оскільки зареєструвала шлюб і проживала у чоловіка у Ясинуватському районі Донецької області. За місцем прописки приїжджала за отриманням пенсії, що встановлено поясненнями ОСОБА_3
Судом також встановлено, що спірна квартира була приватизована за дорученням від ОСОБА_1 ОСОБА_4 Свідоцтво про право власності на квартиру видано представництвом Фонду державного майна України в м. Донецьку за № 285 від 27 січня 1997 року.
Суд дійшов висновку, що доручення на ім'я ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які діяли від імені ОСОБА_1 оформлені відповідно до вимог закону.
У травні 1997 року спірна квартира була продана ОСОБА_6 Договір купівлі-продажу від 13 травня 1997 року засвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_14
Суд, проаналізувавши документи по приватизації спірної квартири і всі договори купівлі-продажу спірної квартири, дійшов висновку, що документально ніяких порушень закону при їх оформленні не було, що підтверджено також поясненнями приватних нотаріусів Сліпко і Костирко.
Спростувати достовірність підписів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на дорученнях не представилося можливим, оскільки відсутні оригінали доручень у зв'язку з їх загубленням правоохоронними органами, які були витребувані у зв'язку із перевіркою заяви ОСОБА_2, і подальшим знищенням по акту від 5 березня 2003 року у зв'язку із закінченням строку зберігання.
Судом встановлено, що вперше ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання приватизації недійсною 31 січня 2005 року, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з позовом про визнання їх виписки з квартири незаконною у вересні 2005 року, тобто після закінчення більш ніж 8 років з дня порушення їх права на житло, тому суд не знайшов законних підстав для визнання пропуску строку позовної давності з поважних причин.
З 13 травня 1997 року власницею спірної квартири є ОСОБА_6, яка є добросовісним набувачем квартири і з цього часу постійно проживає у спірній квартирі з неповнолітньою дочкою, своє право на квартиру зареєструвала у БТІ. В момент купівлі квартири, вона була порожньою, ніяких речей в ній не було, квартира потребувала ремонту, який вона зробила за свої кошти.
З приводу виписки з квартири ОСОБА_1 ОСОБА_6 зверталася у житлово-експлуатаційну організацію, де їй відповіли, що у зв'язку з її засудженням вона вважається такою, що втратила право користування квартирою, проте фактично вона не була виписана, оскільки всі документи були вилучені правоохоронними органами і не повернуті.
На підставі зазначених доказів суд дійшов висновку, що право власності ОСОБА_6, як законної власниці квартири порушено тим, що ОСОБА_1, розпорядившись квартирою не була з неї виписана.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Звертаючись в суд з позовом, позивачі посилалися на те, що і приватизація квартири, і наступне оформлення договорів купівлі-продажу квартири, а також виписка із квартири здійснені поза їх волі, довіреності на відчуження квартири і на виписку із квартири вони не видавали.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивачів, суд першої інстанції виходив з того, що і приватизація, і наступне укладення договорів купівлі-продажу квартири, а також виписка із квартири оформлені в установленому законом порядку і воля позивачів на здійснення таких дій мали місце.
Зазначені висновки суду є обгрунтованими і відповідають вимогам матеріального права, а саме Законам України „Про приватизацію державного житлового фонду", „Про власність".
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, яка діяла в період виникнення правовідносин між сторонами, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
В п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" №3 від 28 квітня 1978 року (з наступними змінами та доповненнями) стаття 48 ЦК застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами й організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом у 1983 році ОСОБА_1 була надана квартира АДРЕСА_2. З 1983 року в зазначеній квартирі проживали у були прописані ОСОБА_1, її син ОСОБА_2, з 1984 року - дочка ОСОБА_3, з 1988 року - онука ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1.
26 червня 1996 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_16 була посвідчена довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважувала ОСОБА_5 розпоряджатися належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_2.
вересня 1996 року державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори була посвідчена довіреність, якою ОСОБА_2 уповноважував ОСОБА_17 виписати його з квартири АДРЕСА_2.
9 січня 1997 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_15 були виписані з квартири.
27 січня 1997 року представництвом Фонду державного майна України в м. Донецьку
було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2, згідно якого зазначена квартира належить на праві власності
ОСОБА_1
27 лютого 1997 року ОСОБА_1 була затримана правоохоронними органами у зв'язку із порушенням відносно неї кримінальної справи.
14 березня 1997 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 26 червня 1996 року, і ОСОБА_4, згідно якого зазначена квартира була продана ОСОБА_4
13 травня 1997року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_14 був посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_18, який діяв від імені ОСОБА_4 на підставі доручення від 31 березня 1997 року, посвідченої приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_19, і ОСОБА_6, згідно якого ОСОБА_6 купила зазначену квартиру.
Вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 26 травня 1997 року ОСОБА_1 була засуждена до 7 років позбавлення волі.
8 серпня 2001 року ОСОБА_1 була звільнена з місць позбавлення волі.
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, представництва Фонду державного майна України, комунального підприємства „ЖЕК-8" Кіровського району м. Донецька ОСОБА_1 просила визнати недійсними довіреності від 26 червня 1996 року, від 31 березня 1996 року, свідоцтво про право власності на квартиру від 27 січня 1997 року, а також договори купівлі-продажу квартири від 14 березня 1997 року і 13 травня 1997 року з тих підстав, що вони не відповідають вимогам закону, оскільки ніяких довіреностей вона нікому не видавала і підпис в них не її, своєї згоди на приватизацію квартири і укладення договорів купівлі-продажу квартири вона не давала, посилаючись при цьому на статті ЦК України, 2004 року, що не є правильним, оскільки правовідносини між сторонами склалися до набрання чинності зазначеним Кодексом. Тому позовні вимоги про визнання недійсними довіреностей і договорів купівлі-продажу квартири з підстав, передбачених ст. ст. 209, 237, 203, 388 ЦК України є безпідставними.
Поряд з цим позивачкою не надано переконливих доказів того, що підпис на довіреності від 26 червня 1997 року, якою ОСОБА_1 уповноважувала ОСОБА_5 розпоряджатися спірною квартирою, вчинений не нею. В матеріалах справи відсутній оригінал довіреності, тому провести судову почеркознавчу експертизу, яка могла бути належним доказом на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині, не представилось можливим. Витребувати зазначений документ неможливо у зв'язку з його знищенням. А між тим довіреність була посвідчена у нотаріальній конторі у порядку, передбаченому Законом і до сьогоднішнього дня факт фальсифікації підпису правоохоронними органами не встановлений і не доведений.
Оскільки позивачкою не доведено недійсність довіреності від 26 червня 1996 року і зібраними по справі доказами ця обставина не підтверджена і не доведений факт вибуття квартири з володіння ОСОБА_1 поза її волі, суд дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними свідоцтва про право власності на квартиру і договорів купівлі-продажу спірної квартири, оскільки порушень закону при цьому не встановлено. А тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог про вселення ОСОБА_1 в квартиру і виселення ОСОБА_6
Звертаючись до суду з позовом до комунального підприємства „ЖЕК №8" Кіровського району м. Донецька, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати виписку з квартири недійсною і вселити їх в квартиту з тих підстав, що підпис на довіреності від 27 вересня 1996 року вчинений не ОСОБА_1
Проте ОСОБА_1 також не надано переконливих доказів того, що підпис на довіреності від 27 вересня 1996 року, якою ОСОБА_2 уповноважував ОСОБА_17 виписати його із спірної квартири, вчинений не ним. В матеріалах справи відсутній оригінал довіреності, тому провести судову почеркознавчу експертизу, яка могла бути належним доказом на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 в цій частині, не представилось можливим. Витребувати зазначенй документ неможливо у зв'язку з його знищенням. Факт фальсифікації підпису і на цій довіреності правоохоронними органами також не встановлений і не доведений. При розгляді справи судом першої інстанції позивачкою ОСОБА_3 не надано доказів того, що вона була виписана з квартири поза її волі. Матеріалами справи встановлено і не заперечується ОСОБА_3, що вона не проживає у спірній квартирі з 1988 року, оскільки проживає у чоловіка в місті Ясинуватій, з приводу її порушених прав з моменту виписки, тобто з січня 1997 року нікуди не зверталась.
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою, що належить на праві приватної власності, суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем і тому її право користування квартирою підлягає захисту шляхом визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною квартирою.
Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є безпідставними, договори купівлі-продажу спірної квартири укладені на законних підставах, а ОСОБА_6 є добросовісним набувачем квартири, від якої не може бути витребувано майно.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно не прийняті до уваги пояснення нотаріусів про те, що довіреності ними не посвідчувались, є безпідставними, оскільки перевірити їх доводи неможливо у зв'язку з відсутністю оригіналів довіреностей, а зібрані по справі докази спростовують зазначені доводи апелянтів, оскільки як вбачається з матеріалів справи працівниками правоохоронних органів вилучалися документи із нотаріальних контор, що дає підстави вважати, що такі документи існували.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308 ч.1, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 19 березня 2007 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.