Україна
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 січня 2013 р. Справа № 2а/0570/17789/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 14 год. 53 хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І. при секретарі судового засідання Ковальському А.В.
за участю:
позивача - ОСОБА_1 - особисто;
представника позивача - ОСОБА_2;
представника відповідача - Пишна Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-міському районі міста Горлівки Донецької області про скасування рішення № 4956 від 03.12.2012 року щодо застосування фінансових санкцій за донарахування сум не своєчасно обчислених та не своєчасно сплачених страхових внесків, яким встановлено штраф у розмірі 4273,80 гривень,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-міському районі міста Горлівки Донецької області про скасування рішення № 4956 від 03.12.2012 року щодо застосування фінансових санкцій за донарахування сум не своєчасно обчислених та не своєчасно сплачених страхових внесків, яким встановлено штраф у розмірі 4273,80 гривень.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем неправомірно застосовано до позивачі фінансові санкції на підставі норми закону, що втратила чинність на момент прийняття спірного рішення, а саме, п.4 ч.9 ст. 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач посилається на недопустимість зворотної дії закону в часі в силу положень ст. 58 Конституції України.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечувала, посилаючись на абзац 6 частини 7 Розділу VІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якого, стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строки сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, повно та всебічнодослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
На підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця НОМЕР_2 судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована в якості фізичної особи - підприємця, зареєстрована виконавчим комітетом Горлвської міської ради 19.04.2001 року, про що у той же день до Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 22560170000004286 було включено включено відповідні відомості (а.с. 9).
03.12.2012 року на підставі заяви ОСОБА_1 та направлення № 463 від 29.11.2012 року відповідачем було проведено позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 19.04.2001 по 01.11.2012 року.
Перевіркою встановлені наступні порушення:
- порушення вимог ч.1 ст.19 Закону № 1058 в частині визначення фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників для обчислення та нарахування страхових внесків, в результаті чого занижено фонд за ставками 32%, 32,3%, 1-2% на загальну суму 2550,00 грн., в тому числі за 2004р. на загальну суму 1736,00 грн., за 2005р. на загальну суму 814,00 грн.;
- порушення вимог п.1 ст.2 Закону № 400/97 в частині визначення витрат на оплату праці, з яких утримуються страхові внески, в результаті чого занижено фонд за ставкою 1-2% на загальну суму 1975,00 грн., в тому числі за 2002р. на загальну суму 495,00 грн., за 2003р. на загальну суму 1480,00 грн.;
- порушення вимог п.6 ч.2 ст.17 Закону №1058 в частині нарахування та утримання страхових внесків, в результаті чого донараховано страхових внесків за 2004-2005рр. на загальну суму 867,87 грн., в тому числі за 2004р. на загальну суму 590,24 грн. (за ставкою 32% на загальну суму 555,52 грн., за ставкою 1 -2% на загальну суму 34,72 грн.), за 2005р. на загальну суму 277,63 грн. (за ставками 32%, 32,3% на загальну суму 261,35 грн., за ставкою 1-2% на загальну суму 16,28 грн.);
- порушення вимог п.4 ст. 2 Закону № 400/97 в частині утримання страхових внесків, в результаті чого занижено страхового збору за ставкою 1-2% за 2002-2003рр. на загальну суму 39,50 грн., у тому числі за періодами: за 2002р. на загальну суму 9,90 грн., за 2003р. на загальну суму 29,60 грн.;
- порушення вимог п.п.4.1.1 п. 4.1 ст.4 Закону №2181 в частині визначення суми податкового зобов'язання, в результаті чого занижено податкове зобов'язання за 2002-2003рр. на загальну суму 39,50 грн., у тому числі за періодами: за 2002р. на загальну суму 9,90 грн., за 2003р. на загальну суму 29,60 грн.;
- порушення вимог п.2 ч.4 ст.17 Закону України №1058 та п.8.3. Порядку № 7-6 в частині надання індивідуальної відомості про застраховану особу за 2004 рік, у результаті чого складено розпорядження про усунення порушень.
Рішенням першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Центрально-міському районі міста Горлівки Федченко О.В., на підставі матеріалів вищевказаної перевірки та п.4 ч.9 ст.106 Закону України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" були застосовані фінансові санкції в сумі 4273,80 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені та наведені судом, позивач вказує про відсутність заборгованіості зі сплати страхових внесків, відповідач вказує на виявлені під час перевірки порушення.
Сторони по різному тлумачать норми матеріального права щодо права відповідача у грудні 2012 року застосовувати фінансові санкції, передбачені частиною 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступних мотивів та положень діючого законодавства України.
У відповідності з п.п. 1, 7 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №384/2011 (далі - Положення), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктом 2.1.вказаного Положення визначені основні завдання територіальних органів Пенсійного фонду України, до яких, зокрема, належить забезпечення у відповідному регіоні збору та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших коштів відповідно до законодавства, призначених для пенсійного забезпечення.
Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскаржуване рішення відповідача за своєю сутністю є актом індивідуальної дії, визнання протиправними та скасування якого здійснюється згідно п.1 ч.2 ст.17 КАС України.
Приймаючи вказане рішення, відповідач посилався на порушення п.6 ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV., на п.4 ч.9 ст. 106 вказаного закону та на п.7 Прикінцевих положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Правові норми, які містилися в зазначених пунктах ч.9 ст.106 Закону № 1058, в редакції, чинній на час виявлених правопорушень, передбачали наступне: «Виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції:
4) за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми;
У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 8 липня 2010 року, з 1 січня 2011 року зі ст.106 Закону № 1058 виключені частини 1-9.
Крім того, частинами 5 та 6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2464-VI визначено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється. На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI передбачає можливість стягнення відповідачем фінансових санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, але не надає повноважень нараховувати та стягувати такі санкції після 1 січня 2011 року.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першоїстатті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) 9 лютого 1999 року № 1-рп/99: "В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце... Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу".
Аналізуючи дію в часі правових норм, на підставі яких до позивача застосовані фінансові санкції, суд встановив, що положення ч.9 ст.106 Закону № 1058 діяли з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме в цей проміжок часу вказані норми визначали склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Відповідно до п.22 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Офіційне тлумачення зазначеної норми наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі №1-22/2001 за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб), згідно з яким: «... за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього».
Отже, на момент прийняття спірного рішення, норм, які встановлюють відповідальність за допущені позивачем порушення, не існувало.
З огляду на зазначене, відповідач помилково застосував норми матеріального закону, що були чинними на момент вчинення позивачем, як страхувальником, правопорушень без врахування того, що ці самі норми передбачали не тільки засади юридичної (адміністративної) відповідальності, але й саму відповідальність за правопорушення.
Таким чином, застосовуючи 03.12.2012 року фінансові санкції до позивача, відповідач діяв на підставі неіснуючої правової норми, що свідчить про невідповідність спірних рішень вимогам п.1 ч.3 ст.2 КАС України.
З приводу заперечень відповідача про те, що можливість застосування норм права, які втратили чинність, передбачена абз.6 п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI, відповідно до якого за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування збережені повноваження щодо застосування фінансових санкцій, якими вони були наділенні до набрання чинності цим Законом, суд відзначає, що за відповідачем збережені функції по застосуванню винятково тих санкцій, які існують на момент їх застосування, а не тих, що існували раніше. У спірних правовідносинах відповідач безпідставно отожнив право на застосування санкцій (компетенцію) з підставами відповідальності.
Аналогічні висновки щодо правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин викладено в постанові Верховного Суду України від 20.11.2002 року у справі № 21-367а12.
Відповідно до ч.2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не було прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято на підставі неіснуючих правових норм, тому позовні вимоги про скасування рішення відповідача № 4956/НОМЕР_1 від 03.12.2012 року є правомірними, обгрунтованими та таками, що підлягають задоволенню.
За приписами ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-міському районі міста Горлівки Донецької області про скасування рішення № 4956 від 03.12.2012 року, задовольнити повністю.
Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Центрально-міському районі міста Горлівки Донецької області № 4956/НОМЕР_1 від 03.12.2012 року.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні 15 січня 2013 року, в присутності представників сторін.
Постанову буде складено у повному обсязі 21 січня 2013 року.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Бабіч С.І.