Справа №22- 1827/ 2006p.                                       Суддя 1-й інстанції: Костюченко І'.С.

Категорія-34                                                               Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О. І.

РІШЕННЯ

2006 р., листопада місяця, 08 дня,       Судова   колегія     судової  палати   в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі.

головуючої:              Вовненко Г.Ю.

суддів:                     Колосовського СЮ.

Галущенка О. І.

при секретарі:      ФірсовійТ.Н.

за участю:

відповідачки-           ОСОБА_1.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28.07.2006 p., постановлене за

позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

встановила:

07.06.2005 р. позивач звернувся з позовом до відповідачки про поділ спільного майна.

Він зазначав, що підчас шлюбу з відповідачкою надбане майно, яке складається з квартири №АДРЕСА_1 та квартири № АДРЕСА_2 м. Миколаєва.

Оскільки шлюбні відносини припинені фактично, просив про поділ зазначеного майна шляхом припинення права спільної сумісної власності на кв. №АДРЕСА_1 м. Миколаєва та визнання за ним права приватної власності на зазначене жиле приміщення.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28.07.2006 р. позов задоволено частково.

Зазначеним рішенням визнано право спільної часткової власності кожного із подружжя на спірні житлові приміщення.

В апеляційній скарзі відповідачка ставить питання про скасування рішення та повернення справи на новий розгляд, посилаючись на неправильну оцінку судом доказів і порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіряючи законність та обгрунтованність рішення в межах оскарження, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з того, що квартири реальному поділу не підлягають, а відповідачка не погоджується на отримання грошової компенсації і що вона не має переваг, які б давали підстави для збільшення її частки в майні подружжя.

Але з цими висновками суду погодитись в повній мірі не можливо, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та не враховують в повній мірі вимог сімейного законодавства.

Згідно з вимогами ст.. 70 СК України, у разі поділку майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна кожного з подружжя є рівними.

При цьому частка одного з подружжя може бути збільшена, якщо з ним (нею) проживають діти.

Відповідно до правил ч. ч. 2, 4 ст. 71 СК, в разі неподільності речі вона присуджуються одному з подружжя, а іншому присуджується грошова компенсація за його згодою.

Присудження грошової компенсації без згоди власника, який виділяється, згідно з п.1 ч.І ст. 365 ЦК України, можливе лише у тому разі, коли частка є незначною і не може бути виділена в натурі.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони підчас шлюбу надбали майно, яке складається з квартири №АДРЕСА_1 та квартири № АДРЕСА_2 м. Миколаєва.

На час виникнення спору вони фактично припинили спільне проживання.

Позивач користується трьохкімнатною квартирою №АДРЕСА_1, яка коштує 153600 грн., а відповідачка квартирою № АДРЕСА_2, яка коштує 132600 грн. Зазначені квартири є об'єктами права спільної сумісної власності і реальному поділу не підлягають.

При цьому відповідачка вимагала збільшення її частки, посилаючись на утримання дитини і була проти присудження грошової компенсації.

Суд не звернув уваги на ці обставини і не обговорив питання стосовно можливості збільшення частки відповідачки.

Крім того, він не врахував, що позивач, фактично ставив питання не про реальний поділ спільного сумісного майна, а про припинення права спільної сумісної власності шляхом визнання за кожним з подружжя права особистої приватної власності на кожну з квартир.

Оскільки суд не врахував обставин, які суттєво впливають на правильність висновків рішення, то його, у відповідності до вимог п.1, З ч.І ст. 309 ЦПК України, слід змінити.

Змінюючи рішення, судова колегія виходить з таких установлених фактів.

Подружжя мають на праві спільної сумісної власності дві квартири, які є неподільними, вартість трьохкімнатної квартири на 21000 грн. перевищує вартість двохкімнатної. Відповідачка, частка якої є значною, не погоджується на отримання грошової компенсації.

Вона має на утриманні неповнолітню дитину і відповідно до вимог ч.З ст. 70 СК України, її частка має бути збільшена.

За таких обставин, слід визнати право спільної часткової власності подружжя на кожну з квартир у розмірі 2/5 частки за ОСОБА_2. і 3/5 частки за ОСОБА_1.

Керуючись ст.303, 307, 309, 316 ЦПК України, судова колегія

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28.07.2006 р. змінити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на З/ 5частки, а за ОСОБА_2 право власності на 2/5

частки квартири №АДРЕСА_1 та квартири № АДРЕСА_2 м. Миколаєва.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без зміни.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двох місяців може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного суду України.

Головуючий: Судді:

підпис підпис

Згідно з оригінало. суддя апеляційного суду Миколаївської області

О.І.Галущенко