Справа № 22-ц-6795/12 Головуючий у І інстанції Маценко Н.П.
Провадження № 22-ц/780/392/13 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.
Категорія 26 21.01.2013
??????????????????????????????
УХВАЛА
Іменем України
17 січня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого - Волохова Л.А.,
суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,
при секретарі Баліну П.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11392406000 від 11.09.2008 року, зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк»прийняти в нього суму в розмірі 651972,90 грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 10866,21 грн.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що підписання між ним та АКІБ «УкрСиббанк»11.09.2008 року кредитного договору про надання споживчого кредиту стало наслідком численних порушень норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, зокрема отримання кредиту в іноземній валюті в той час коли єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня, не виконання банком переддоговірної роботи з позичальником та не надання інформації щодо кредитних умов всупереч вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів», а тому вважає, що він повинен бути визнаний недійсним.
Заочне рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, 11.09.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк»та ОСОБА_2 укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого сума кредиту складає 144000 доларів США, що за курсом НБУ на день укладення договору складає 698601,60 грн. зі сплатою процентної ставки в розмірі 15 % річних (а.с.13-14).
Відповідно до п. 1.2.1 договору банк зобов'язався надати позичальник кредит у вигляді одного траншу на строк - 10 років, а позичальник повернути кошти у строки зазначені у Графіку погашення кредиту, що є невід'ємною частиною Договору від 11.09.2008 року.
У додатку № 2 до спірного договору значиться Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту, який є невід'ємною частиною договору про надання споживчого кредиту (а.с.15-19).
За правилами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника процесу має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчинюється батьками не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами 1 та 3 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади. незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно з роз'ясненнями п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 06.11.2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, що заявлена вимога позивача про визнання кредитного договору недійсним у зв'язку з незаконністю надання йому кредиту в іноземній валюті без відповідної ліцензії, не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, згідно із ст. 99 Конституції України грошової одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а ст. 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст. 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.
У зв'язку з наведеним необхідно виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної із сторін кредитного договору.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу і посилання позивача на відсутність його вільного волевиявлення на укладення кредитного договору, так як, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач ознайомлений з умовами оспорюваного договору, правами та обов'язками, що витікали з нього та правовими наслідками невиконання зобов'язань за вказаним договором, та відповідальністю, що настає в результаті невиконання взятих на себе зобов'язань, та будь-яких належних та допустимих доказів , які б спростовували зазначені обставини, суду першої інстанції не було надано.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що зростання чи падіння курсу гривні до іноземної валюти не може бути підставою для визнання кредитного договору, укладеного в іноземній валюті, недійсним, для його зміни чи розірвання, оскільки ризик зміни зазначених обставини несуть обидві сторони договору .
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.
Згідно п. 3.1 Кредитного договору, укладеного між сторонами, позивач своїм підписом на договорі підтвердив, що перед укладанням Кредитного договору він отримала від Банку інформаційний лист згідно законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів».
Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставами для скасування рішення, відповідно до ст. 309 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2-відхилити.
Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий:
Судді: