Справа № 22ц/1290/6206/12
Провадження № 22ц/1290/6206/12
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2013року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Ступіної Я.Ю., Коновалової В.А.
за участю секретаря - Івасенко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ДП „Ровенькиантрацит" на рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 12 листопада 2012року за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „ДТЕК Ровенькиантрацит", ДП „Ровенькиантрацит" про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної та матеріальної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ „ДТЕК Ровенькиантрацит", в якому посилався на те, що з відповідачем перебував у трудових відносинах з 03.08.2001 р. Наказом від 23.03.2009 р. № 289/к він був незаконно звільнений. 02.12.2010 року рішенням апеляційного суду Луганської області його звільнення було визнано незаконним, поновлено його на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. З серпня 2007 р. позивач є головою ППО НПГУ «ш. ім. Фрунзе», а з грудня 2012 року є головою міської організації незалежної профспілки ДП «Ровенькиантрацит»- «Маю право». З квітня 2012р. його фактично відсторонили від роботи, а 23.09.2012 року позивач отримав лист, в якому йому було запропоновано з'явитися на шахту за розрахунком. Згоду на його звільнення відповідач ні від профспілкового органу, членом якого є позивач, ні від вищестоящого органу, не отримав, хоча отримання такої попередньої згоди є обов'язковим. Тому позивач просить поновити його на роботі на посаді роздатчика ВМ, зобов'язати відповідача виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу, покласти на відповідача судові витрати. Крім того, позивач посилався на те, що діями відповідача йому була заподіяна морально -матеріальна шкода, яку він оцінив в 510000 грн. і тому просить стягнути також і морально-матеріальний збиток в сумі 510000 грн.
Ухвалою Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 18.10.2012 року було залучено до участі у справі у якості співвідповідача ДП „Ровенькиантрацит" .
Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 12.11.2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит», ДП «Ровенькиантрацит»про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної та матеріальної шкоди задоволено частково. Суд поновив ОСОБА_1 на посаді раздатчика ВМ дільниці БВР державного підприємства «Ровенькиантрацит»з 27 серпня 2012 року, стягнув з ДП «Ровенькиантрацит» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 27 серпня по 12 листопада 2012 року у сумі 8698 грн. 55 коп., обчислену без урахування обов'язкових податкових на інших утримань, та судовій збір у розмірі 214 грн. 60 коп., в стягненні моральної та матеріальної шкоди відмовив за необґрунтованістю.
Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_1 та відповідач ДП «Ровенькиантрацит» звернулися до суду з апеляційними скаргами.
Позивач ОСОБА_1 у апеляційній скарзі просить змінити рішення та стягнути з відповідача борг по заробітній платі у розмірі 38 502 грн. 55 коп., а також за заподіяну моральну шкоду 510 000 грн., посилаючись на те, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, оскільки неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, внаслідок відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження та оцінки, неправильно визначені обставини, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи та діючому законодавству.
Відповідач ДП «Ровенькиантрацит»у апеляційній скарзі просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, апеляційну скаргу відповідача просив відхилити.
Представник відповідача не визнав доводи апеляційної скарги позивача, просив її відхилити, апеляційну скаргу ДП «Ровенькиантрацит»підтримав, просив її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги ДП «Ровенькиантрацит».
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, вислухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні апеляційної скарги ДП «Ровенькиантрацит»слід відмовити з наступних підстав:
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.
Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що між позивачем та ДП «Ровенькиантрацит»було укладено трудовий договір на невизначений строк. Вказаний факт сторонами не оскаржується. Як зазначено в наказі ДП «Ровенькиантрацит» від 30 травня 2012 року № 29к «у зв'язку з передачею цілісного майнового комплексу ДП «Ровенькиантрацит», ВП «Шахта ім. М.В. Фрунзе»ДП «Ровенькиантрацит»не здійснює роботи щодо видобутку вугілля. Працівники ВП «Шахта ім. М.В. Фрунзе»ДП «Ровенькиантрацит»були звільнені шляхом переводу до ВП «Шахта ім. М.В. Фрунзе»ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит». Тому ОСОБА_1 повинен був бути до 1 червня попереджений про скорочення його штатної одиниці раздатчика ВМ, тобто крім нього під скорочення ні один працівник ДП «Ровенькиантрацит»не попав. З цим наказом позивач був ознайомлений тільки 19 червня 2012 року, про що свідчить його підпис на наказі. Не отримавши попередньої згоди органа профспілки, головою якого є позивач, 27 серпня 2012 року в. о. директора ВП «Шахта ім. М.В. Фрунзе»ДП «Ровенькиантрацит» ОСОБА_3 наказом № 33к звільнив позивача за п.1 ст. 40 КЗпП України, посилаючись на те, що позивач не виявив бажання бути прийнятим на роботу в ВП „Шахта ім.. Фрунзе" ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит», а тому не може продовжувати працювати за своєю професією в ВП „Шахта ім.. Фрунзе" ДП «Ровенькиантрацит».
Також приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що посилання відповідача на те, що «в зв'язку з передачею цілісного майнового комплексу ДП «Ровенькиантрацит», ВП «Шахта ім. М.В. Фрунзе»ДП «Ровенькиантрацит»не здійснює роботи щодо видобутку вугілля»є неспроможними, оскільки тільки підтверджують що ніяких змін в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності або штату працівників, не було. Відповідач не надав суду і доказів того, що інші працівники ВП «Шахта їм. М.В. Фрунзе»ДП «Ровенькиантрацит» були звільнені шляхом переводу до ВП «Шахта ім. М.В. Фрунзе»ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит».
Тому суд дійшов висновку про те, що під час звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України були грубо порушені положення діючого законодавства про працю і вимоги позивача про поновлення його на роботі на посаді раздатчика ВМ дільниці БВР є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судом також було встановлено, що строк позовної давності позивачем пропущено не було, бо як пояснила в судовому засіданні листоноша поштового відділення Іванівка-1 ОСОБА_4, будучи допитаною як свідок, рекомендований лист за номером, у якому останні цифри 4576, було вручено 4 вересня 2012 року не особисто ОСОБА_1, а його сусідці. Відповідач не надав суду інших доказів, що підтверджують, що ОСОБА_1 отримав даного листа 4 вересня 2012 року. Оскільки з позовом про поновлення на роботі позивач звернувся до суду 4 жовтня 2012 року (а.с.54-55), суд вважав, що ним не порушений строк звернення до суду, і не знайшов підстав для задоволення прохання відповідача відмовити позивачу в задоволенні позову у зв'язку пропуском строку позовної давності.
Стосовно вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходив з того, що згідно довідки заробітна плата позивача складала у листопаді 2011 року - 3716, 95 грн., у грудні 2011 року - 3117, 63 грн., усього 6834, 58 грн. (а. с. 47), згідно розрахунку норм тривалості робочого дня за 2011 рік у кожному місяці по 22 робочих дня (ах. 58), тому середньоденна заробітна плата позивача дорівнює 6834, 58 грн. : 44 робочих дня = 155,33 грн. Суд вважає вимоги позивача про стягнення на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу обґрунтованими, та такими, що підлягаютьзадоволенню з 27 серпня по 12 листопада 2012 року, тобто за 5 робочих днів серпня 2012 року, 20 - вересня 2012 року, 23 -жовтня 2012 року, 8 - листопада 2012 року, а усього за 56 робочих днів. Тому на користь ОСОБА_1 належить стягнути за час вимушеного прогулу з 27 серпня по 12 листопада 2012 року заробітну плату у сумі 8698 грн. 55 коп. (155,33 грн. х 56 робочих днів = 8698 грн. 55 коп.).
В той же час суд першої інстанції вважав необґрунтованими позовні вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди, так як позивачем не було надано доказів, що звільнення за наказом від 27 серпня 2012 року № 33/к призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Ті обставини, на які посилався позивач - змушене скорочення поголів'я худоби, не можливість укладання договору з конезаводом, не одержання вугілля й будматеріалів, нічим ним не підтверджені, тому в стягненні моральної та матеріальної шкоди суд вважав необхідним відмовити за необґрунтованістю.
Вказані обставини та висновки суду 1 інстанції стосовно поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення. При цьому апеляційний суд враховує також те, що, як пояснив представник ДП „Ровенькиантрацит" під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, всі працівники ВП «Шахта їм. М.В. Фрунзе»ДП «Ровенькиантрацит»були звільнені шляхом переводу до ВП «Шахта ім. М.В. Фрунзе»ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит», тому наказ про скорочення штату чи чисельності працівників ВП «Шахта ім. М.В. Фрунзе»ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит»не видавався. На підтвердження цього суду був наданий для огляду наказ про звільнення працівників. Не видавався на підприємстві також загальний наказ про скорочення штатної одиниці роздатчика ВМ дільниці БВР, на якій працював позивач. Наказ №2 від 26.01.2012р., на який посилався представник відповідача як на підставу для затвердження нового штатного розпису з 01.01.2012р. з 3 штатними одиницями був виданий не в зв'язку з скороченням штату чи чисельності працівників, а в зв'язку з введенням з 01 січня 2012року тарифних ставок та посадових окладів, розрахованих із мінімальної заробітної плати 960грн., а тому не може бути розцінений як загальний наказ по підприємству про скорочення штатної одиниці, на якій працював позивач. Зазначені обставини свідчать про те, що на підприємстві не було скорочення як штату чи чисельності працівників підприємства взагалі, так і штатної одиниці роздатчика ВМ дільниці БВР. Крім того, відповідачем не було надано ніяких доказів відмови позивача від переведення його на другу роботу. А тому подальше персональне попередження позивача наказом № 29к від 30.05.2012 року про скорочення штатної одиниці роздатчика ВМ дільниці БВР, а також звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України в зв'язку з скороченням штату працівників і відмовою позивача від переводу на другу роботу за наказом № 33к від 27.08.2012 року є незаконним. При цьому апеляційний суд враховує також те, що як пояснив представник відповідача з укладенням Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» договору концесії на ДП „Ровенькиантрацит" не відбулося ніякої реорганізації, злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення чи ліквідації підприємства. Крім того, апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Статтею 252 КЗпП України встановлені додаткові, крім передбачених ст. 43 цього Кодексу, гарантії при звільненні з ініціативи роботодавця для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів. Згідно ч. 3 ст. 252 КЗпП України, ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок). Стаття 252 КЗпП України та ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» безпосередньо пов'язує можливість звільнення працівника-члена виборного профспілкового органу з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке звільнення виборного органу
Як убачається з матеріалів справи позивач є головою Незалежної профспілки працівників ДП „Ровенькиантрацит" -„Маю право". Згідно свідоцтва про реєстрацію профспілкової організації № 31 від 11.02.2011року дана профспілка зареєстрована рішенням Ради голів Конфедерації Вільних профспілок Луганської області ( протокол №2 від 11ю02.2011р.). Тобто Конфедерації Вільних профспілок Луганської області є вищестоящим органом по відношенню до Незалежної профспілки працівників ДП „Ровенькиантрацит" -„Маю право", головою якої є позивач. Відповідачем не було отримано обов'язкової попередньої згоди на звільнення позивача ні від Незалежної профспілки працівників ДП „Ровенькиантрацит" -„Маю право", ні від Конфедерації Вільних профспілок Луганської області, чого не заперечують сторони. За таких обставин доводи апеляційної скарги ДП „Ровенькиантрацит" щодо законності звільнення позивача є необґрунтованими.
Однак, встановивши дійсні обставини по справі, суд, постановляючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, поспішно дійшов висновку про необхідність відмови в цій частині позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.
Згідно ст.. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Судом першої інстанції було встановлено факт незаконного звільнення позивача з роботи, тобто порушення його законних прав на працю. Дані дії відповідача - ДП „Ровенькиантрацит" призвели до деяких моральних переживань позивача, пов'язаних з необхідністю доведення своєї правоти в суді, зміні його життєвих і виробничих стосунків, так як позивач у зв'язку з незаконним звільненням був позбавлений джерела існування, круг його спілкування зазнав суттєвих змін, звільнення вплинуло також на його престиж як профспілкового лідера, який не може захистити навіть власні права, не говорячи вже про права інших членів профспілки. Тому висновок суду про те, що позивач не надав доказів того, що незаконне звільнення призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, не відповідає обставинам по справі. Однак, враховуючи тривалість даного порушення трудових прав позивача, пов'язаних саме з даним звільненням, та інших конкретних обставин по справі, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди саме даним незаконним звільненням 1000 грн. Що стосується інших обставин, якими позивач обґрунтовував заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 510 000 грн., то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не було надано ніяких доказів з дотриманням правил їх допустимості та відносності на підтвердження позовних вимог в цій частині. В зв'язку з викладеним не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача про необхідність стягнення на його користь моральної шкоди саме у розмірі 510000 грн. Тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди на користь позивача в повному обсязі слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про стягнення з ДП „Ровенькиантрацит" на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1000 грн.
Не заслуговує на увагу також вимога позивача, викладена в апеляційній скарзі про необхідність стягнення на його користь заборгованості по заробітній платі у сумі 38502,55 грн., так як позивач не навів своїх доводів в апеляційній скарзі як стосовно не згоди з розрахунком та висновком суду, викладеними в тексті рішення стосовно стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 8698,55грн., так і стосовно того, з чого складається саме зазначена ним сума. Як пояснив позивач в суді апеляційної інстанції, ця сума становить його не отриманий заробіток, починаючи з початку 2012року у зв'язку з не допуском його до роботи та середній заробіток за час вимушеного прогулу. Однак позовні вимоги про стягнення не отриманого заробітку до звільнення по даній справі у встановленому законом порядку заявлені позивачем не були і тому не були предметом розгляду суду першої інстанції. Згідно резолютивної частини позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду, він просив зобов'язати відповідача виплатити йому заробітну плату саме за час вимушеного прогулу. Апеляційний же суд згідно вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст. 303, 307, 309, 314,316 ЦПК України, ст..36, п.1 ст. 40, ст.. 232 - 235, ст. 237-1, ст.. 252 КЗпП України, судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ДП „Ровенькиантрацит" відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 12 листопада 2012 року змінити, скасувавши в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення, яким стягнути з ДП „Ровенькиантрацит" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.
Головуючий
Судді