Справа № 22ц/1290/5824/12
Провадження № 22ц/1290/5824/12
16.01.2013
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2013 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Ступіної Я.Ю., Коновалової В.А.,
за участю секретаря - Івасенко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2012 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, 3% річних та індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання, -
В С Т А Н О В И Л А :
В серпні 2012 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що 05.06.2009 року між сторонами був укладений договір позики, на підставі якого позивач передав відповідачу 22 000 грн. строком на 31 день. На підтвердження укладеного договору позики відповідач видав позивачу розписку, в якій зобов'язався повернути борг через 31 день, тобто 11.07.2009 року. У встановлений договором строк ОСОБА_2 борг не повернув. На вимоги позивача повернути борг ОСОБА_2 03.12.2011 року запевнив його та написав розписку, що поверне борг до 30.03.2012 року, 09.06.2012 року ОСОБА_2 написав ще одну розписку і запевнив, що поверне борг до 20.8.2012 року. На думку позивача відповідач в дійсності не має наміру повертати йому борг і розписки надав, щоб він не вимагав у нього борг. Тому, посилаючись на положення ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми. З урахуванням зазначених норм і рекомендацій Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.97 р. відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ сума боргу з урахуванням індексу інфляції, яку ОСОБА_2 зобов'язана сплатити на користь позивача на 15 серпня 2012 року складає 22 259 грн. 70 коп. (22 000,00х 0,998 індекс інфляції за серпень 2009 р. х 1,008 індекс інфляції за вересень 2009 p. х 1,009 індекс інфляції за жовтень 2009 р. х 1,011 індекс інфляції за листопад 2009 р. х 1,009 індекс інфляції за грудень 2009 p. х 1,091 індекс інфляції за 2010 р. х 1,046 індекс інфляції за 2011 p. х 0,999 індекс інфляції за 2012 р. /100 = 259 грн. 70 коп. ) та три процента річних від простроченої суми за 1132 дні прострочення - 2 046 грн. 90 коп. (22 000,00 грн. : 365 : 100 % х 3% х 1132). Тому позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 22 259 грн. 70 коп., три процента річних від простроченої суми за весь час прострочення в сумі 2 046 грн. 90 коп., а всього 24 306 (двадцять чотири тисячі триста шість) грн. 60 коп., а також судові витрати по справі.
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2012 року у задоволені позовних вимог було відмовлено через пропуск строку позовної давності.
Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.
Позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу частково та просили скасувати рішення суду і постановити по справі нове рішення в частині стягнення боргу в сумі 22000 грн., а саме про задоволення позовних вимог в цій частині, та залишити без розгляду позовні вимоги позивача про стягнення сум інфляційних нарахувань та 3% річних.
Представник відповідача не визнав доводи апеляційної скарги, просив її відхилити.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.
Приймаючи рішення по справі суд виходив з того, що ним були встановлені факти про те, що 05 червня 2009 р. між сторонами був укладений договір позики, згідно якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 22 000 грн., а відповідач зобов'язався повернути їх через 31 день, тобто 06 липня 2009 р. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу 15 серпня 2012 р., тобто поза межами строку позовної давності, про застосування якого заявив представник відповідача. Тому суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову на підставі сплину строку позовної давності. При цьому суд не прийняв до уваги у якості доказів надані позивачем розписки від 03 грудня 2011 р. і 06 червня 2012 p., оскільки в них не зазначена сума боргу, яку відповідач зобов'язався повернути, дата отримання позики та/чи виникнення боргу, як не зазначено і те, що ці розписки є додатком або доповненням до розписки від 06 червня 2009 p.. Також суд виходив з того, що у нього немає переконливих доказів відсутності у відповідача перед позивачем будь-яких інших окрім за договором позики від 05 червня 2009 р. боргових зобов'язань. Навпаки, у розписці від 09 червня 2012 р. відповідач пише, що не зміг раніше повернути борг позивачу по розпискам, тобто мова йде про кілька розписок, які згідно ст.1047 ч.2 ЦК України можуть видаватися на підтвердження укладання договору позики. У той час за поясненнями позивача та його представника інших боргів у відповідача перед позивачем не існує. Також, у розписці від 09 червня 2012 р. відсутні і дати розписок, на які посилається відповідач та зазначений у них строк, в який відповідач не виконав зобов'язання. Ні позивач, ні його представник не змогли пояснити, чому у розписках від 03 грудня 201 р. та 09 червня 2012 р. відсутнє посилання на договір позики від 05 червня 2009 р. Окрім того, за змістом розписки від 09 червня 2012 р. сторони погодили строк повернення боргу 20 серпня 2012 p.. Таким чином, якби ця розписка дійсно стосувалася договору позики від 05 червня 2009 р., то і розрахунок 3% річних та інфляційних втрат повинен був бути з першого дня прострочення - 21 серпня 2012 р. Однак позов поданий 15 серпня 2012 р - за 5 днів до закінчення передбаченого розпискою від 09 червня 2012 р. строку повернення боргу, а розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивач веде з липня 2009 p., тобто з моменту прострочення зобов'язання згідно строку, передбаченого саме розпискою від 05 червня 2009 р. Аналогічний висновок суд зробив і стосовно початку строку розрахунку відсотків та інфляційних втрат за розпискою від 03 грудня 2011 р.
Проаналізувавши зазначені обставини по справі, суд дійшов висновку про відсутність зв'язку між договором позики від 05 червня 2009 р. та розписками від 03 грудня 2011р. і 09 червня 2012 р. та про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог через пропуск строку позовної давності.
Однак, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що до такого висновку суд дійшов поспішно, виходячи з наступного.
Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю 3 роки. Відповідно до ч. 4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, дійсно є підставою для відмови у позові. Але згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Як встановлено судом першої інстанції 05 червня 2009 р. між сторонами був укладений договір позики, згідно якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 22 000 грн., а відповідач зобов'язався повернути їх через 31 день, тобто 06 липня 2009 р. Дане зобов'язання відповідачем у визначений строк виконано не було. Належних доказів з дотриманням правил їх належності та допустимості про виконання даного грошового зобов'язання пізніше, в тому числі і станом на теперішній час, суду надано відповідачем не було. Позивач заперечує факт повернення йому грошей відповідачем по розписці від 05 червня 2009 року. Оригінал розписки від 05 червня 2009 року знаходиться у позивача.
Відповідно до вимог ст. 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Як убачається з матеріалів справи відповідач видав позивачу розписку як борговий документ, що підтверджує укладення договору позики та прийняття кожним із них відповідних зобов'язань на себе. Зокрема, відповідач зобов'язувався повернути борг, а позивач прийняти виконання особисто, оскільки інше не встановлено договором. Оригінал розписки відповідача про отримання ним 22000 грн. знаходиться у позивача. Ніяких доказів про повернення цих коштів позивачу, як -то розписка чи інше відповідачем суду надано не було. Більш того представник відповідача пояснив, що їх взагалі не має, так як позивач нібито обіцяв знищити розписку після повернення йому відповідачем грошей, але не зробив цього і звернувся з даним позовом до суду, однак дані пояснення представника відповідача не підтверджені ніякими доказами по справі. Зазначені обставини свідчать про те, що зобов'язання відповідача перед позивачем за розпискою від 05 червня 2009 року не виконані. При цьому апеляційний суд враховує також те, що згідно п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Тобто, встановивши, що строк позовної давності позивачем пропущено без поважних причин, суд повинен відмовити у задоволенні позовних вимог позивача через пропуск строку позовної давності тільки у разі обґрунтованості позовних вимог, так як встановивши їх необґрунтованість, суд повинен відмовити у позові саме через необґрунтованість позовних вимог. Таким чином, відмовивши у задоволенні позовних вимог за розпискою від 05.06.2009р. через пропуск строку позовної давності, суд тим самим визнав, що зобов'язання за цією розпискою не виконані відповідачем. Відповідач рішення суду в цій частині в установленому законом порядку не оскаржив, що також свідчить про те, що він не оспорював факт не виконання ним зобов'язання перед позивачем за даною розпискою.
Переконливих доказів про наявність у відповідача перед позивачем будь-яких інших окрім за договором позики від 05 червня 2009 р. боргових зобов'язань суду також надано не було. Посилання в письмових поясненнях на адресу апеляційного суду відповідача та його представника в судовому засіданні в апеляційному суді на те, що 03.12.2011р. відповідач отримав від позивача 1500грн. і зобов'язався їх повернути в середині січня 2012р., а 09.06.2012р. він отримав ще 2000грн., які зобов'язався повернути в кінці липня 2012р. і що саме це підтверджується розписками від 03.12.2011р. та від 09.06.2012р., не відповідає змісту зазначених розписок, так як в них не йде мова про отримання відповідачем від позивача будь -яких сум, а тільки зазначено про те, що відповідач зобов'язується повернути позивачу борг до певної дати. Із системного аналізу змісту даних розписок випливає, що борг у відповідача перед позивачем виник раніше, тобто до написання ним цих розписок. Інших доказів про отримання відповідачем від позивача 1500 грн. та 2000 грн. у зазначені дати відповідачем суду надано не було, як і належних доказів виконання цих ніби -то існуючих зобов'язань.
За таких обставин розписки відповідача від 03.12.2011року, якою сторони погодили строк повернення боргу до 30.03.2012року, та від 09 червня 2012 р., якою сторони погодили строк повернення боргу до 20 серпня 2012 p. є доказами вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу перед позивачем за розпискою від 05 червня 2009 року, що в свою чергу підтверджує факт переривання перебігу строку позовної давності для звернення позивача до суду за захистом своїх прав за розпискою від 05.06.2009р.
Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що строк позовної давності позивачем пропущено без поважних причин і відмовив у задоволенні позову саме з цих підстав, а тому рішення суду слід скасувати і ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за розпискою від 05 червня 2009 року у розмірі 22 000 грн.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за весь час прострочення грошового зобов'язання у розмірі 2046грн. та інфляційних нарахувань, то позивач під час розгляду справи в апеляційному суді просив залишити позов в частині даних позовних вимог без розгляду. Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 16.01.2013р. рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення сум інфляційних нарахувань та 3% річних було скасовано з залишенням позовних вимог в цій частині без розгляду.
Таким чином, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу у сумі 22000 грн. за пропуском строку позовної давності слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення в цій частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за розпискою від 05 червня 2009р. у сумі 22000 грн.
Керуючись ст. 307,309, 314,316 ГПК України, ст.. 1046,1047, 1049 ЦК України, судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу у сумі 22000 грн. - скасувати та ухвалити по справі в цій частині позовних вимог нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 22000 грн.
Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.
Головуючий
Судді