АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-269/13 Головуючий у 1 інстанції: Величко Т.О.
Доповідач: Нежура В.А.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
15 січня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Нежури В.А.
суддів: Усика Г.І., Соколової В.В.
при секретарі: Охневській Т.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А
В листопаді 2010 року ОСОБА_7 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, посилаючись на те, що відповідачка перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_4, 17.08.2008 р. позичила у позивача гроші в розмірі 800 000 грн. на строк до 15.08.2010 р., про що написала розписку, а її чоловік ОСОБА_4 підтвердив факт отримання його дружиною грошової суми у вказаному розмірі. Оскільки у передбачений строк гроші не були повернуті, позивачка звернулася в суд із даним позовом.
24.03.2011 р. ОСОБА_2 подала до суду заяву про залучення її до участі в справі в якості правонаступника позивача, з огляду на те, що між нею і ОСОБА_7 11.02.2011 р. було. укладено Договір про відступлення права вимоги за договором позики, яка була задоволена судом, і згідно ухвали від 17.11.2011 р. (а.с. 95) ОСОБА_2 залучено до участі у справі у якості правонаступника ОСОБА_7
В ході розгляду справи до участі в справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору було залучено також ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (а.с. -144).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 липня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
В суді апеляційної інстанції представник апелянта підтримала подану скаргу із викладених в ній підстав, третя особа - ОСОБА_4 проти задоволення скарги заперечував, інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими належним чином про час і місце слухання справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що позивачка не довела належними доказами ту обставину, що зобов'язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_7 мало місце і мало місце реальне настання правових наслідків, а також не довела те, що Договір про відступлення права вимоги від 11.02.2011 року згідно якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги за розпискою ОСОБА_3 від 17.08.2010 року, мав реальні наслідки, враховуючи ті обставини, що ОСОБА_7 вважала вказану розписку не дійсною, і відповідач вважала вказану розписку написаною ОСОБА_7 проти чого остання не заперечувала, а тому вказана розписка ОСОБА_3 не створює для неї ніяких юридичних наслідків.
Але погодитися з таким висновком суду не можна.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов*язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов*язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої якості.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов*язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, ОСОБА_3, зі згоди свого чоловіка ОСОБА_4, позичила 15.08.2008 року у ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 800 000 грн. строком до 15.08.2010 р., на підтвердження факту отримання грошей відповідачкою ОСОБА_3 15.08.2008 р. була написана і передана ОСОБА_7 розписку.
У зв*язку із втратою ОСОБА_7 отриманої від ОСОБА_3 розписки, 17.08.2010 року остання написала нову розписку, якою підтвердила, що 15.08.2008 р. вона позичила у ОСОБА_9 800 000 грн. на строк до 15.08.2010 р. (а.с. - 8).
Чоловік ОСОБА_3- ОСОБА_4, того ж дня 17.08.2010 р. написав розписку, в якій підтвердив, що гроші в розмірі 800000 грн. отримані 15.08.2008 р. його дружиною з його згоди у ОСОБА_7 (а.с. - 9).
Сама ОСОБА_7 17.08.2010 р. написала розписку, якою визнала недійсною розписки, отриманої нею від ОСОБА_3 15.08.2008 р. про отримання ОСОБА_3 грошей в сумі 800 000 грн., у зв*язку з її втратою (а.с. -19).
З наведеного вбачається, що між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого остання позичила у ОСОБА_7 800 000 грн. зі строком повернення до 15.08.2010 р.
Оскільки гроші не були повернуті у визначний договором строк, ОСОБА_7 була вимушена звернутися в листопаді 2010 року із позовом до суду про стягнення суми позики за рішенням суду.
11.02.2011 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення права вимоги за розпискою від 17.08.2010 р., згідно якої 15.08.2010 р. настав строк повернення ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 800 000 грн. ОСОБА_7, на підставі чого новий кредитор у зобов*язанні ОСОБА_2 була залучена до участі в справі в якості правонаступника ОСОБА_7
Відповідачка ОСОБА_3, не погоджуючись із пред*явленим до неї позову, вказувала на безгрошовість розписки, і відсутність будь-яких боргових відносин із ОСОБА_7, не заперечуючи разом із тим факту написання нею розписки від 17.08.2010 р. (а.с. 156).
При цьому відповідачкою в ході розгляду справи не були надані належні докази безгрошовості укладеного із ОСОБА_7 договору займу, вона також і не оспорювала в судовому порядку вказаний договір позики у зв*язку із його безгрошовістю.
Та обставина, що боргові зобов*язання відповідачки за договором позики, укладеним 15.08.2008 р. підтверджуються розпискою, написаною 17.08.2010 р. не є свідченням не передачі грошей позикодавцем позичальнику або невідповідності вимогам закону вказаного договору позики, оскільки в написаній відповідачкою у 2010 році розписці чітко зазначені сторони договору, сума позики і строк її повернення, а також факт передачі грошей в повному обсязі, тобто всі істотні умови договору позики, які визначені у ст. 1046 ЦК України.
Посилання суду першої інстанції на відсутність у відповідачки зобов*язань перед ОСОБА_7 щодо повернення коштів, з тих підстав, що сама ОСОБА_7 вважала розписку, написану відповідачкою 15.08.2008 р. недійсною є помилковим, оскільки, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 вважала розписку від 15.08.2008 р. недійсною у зв*язку із її втратою, а не з будь-якої іншої підстави.
Разом із тим, як зазначалося вище, усі істотні умови договору позики, укладеному 15.08.2008 р. між ОСОБА_7 і відповідачкою, були підтверджені у розписці від 17.08.2010 р.
Укладений 11.02.2011 р. між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 Договір про відступлення права вимоги за розпискою від 17.08.2010 р. відповідає вимогам закону щодо форми і змісту , у зв*язку із чим суд обгрунтовано допустив до участі в справі ОСОБА_2, в якості правонаступника ОСОБА_7 за цим зобов*язанням
Відповідачка заперечувала проти права вимоги ОСОБА_2 до неї на підставі Договору від 11.02.2011 р., посилаючись на те, що він не був в дійсності підписаний ОСОБА_7, але пред*явлений зустрічний позов про визнання недійсним вказаного договору залишений судом без розгляду, а інших доказів невідповідності договору вимогам закону відповідачка суду першої інстанції або апеляційної інстанції не надала (а.с. - 156, 230).
З огляду на викладене, колегія судів погоджується з доводами апеляційної скарги і, відповідно до наданих суду ст. 309 ЦПК України повноважень, вважає необхідним рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення пред*явленного позову в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України. у зв*язку із задоволенням пред*явленого позову, з відповідачки підлягає стягненню в доход держави несплачений судовий збір в сумі 3654 грн.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 липня 2012 року скасувати і ухвалити нове такого змісту.
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 до ОСОБА_3 800 000 (вісімсот тисяч) гривень заборгованості за договором позики.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 3654 (три тисячі шістсот п*ятдесят чотири) гривні несплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: