АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул.. Солом'янська, 2-а,

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді - Васильєвої М.А.

суддів - Лук'янець Л.Ф.

Мороза І.М.

за участю:

прокурора - Отроша В.М.

засуджених - ОСОБА_2

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Шевченківського районного суду м. Києві від 22 жовтня 2012 року, яким

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с.Братолюбівка Долинського району Кіровоградської області, громадянин України,українець, з середньо-спеціальною освітою, не одружений, не працюючий, який проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі,

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець с.Олександрівка, Ізюмського району Харківської області, громадянин України, українець, з неповною середньою освітою, розлучений, який має неповнолітню дитину, не працюючий, який проживає за адресою: АДРЕСА_3, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимий:

- 22 лютого 2012 року Ківерцівським районним судом Волинської області за ч. 2 ст. 15, ч. 3ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі із випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців,

засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом приєднання до призначеного за даним вироком покарання частково покарання у виді 6 місяців позбавлення волі за вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 лютого 2012 року, ОСОБА_3 остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно з вироком суду, 28 липня 2012 приблизно о 05.30 год. ОСОБА_3 повторно, за попередньою змовою із ОСОБА_2 перебуваючи обоє в стані алкогольного сп'яніння на зупинці громадського транспорту «вул. Обсерваторна» неподалік будинку № 18 по вул. Артема в м. Києві, із корисливих мотивів з метою незаконного збагачення, маючи умисел на відкрите викрадення майна потерпілого ОСОБА_4, для подолання спротиву останнього, ОСОБА_2, реалізуючи спільний умисел, наніс потерпілому удар правою рукою в праве передпліччя, а також обома руками не менше п'яти ударів в грудну клітину, обхватив ноги й штовхнув, внаслідок чого потерпілий, втративши рівновагу впав на асфальт. Продовжуючи спільні злочинні дії, ОСОБА_3 , підійшовши до них, разом із ОСОБА_2 нанесли ОСОБА_4 ногами не менше п'яти ударів в область голови та тулубу. Подолавши таким чином волю потерпілого й застосувавши насильство, яке не є небезпечним для його життя та здоров'я, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, останній діючи повторно, відкрито викрали належні потерпілому ОСОБА_4 гаманець чорного кольору вартістю 40 грн., грошові кошти в сумі 1360 грн., грошові кошти в сумі 100 доларів США, що на 28 липня 2012 року за курсом Національного Банку України становить 800 грн., окуляри сонцезахисні вартістю ЗО грн., окуляри оптичні вартістю 40 грн., мобільний телефон «SamsungІ-900» вартістю 2545 грн., спричинивши майнові збитки в розмірі 5015 грн., після чого з викраденим з місця вчинення злочину зникли.

Справа розглянута місцевим судом в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України.

Не погоджуючись з вироком суду, вважаючи висновки, які викладені у ньому такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, засуджений ОСОБА_3 подав апеляцію, в якій просить змінити вирок суду вбік пом'якшення йому покарання, обґрунтовуючи вимоги тим, що суд першої інстанції при призначенні покарання неправильно врахував таку обтяжуючу обставину, як вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, оскільки по справі не має жодного доказу, який би підтверджував факт його перебування під час вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Крім того, ОСОБА_3 вважає, що суд не врахував той факт, що потерпілий ОСОБА_4 не має до засуджених жодних претензій.

Також, як зазначає апелянт, сума, яка зазначена у вироку судом першої інстанції, як така, що повинна бути повернута потерпілому, не відповідає дійсності: а саме повинно бути не 1260 грн., а 1360 грн. Крім того, судом не враховано, що ці гроші повернуться потерпілому, тобто, на думку засудженого ОСОБА_3, суд першої інстанції не врахував таку пом'якшуючу обставину, як добровільне відшкодування завданого збитку потерпілому.

Вирок щодо ОСОБА_2 не оскаржується.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, оскільки судом при призначенні покарання засудженому були враховані всі дані, які характеризують особу засудженого; засуджених, які просили змінити вирок суду в частині призначеного покарання, пом'якшивши його, провівши судові дебати, надавши засудженим останнє слово, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляції й розглянувши справу в її межах, колегія суддів доходить висновку, що апеляція засудженого ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.

Як вбачається з протоколу судового засідання, суд, перед визначенням порядку та обсягу дослідження доказів у справі, ретельно допитав підсудних, які погоджувалися із пред'явленим їм обвинуваченням та визнали фактичні обставини інкримінованого їм злочину, у т.ч. і факт їхнього перебування під час вчинення ними злочину у стані алкогольного сп'яніння, не оспорюючи їх та визнаючи вину повністю у вчиненні злочину за обставин, викладених в обвинувальному висновку.

При цьому, суд роз'яснив засудженим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зміст ч. 3 ст. 299 КПК України (1960 року), впевнився у добровільності та істинності позиції кожного з них, які погодилися з таким порядком розгляду справи, подавши суду відповідну заяву, в якій письмово зафіксовано позиція кожного з підсудних з цього приводу: розуміє суть і зміст фактичних обставин пред'явленого йому обвинувачення, вину визнає повністю, вважає недоцільним досліджувати докази відносно фактичних обставин вчиненого ними діяння, та їм роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку (ас. 217, 218,224-225 зв.).

З урахуванням позиції підсудних, прокурора, приймаючи рішення щодо обсягу доказів, які підлягають дослідженню, діючи відповідно до вимог ст. 299 КПК України (1960 року), суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно обставин справи, які ніким не оспорювалися, обмежився допитом підсудних, про що зазначив і у вироку.

Відповідно до змісту ст. 365 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.

Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких відповідно до вимог ст. 299 і ст. 301-1 цього Кодексу докази не досліджувалися, не перевіряються.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_3 у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), повторно, за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються перевіреними судом першої інстанції доказами в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України (1960 року), а тому у відповідності зі ст. 365 КПК України (1960 року) апеляційним судом перевірці не підлягають.

Юридична кваліфікація дій засудженого ОСОБА_3, виходячи з визнаних судом доведеними фактичних обставин справи, за ч. 2 ст. 186 КК України є правильною, і учасниками процесу не оспорюється.

Доводи засудженого, викладені в апеляції, про те, що суд першої інстанції при призначенні покарання неправильно врахував таку обтяжуючу обставину, як вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, не врахував той факт, що потерпілий ОСОБА_4 не має до них жодних претензій, що не врахував таку пом'якшуючу обставину, як добровільне відшкодування завданого збитку потерпілому, є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

При призначенні ОСОБА_3 покарання судом враховані тяжкість вчиненого злочину, роль та ступінь його участі у вчиненні злочину, те, що він раніше судимий, вчинив умисний корисливий злочин під час іспитового строку за попереднім вироком, те, що він не перебуває на обліку в лікарів нарколога та психіатра, має на утриманні неповнолітню дитину, обставина, що пом'якшує покарання, - щире каяття, обставина, що обтяжує покарання засудженому, - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, що випливає з фактичних обставин справи, які не оспорювалися засудженими під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того, при апеляційному розгляді справи жодний із засуджених не заперечував факт вживання алкогольних напоїв.

Що ж стосується посилання в апеляції засудженого на те, що судом не визнана обставиною, яка пом'якшує йому покарання, - добровільне відшкодування заподіяної шкоди, та те, що потерпілий немає до них будь-яких претензій, колегія суддів вважає їх не обґрунтованими, оскільки викрадені у потерпілого речі виявлені працівниками міліції та вилучені у засуджених при їх затриманні, а також при огляді місця пригоди, і цими обставинами спростовують вищезазначені доводи засудженого стосовно добровільного відшкодування заподіяної потерпілому шкоду. Крім того, саме внаслідок вищевказаних дій працівників міліції потерпілому було повернуто викрадене у нього засудженими майно,і останній відмовився від цивільного позову (ас.13, 29, 34, 58,71-73).

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, врахувавши характер, тяжкість та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_3 злочину, який відноситься до категорії тяжких, характер його дій та спосіб вчинення злочину, особу засудженого, наявність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин,вмотивовано обрав засудженому міру покарання у вигляді позбавлення волі, призначивши йому покарання за ч. 2 ст. 186 КК України в розмірі, наближеному до мінімального, передбаченого санкцією цієї статті, у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі, яке за своїм видом і розміром, згідно зі ст. 65 КК України, відповідає вимогам закону, тобто, є обґрунтованим, справедливим і необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.

При цьому, враховуючи, що ОСОБА_3 вчинив новий злочин під час іспитового строку за вироком Ківерцівського районного суду Волинської області за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України від 22 лютого 2012 року, суд першої інстанції за сукупністю вироків призначив йому остаточне покарання відповідно до вимог ст. 71 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі.

Призначене ОСОБА_3 покарання відповідає його особі й ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів, а тому підстав для пом'якшення покарання колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим апеляція засудженого задоволенню не підлягає.

Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним в порядку ст.. 365 КПК України (1960 року) уточнити зазначену у мотивувальній та резолютивній частині вироку суму коштів,які підлягають поверненню потерпілому, зазначивши, що підлягає поверненню потерпілому ОСОБА_4 не 1260 грн., а 1360 грн.., оскільки при підрахунку зазначених у вироку сум судом допущена арифметична помилка.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України (1960 року), п.11, 15 розділу Х1 «Перехідних положень» КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 186 КК України - залишити без зміни, а апеляцію засудженого ОСОБА_3- без задоволення.

В порядку ст.. 365 КПК України (1960 року) уточнити зазначену у мотивувальній та резолютивній частині вироку суму коштів, які підлягають поверненню потерпілому, зазначивши, що підлягає поверненню потерпілому ОСОБА_4 не 1260 грн., а 1360 грн.

____________________________ _____________________________ ___________________________

ВасильєваМ.А. Лук’янець Л.Ф. Мороз І.М.