Апеляційний суд міста Києва
МСП - 03680, м. Київ - 680, площа Солом'янська, 2-а
Справа №22-1892 Головуючий у 1-й інстанції Голік Н.О.
Доповідач Волошина В.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.
при секретарі Чайці І.В.
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа: Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району", про визнання права користування житловим приміщенням.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
В с т а н о в и л а :
У червні 2012 р. позивачка ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання права користування житловим приміщенням та просила визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_2.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що позивач є матір'ю неповнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Києві. Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_3, 1978 року народження, працював у Державній акціонерній холдинговій компанії "Артем" з 2001 року по дату смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2. За роки праці ОСОБА_3 отримав ордер №507 на жилу площу в гуртожитку №4, який розташований по АДРЕСА_2.
Вказувала, що після смерті ОСОБА_3, позивач та її неповнолітні діти ОСОБА_2, 2008 року народження, та ОСОБА_4, 1999 рокународження, продовжують проживати у кімнаті та сплачувати всі комунальні послуги.
13.06.2012 року до помешкання позивача увірвалися невідомі їй особи на чолі з начальником ЖЕК №1013 "Сирець", виламали вхідні двері та вимагали негайного виселення з гуртожитку протягом двох діб.
Позивач зазначала, що на праві власності та у користуванні ні у позивача, ні у її дітей майна, в якому можна проживати немає, а відповідно до ст. ст.1218,1223,1261 ЦК України, син позивача є спадкоємцем першої черги майна та майнових прав батька ОСОБА_3. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Вважала, що до складу спадщини входить право на користування кімнатою померлого ОСОБА_3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року
в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа: Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району", про визнання права користування житловим приміщенням відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог на підставі ст.ст. 58, 61, 65 ЖК України. Зокрема зазначала, що рішення суду є незаконним та необгрутованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права. При цьому вказувала, що вона разом з дітьми проживала при житті її чоловіка на його жилій площі, вони були членами його сім'ї та вели спільне господарство. Іншого житла ні вона, ні її діти не мають.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ч.1. 2 ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, які постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За правилами ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що сторона позивача не довела своїх позовних вимог.
З такими висновками суду слід погодитись, оскільки суд їх дійшов з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та норм матеріального права.
Так, з матеріалів справи вбачається, що гр.ОСОБА_3 15.09.2004 р. ДАХК "Артем", де він працював було видано ордер №507 на жилу площу в гуртожитку №4 на підставі якого він зайняв кімнату АДРЕСА_2 та на ній зареєструвався. Того ж , 15.09.2004 року між ДАХК "Артем" (наймодавець) та ОСОБА_3 (наймач) укладено договір №698 найму житлової площі в гуртожитку та додаток №1 до договору №698, які підписані наймодавцем та наймачем особисто, та за умовами якого наймодавець надає наймачу у користування житлову кімнату АДРЕСА_2, а наймач вносить плату за користування тарифами, встановленими КМДА (а.с.14-15). Відповідно до вищезазначеного ордеру - склад сім'ї: ОСОБА_3, 1978 року народження. В ордері вказано: ордер є єдиною підставою для надання жилої площі; ордер на проживання дійсний на протязі дії договору №698 від 15.09.2004 року (а.с.13).
13 лютого 2008 р. у позивачки ОСОБА_1 народився син ОСОБА_2 і згідно свідоцтву про народження батьком дитини записаний ОСОБА_3.
Згідно довідки форми №3 /а.с.35/ ОСОБА_1 з 12.05.1999 р. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. З 01.04.2008 р. позивачка за своїм місцем реєстрації зареєструвала і свого сина ОСОБА_2.
Відповідно до положення ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Виходячи з вищезазначених норм закону та дій, які вчинила позивачка щодо ОСОБА_2 вбачається, що мати реєструючи сина за своїм місцем реєстрації сама визначила його місце проживання.
ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_3 помер. А у червні 2012 р. позивачка звернулась до суду з позовом в інтересах малолітнього ОСОБА_2 про визнання право користування жилим приміщенням за місцем проживання ОСОБА_3, посилаючись на ту обставину, що син проживав на жилій площі батька, але на ній не був зареєстрований та відповідно набув на неї права користування.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
В п. 9 постанови №2 від 12 квітня 1985 р. Верховного Суду України " Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України ( з відповідними змінами) роз'яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 р. №9 " Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача ( власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки доказів в підтвердження позовних вимог сторона позивача суду не надала. При цьому судом було встановлено, що з дня народження дитини і до для смерті батька пройшло більше 2-х років, але батько дитину так і не зареєстрував за місцем свого проживання, докази проживання дитини з батьком відсутні. Оплата за квартиру проводилась із розрахунку однієї особи і на момент смерті наймача існувала заборгованість за квартиру. Крім того, мати дитини та сама дитина були зареєстровані за іншою адресою, мешканці якої перебувають на квартирному обліку і позивачка разом з дитиною зберігала за собою місце проживання за місцем своєї реєстрації.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цього спору.
Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: