Справа № 22ц/1290/6640/12
Провадження № 22ц/1290/6640/12
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2013 року м. Луганськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів - Темнікововї В.І., Ступіної Я.Ю.,
при секретарі: Івасенко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 30 листопада 2012 року
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, виконавчого комітету Ленінської в м. Луганську ради про визнання права спільної сумісної власності, визнання права власності на ? частину квартири, придбаної під час шлюбу, -
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, виконавчого комітету Ленінської в м. Луганську ради про визнання права спільної сумісної власності, визнання права власності на ? частину квартири, придбаної під час шлюбу, в обґрунтування якого вказав, що 19.07.1986 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, який на підставі рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 28 грудня 2008 року розірваний.
У період шлюбу їх родині, на підставі ордеру на житлове приміщення у будинку житлово-будівельного кооперативу «Світоч»№ 04454 від 05.04.1996 року, була надана квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Вартість квартири виплачувалася подружжям під час спільного проживання та відповідно до довідки житлово-будівельного кооперативу «Світоч»від 29.03.2011 року кредит погашено повністю, квартира ЖБК «Світоч»не належить.
Під час розгляду справи позивач уточнювала позовні вимоги та просила суд визнати право спільної сумісної власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; розділити спірну квартиру в рівних долях, припинивши право спільної сумісної власності; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 30 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, виконавчого комітету Ленінської в м. Луганську ради про визнання права спільної сумісної власності, визнання права власності на ? частину квартири, придбаної під час шлюбу задоволені. Суд визнав право спільної сумісної власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Розділив спірну квартиру між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках, припинивши право спільної сумісної власності на квартиру. Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Позивач та його представник в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали.
В судовому засіданні відповідач доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник виконавчого комітету Ленінської районної в м. Луганську ради в судове засідання не з'явився, про час і місце повідомлений належним чином і в установленому законом порядку.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те що, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 липня 1986 року. Згідно рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 грудня 2008 року шлюб між сторонами розірвано, про що 03 грудня 2009 року Ленінським відділом РАЦС Луганського МУЮ видано свідоцтво про розірвання шлюбу.
Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, 05 квітня 1996 року на ім'я відповідача ОСОБА_1 було видано ордер на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 житлово-будівельного кооперативу «Світоч»№ 04454, в якому позивачка ОСОБА_2 зазначена як дружина, члена сім'ї. 28 листопада 1989 року позивачкою за квитанцією №165778 сплачено пайовий внесок до ЖБК «Світоч»у розмірі 5350 крб.
Згідно довідки, у 1996 році ЖБК «Світоч»в «Укрсоцбанку»було оформлено кредит для завершення будівництва і здачі його в експлуатацію, сума кредиту по квартирі № 7 склала 320 грн., який сплачувався з січня 1996 року до листопада 2007 року рівними частинами своєчасно, а залишок кредиту у сумі 163,47 грн. у листопаді 2007 року було погашено ОСОБА_1
15 січня 2008 року Ленінською районною в м. Луганську ради винесено рішення № 21/1 «Про оформлення права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.».
24 січня 2008 року виконавчим комітетом Ленінської районної в м. Луганську ради ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1
Проаналізувавши встановлені обставини по справі у їх сукупності суд першої інстанції дійшов висновку про те, що хоча право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_1, набуто воно було під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, при цьому, як позивачка, так і відповідач, будучи сім'єю, ведучи спільне господарство, маючи самостійний дохід, брали участь у здійсненні платежів за квартиру на користь ЖБК «Світоч», отже спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя у рівних частках та підлягає поділу шляхом визнання за ОСОБА_2 право власності на ? частину спірної квартири.
Вказані обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають законодавству, яке регулює спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги про те, що тільки відповідач є членом ЖБК „Світоч" з 10.11.1989 року і по теперішній час, а позивачка не була та не є членом ЖБК „Світоч", а тому тільки він є єдиним власником спірної квартири не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст.ст.22,23 КпШС України, що діяв на час надання ордеру та сплати пайових внесків, майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про власність», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
В п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" № 9 від 18.09.1987 року із змінами та доповненнями, зазначено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжями, яке розлучилося суду слід керуватися ст. 146 ЖК, ст. 15 Закону „Про власність", п. 43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім'ю (статті 22,24,28,29 КпШС), враховуюче таке: пай, внесений подружжям у ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.
Згідно з ч. 3 ст. 384 ЦК України у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.
Відповідно до ч. 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
У відповідності до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно ч. 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено законом або договором.
В ч.1 ст.69 СК України зазначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Отже, як і раніше чинним КпШС України, так і нині чинним СК України, встановлено, що майно нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.
Як вбачається із матеріалів справи під час знаходження у зареєстрованому шлюбі, 05.04.1996 році ОСОБА_1 був виданий ордер № 04454 на сім'ю із 2-х осіб, в якому зазначена дружина ОСОБА_2, на право заняття квартири АДРЕСА_1.
Згідно квитанції № 165778 від 28 листопада 1989 року позивачкою сплачено пайовий внесок 50% до ЖБК «Світоч»у розмірі 5350 руб. Відповідно до довідки ЖБК „Світоч" від 29.03.2011 року пайовий внесок за квартиру погашений повністю, квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ЖБК „Світоч" не належить".
Таким чином, пайовий внесок був внесений подружжям у ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів. Дані обставини відповідачем не спростовані, будь-яких належних доказів того, що пай сплачувався за рахунок особистих коштів відповідача, останнім суду не надано. Отже, спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя у рівних частках.
Доводи апеляційної скарги про те, що визнання права власності на ? частину квартири за позивачкою без визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру неможливо та позивачкою для визнання недійсним свідоцтва пропущено строк позовної давності 3 роки для звернення до суду за захистом своїх прав не заслуговують на увагу, оскільки саме свідоцтво про право власності на нерухоме майно тільки посвідчує виникле у відповідача право власності на квартиру, яке видано на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Луганську ради № 21/1 від 15.01.2008 року. Це рішення не скасовано і є чинним. Отже, неза'явлення позивачем цих позовних вимог не може вплинути на прийняте рішення в межах заявлених позовних вимог. Так, позивачем заявлені вимоги про визнання права спільної сумісної власності подружжя і в цьому разі законодавством не передбачено визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого на одного із подружжя.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд незаконно залишив без розгляду позовні вимоги позивачки в частині, оскільки таким чином порушуються права відповідача виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України передбачено залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.
Отже, законом визначено, що особа яка звернулася до суду розпоряджається щодо предмету спору на власний розсуд, тобто може у будь-який час відмовитися від позову, залишити позов без розгляду. В даному випадку позивач мав право звернутися до суду із заявою про залишення частини позовних вимог без розгляду і цим права відповідача не порушені.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом помилково встановлено, що позивачка мала власні заощадження, за рахунок яких мала можливість зробити перший та наступні внески за квартиру не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається із тексту позовної заяви позивачка, посилаючись на положення ст. 60 СК України, які передбачають, що майно набуте подружжям за час шлюбу належать дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, просила визнати право спільної сумісної власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Тобто, позивачкою заявлені саме вимоги про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя. Із вимогами про визнання частини квартири особистою приватною власністю на підставі ч. 1 ст. 57 СК України позивачка до суду не зверталася. Отже, ці доводи не мають правового значення, оскільки із позовом про визнання частини квартири особистою приватною власністю позивачка не зверталася і даними обставинами не обґрунтовувала свої позовні вимоги з цього приводу.
Доводи апеляційної скарги про те, що квартира була придбана за кошти, які належали відповідачу особисто не заслуговують на увагу, оскільки будь-які докази про наявність таких обставин, не зважаючи на вимоги ст. 60 ЦПК України про те, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не були надані відповідачем до суду, суд же згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Отже, дані ствердження є голослівними. Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач зазначив, що пайовий внесок вносився за рахунок отримуваної заробітної плати та під час перебування у шлюбі з позивачкою. А згідно ч. 2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Доводи апеляційної скарги про те, що обов'язковою умовою отримання квартири у будинку ЖБК „Світоч" було прийняття участі у будівництві даного будинку, тому відповідач починаючи з 01.02.1989 року працював у тресті „Тепловозстрой" монтажником та приймав безпосередню участь у будівництві будинку АДРЕСА_1 не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджено ніякими доказами. А надана відповідачем копія трудової книжки не підтверджує факту надання квартири саме за умови прийняття участі у будівництві.
Разом з тим, визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спірної квартири, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у разі якщо неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у спільній частковій власності. Отже, суд визнавши за ОСОБА_2 право власності на ? частину спірної квартири, повинен був вирішити питання про визнання права часткової власності на ? частку квартири також і за ОСОБА_1. Необхідність вирішення цього питання є підставою для виходу за межі заявлених позовних вимог ОСОБА_2, чого судом першої інстанції зроблено не було.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне доповнити резолютивну частину рішення суду судженням про визнання за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, вийшовши за межі позовних вимог ОСОБА_2
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 60,61,69 СК України, ст. ст. 368,384 ЦК України, Законом України „Про власність", ст.ст. 303, 309, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 30 листопада 2012 року змінити доповнивши резолютивну частину рішення судженням про визнання за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді: