УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0190/7982/2012Головуючий суду першої інстанції:Гоцкалюк В.Д.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Летягіна О. В.

"03" грудня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіЛетягіної О.В.

СуддівГорбань В. В. Макарчук Л. В.

При секретаріГаліч Ю. Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Міжнародний аеропорт «Сімферополь» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 11 жовтня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПАТ Міжнародний аеропорт «Сімферополь» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 29175 грн. 04 коп., та у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 31 липня 2012 року він подав заяву на ім'я Голови правління ПАТ Міжнародний аеропорт «Сімферополь» ОСОБА_7 про своє звільнення з роботи за власним бажанням, письмово за два тижні попередив уповноважений роботодавцем орган про свій намір розірвати трудовий договір. 31.07.2012 року наказом він був звільнений з роботи. 6 серпня 2012 року до закінчення строку попередження про розірвання трудового договору, продовжуючи виконувати свої трудові обов'язкі, подав заяву про відкликання заяви. Проте голова правління повідомив заява про відкликання не може бути задоволена з невідомих підстав.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 11 жовтня 2012 року в задоволені позову ОСОБА_6 до ПАТ Міжнародний аеропорт «Сімферополь» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

На зазначене рішення суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Зокрема, у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що порушуючи вимоги діючого законодавства України, роботодавець без згоди на це працівника звільнив його з роботи у строк попередження про звільнення, в результаті чого позивач був позбавлений безумовної можливості відмовитися від своєї заяви про звільнення, що є наслідком обмеження працівника додаткових гарантій в сфері трудових відносин.

Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу позивача відхилити з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки між сторонами відбулась домовленість щодо дати звільнення та відбулось фактичне звільнення, з яким в свою чергу погодився працівник отримуючи трудову книжку та розрахунок при звільненні, не виходячи на роботу, ОСОБА_6 втратив право щодо написання заяви про відкликання своєї заяви про звільнення за власним бажанням, оскільки реалізувати це право він повинний був під час роботи.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вважає, що розглядаючи спір, районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6, наказом № 69/л від 27 жовтня 2009 року був прийнятий у Відкрите акціонерне товариство «Міжнародний аеропорт «Сімферополь» на роботу з 27 жовтня 2009 року на посаду начальника ремонтно-будівельної ділянки (а.с. 53).

Наказом Фонду майна АР Крим від 01 листопада 2011 року № 501 найменування Відкритого акціонерного товариства «Міжнародний аеропорт «Сімферополь» було змінене на Публічне акціонерне товариство «Міжнародний аеропорт «Сімферополь».

31 липня 2012 року ОСОБА_6 подав заяву на ім'я Голови правління ПАТ «Міжнародний аеропорт «Сімферополь» ОСОБА_7 про звільнення його з роботи за власним бажанням (а.с. 33).

Наказом № 102/л від 31 липня 2012 року ОСОБА_6 звільнено з роботи з посади начальника ремонтно-будівельної дільниці ПАТ «Міжнародний аеропорт «Сімферополь» за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України (а.с. 32).

01 серпня 2012 року ПАТ «Міжнародний аеропорт «Сімферополь» провело повний розрахунок з ОСОБА_6 та у відділі кадрів позивач отримав свою трудову книжку, про що свідчить його особистий підпис в журналі видачі трудових книжок (а.с. 24-25).

Наказом № 104/л від 02 серпня 2012 року за клопотанням директора виробничого департаменту Плаксіна Є.В., на посаду начальника ремонтно-будівельної дільниці ПАТ «Міжнародний аеропорт «Сімферополь» з 02 серпня 2012 року переведено начальника ОПІК Сурпіна О. О. (а.с. 31).

06 серпня 2012 року ОСОБА_6 звернувся на ім'я Голови правління ПАТ «Міжнародний аеропорт «Сімферополь» ОСОБА_7 із заявою про відкликання своєї заяви від 31 липня 2012 року про звільнення за власним бажанням, оскільки двотижневий строк попередження про намір звільнитися ще на закінчився, а він бажає продовжувати працювати в даному підприємстві (а.с. 12).

Голова правління ПАТ «Міжнародний аеропорт «Сімферополь» ОСОБА_7 листом від 14 серпня 2012 року № 01.05.1146 повідомив ОСОБА_6 про те, що заява від 06 серпня 2012 року про відкликання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням не може бути задоволена, оскільки: під час їх бесіди (Голови правління ПАТ «Міжнародний аеропорт «Сімферополь» ОСОБА_7 та ОСОБА_6) 31 липня 2012 року було досягнуто домовленості про проведення звільнення саме 31 липня 2012 року; наказом № 102/л від 31 липня 2012 року ОСОБА_6 звільнено з роботи з посади начальника ремонтно-будівельної дільниці ПАТ «Міжнародний аеропорт «Сімферополь» за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України; з 01 серпня 2012 року ОСОБА_6 фактично залишив роботу, та на вимогу ОСОБА_6 01 серпня 2012 року йому повернуто трудову книжку; наказом № 104/л від 02 серпня 2012 року на посаду начальника ремонтно-будівельної дільниці ПАТ «Міжнародний аеропорт «Сімферополь» з 02 серпня 2012 року прийнято іншу особу.

Позивач посилається на те, що Пленумом Верховного Суду України у п. 12 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснюється, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться.

При цьому позивач вказує на те, що він написав заяву про відкликання своєї заяви про звільнення ще до закінчення двотижневого строку, а отже його не повинно бути звільнено.

Але дані положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 стосуються працівників, які після попередження власника або уповноваженого ним органа про розірвання трудового договору продовжують працювати до закінчення двотижневого строку, в продовж якого і можуть відкликати свою заяву про звільнення за власним бажанням. Тобто, відмова працівника від поданої заяви про звільнення за власним бажанням має правову силу лише у період роботи.

За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів того, що позивач знаходився на робочому місті та продовжував працювати до 06.08.2012 року ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції ОСОБА_6 надано не було.

Виходячи з наведеного, колегія судді вважає, що висновки місцевого суду, щодо законності звільнення ОСОБА_6 є обґрунтованими.

Обґрунтованими колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 липня 2012 року по 02 жовтня 2012 року в розмірі 29175 грн. 04 коп., та вимог ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди у розмірі 50000 грн.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв'язку з тим, що порушення законних прав позивача при звільненні відповідачами допущено не було, правових підстав для стягнення працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно ст. 235 КЗпП України та відшкодування моральної шкоди у відповідності з вимогами ст. 237-1 зазначеного Кодексу не має.

Посилання апелянта на те, що суд провів допит свідків з порушенням процесуального закону не приймаються колегією суддів до уваги, тому що допит свідків проведено з дотриманням положень ст.ст. 50, 51 ЦПК України і їх показання є одним із доказів, передбачених ст. 57 ЦПК України.

За завідомо неправдиві показання свідок несе кримінальну відповідальність згідно ч. 5 ст. 50 ЦПК України. Факт дачі свідками, допитаними в суді першої інстанції, завідомо неправдивих показань допустимими доказами не підтверджений.

Судом першої інстанції при вирішенні спору дана оцінка всім доказам по справі, наданим сторонами, в тому числі і наданим позивачем в обґрунтування своїх вимог, відповідно до статті 212 Цивільного процесуального кодексу України.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та вимогам закону, в зв'язку з чим оскаржуване рішення не може бути скасоване чи змінено по суті.

При розгляді справи суд повно, об'єктивно та всебічно з дотриманням вимог процесуального права дослідив обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і правових підстав для задоволення апеляційної скарги не убачає.

Керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 11 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: