Справа № 22-ц-6720/12 Головуючий у І інстанції Іванюти Т.Є
Провадження № 22-ц/780/335/13 Доповідач у 2 інстанції Савченко С.І.
Категорія 4 14.01.2013
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
10 січня 2013 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Панасюка С.П., Даценко Л.М.,
при секретарі Клименко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 16 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа Комунальне підприємство Київської обласної ради «Кагарлицьке БТІ»про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на частину будинку, -
в с т а н о в и л а:
У червні 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним вище позовом, який надалі уточнив і доповнив та мотивував тим, що він і відповідачка є співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1 по 1/2 частині, який вони успадкували після смерті матері ОСОБА_4 як діти померлої. Посилався, що він мешкає в будинку і здійснює догляд за будинком та несе витрати на його утримання. Вказував, що між ним і його сестрою постійно виникають сварки і конфлікти, їх сумісне проживання і спільне користування будинком неможливе. Відповідачка відхилила його пропозицію сплатити їй половину вартості будинку. Вважав, що є передбачені ст.365 ЦК України підстави для припинення права власності відповідачки на 1/2 частину будинку і сплати їй компенсації. Зокрема відповідачка мешкає у трьохкімнатній квартирі в м.Буча Київської області, а він іншого житла не має, а відтак припинення права власності не завдасть відповідачці істотної шкоди. Посилаючись на ст.365 ЦК України просив припинити право власності відповідачки на 1/2 частину будинку по АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на цю частину будинку, стягнувши з нього на користь відповідачки вартість частки в розмірі 36991,50 грн., зобов'язати КП КОР «Кагарлицьке БТІ»зареєструвати за ним право власності на 1/2 частину вказаного будинку та стягнути з відповідачки судові витрати.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 16 листопада 2012 року позов задоволено частково. Ухвалено припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину будинку по АДРЕСА_1 і визнати за ОСОБА_3 право власності на дану частину будинку, стягнуто з позивача на користь відповідачки її вартість в розмірі 36991,50 грн. В решті позову відмовлено.
Відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення
- 2 -
судом норм матеріального і процесуального права.
Учасники справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується відомостями про вручення їм судових повісток.
Представник позивача ОСОБА_5 подав до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, де виклав свою позицію щодо безпідставності доводів скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1 в рівних частках по 1/2 частині, який успадкували після смерті матері, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину від 8 квітня 2011 року (а.с.5-6)
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що між сторонами існують неприязні стосунки, що унеможливлює спільне користування будинком і земельною ділянкою, будинок не може бути переобладнаний у дві ізольовані квартири з комфортними умовами проживання, відповідачка не мешкає в будинку і не несе витрат на його утримання, має інше житло і припинення права власності на частку в спільному майні не завдасть їй істотної шкоди, що на думку суду свідчить про наявність передбачених ст.365 ЦК України підстав для припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину будинку.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи і зроблені в результаті порушення судом норм матеріального права.
Припиняючи право власності відповідачки на частку у спільному майні, суд послався на неможливість спільного користування сторонами спірним будинком, з чим колегія суддів не може погодитися, бо такі висновки не грунтуються на матеріалах справи і вимогах закону. Суд не звернув уваги на наявний у матеріалах справи технічний паспорт на житловий будинок по АДРЕСА_1, з якого вбачається, що будинок має чотири житлові кімнати 1-3, 1-4, 1-5, 1-6. Розташування та взаємне сполучення цих кімнат свідчить про можливість встановлення порядку користування будинком із виділенням кожній із сторін окремих жилих приміщень.
Також, суд залишив поза увагою положення п.3 ч.1 ст.365 ЦК України, яка передбачає однією із підстав припинення права власності -це неможливість спільного володіння і користування майном, а не лише користування, як помилково вважав суд.
Крім того, ухвалюючи рішення, суд прийшов до хибного висновку про неможливість розподілу спірного будинку і ділянки, вказавши, що будинок не може бути переобладнаний у дві ізольовані квартири з комфортними умовами проживання, що суперечить наявному в матеріалах справи висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 2012 року,
- 3 -
відповідно до якого розподіл спірного будинку в натурі технічно можливий та надано варіант його розподілу без здійснення добудов, а також надано варіант розподілу присадибної земельної ділянки, яка не приватизована і перебуває у користуванні співвласників будинку (а.с.120-122).
Посилання суду в рішенні на необхідність розподілу будинку у дві ізольовані квартири саме з комфортними умовами проживання, безпідставні, поскільки відповідно до вимог закону, а також роз'яснень п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок" № 7 від 04.10.1991 року (з послідуючими змінами) умовою розподілу будинку є наявність технічної можливості переобладнання приміщення в ізольовані квартири, при якому враховуються всі відповідні технічні норми, а не наявність комфортних умов проживання, як помилково вважає суд першої інстанції.
Отже висновки суду про неможливість сторін спільно користуватися будинком, а також про неможливість його розподілу безпідставні.
Посилання суду на те, що відповідачка не несе витрат на утримання будинку, а всі витрати несе позивач за власний кошт, не є підставою, передбаченою ст.365 ЦК України, для припинення права власності особи на частку у спільному майні. В даному випадку за наявності законних підстав позивач вправі звернутися до суду з позовом до відповідачки як співвласника будинку про стягнення понесених ним витрат на утримання спільного майна.
Також, вирішуючи спір, суд послався на те, що припинення права власності відповідачки на частку будинку не завдасть істотної шкоди її інтересам, бо вона має інше житло у вигляді квартири в м.Буча. Однак, взявши до уваги лише житлові інтереси відповідачки, суд не дав оцінки чи буде завдана істотна шкода іншим охоронюваним законом інтересам відповідачки, зокрема інтересам власника, якому належить частка будинку, яка є значною і може бути виділена, інтересам власника половини будинку щодо отримання у власність (приватизацію) відповідної частини присадибної земельної ділянки, що ст.118 ЗК України.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.41 Конституції України, статей 3, 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.2 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавста.
За положеннями ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка його є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам
- 4 -
співвласника. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Зі змісту наведеної статті випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 ч.1 цієї статті умов та з урахуванням того, чи таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Обов'язковою умовою ухвалення рішення про припинення права особи на частку у спільному майні є попереднє внесення позивачем вартості частки на депозитний рахунок суду.
Судом встановлено, що сторони є співвласниками спірного будинку, їх частки є рівними. Відповідачці належить 1/2 частина будинку і ця частка не може бути визнана незначною (п.1 ст.365 ЦК).
Відповідно до наявного у справі висновку судової будівельно-технічної експертизи існує технічна можливість для розподілу спірного будинку в натурі на дві відокремлені квартири, що свідчить про те, що будинок не є неподільною річчю (п.2 ст.365 ЦК). Також згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи існує можливість розподілу земельної ділянки (а.с.120-122).
Як вище вказувалося, із технічного паспорта БТІ вбачається, що будинок має чотири житлові кімнати 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, які відокремлені одна від одної і мають окремі входи з приміщення коридору 1-7, крім кімнат 1-3 і 1-4, які сполучені між собою (а.с.8-11). Отже розташування та взаємне сполучення жилих кімнат свідчить про можливість встановлення порядку користування будинком, при якому кожній із сторін може бути виділено по дві житлові кімнати, які будуть обособленими і не будуть сполучатися між собою, що свідчить про можливість спільного володіння і користування будинком (п.3 ст.365 ЦК).
Крім того, на думку колегії суддів припинення права власності відповідачки на 1/2 частку у будинку завдасть істотної шкоди її охоронюваним законом інтересам власника, частка якого у спільній власності є значною, а припинення права власності на цю частку у свою чергу унеможливить реалізацію відповідачкою передбаченого законом права на отримання у власність (приватизацію) відповідної частини приадибної земельної ділянки.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку про відсутність передбачених законом підстав для припинення права власності відповідачки на 1\2 частину будинку.
Посилання позивача ОСОБА_3 на неможливість розподілу спірного будинку в натурі з огляду на пояснення експерта в судовому засіданні, а також акти обстеження та довідки місцевих органів влади, безпідставні і спростовуються висновком судової будівельно-технічної експертизи, відповідно до якої існує технічна можливість для розподілу спірного будинку в натурі на дві ізольовані квартири і експертом надано варіант такого розподілу, який не потребує добудов.
При проведенні дослідження експерт у дослідницькій частині обгрунтував свій висновок повно, детально і послідовно, з посиланням на технічні норми, зокрема ДБН 360-92** «Містобудування.Планування і забудова міських і сільських поселень» та ДБН В.2.2.-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення».
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 16 листопада 2012 року скасувати і ухвалити нове.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа Комунальне підприємство Київської обласної
- 5 -
ради «Кагарлицьке БТІ»про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на частину будинку.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий : ___________________
Судді : ___________________ ________________