АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/2690/11949/2012 Головуючий у 1 інстанції - Кириченко Н.О.
Суддя-доповідач - СоколоваВ.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 грудня 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Усика Г.І., Нежури В.А.,
при секретарі Охневській Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21.06.2012 у справі за позовом ОСОБА_2 до Підприємства заснованого на власності об'єднання громадян «Науково - практичний медичний центр « ІБІС» про визнання трудового договору розірваним з ініціативи працівника, видання наказу, внесення запису до трудової книжки , стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И Л А:
08.11.2011 ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила (з урахуванням уточнень) визнати розірваним з 28.02.2012 трудовий договір, укладений між нею та НПМЦ «ІБІС» на невизначений строк з ініціативи працівника за її заявою від 11.10.2011 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗПП України, про що негайно видати наказ та внести запис до її трудової книжки. Стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, що становить 1 950,30 грн., та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 12.10.2011 по 28.02.2012 включно, що становить 2 925,45 грн., а загалом до стягнення - 4 875,75 грн. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 08.07.2010 працювала у відповідача на посаді лаборанта, а з 01.06.2011 на посаді лікаря-лаборанта. 10.10.2011 вона подала заяву про звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗПП України, яку директор НПМЦ «ІБІС» відмовилася прийняти, розглянути та звільнити позивача у законний спосіб. 11.10.2011 нею поштою було направлено заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з численними порушеннями адміністрацією центру трудового законодавства, яка також не була розглянута.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21.06.2012 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Підприємства заснованого на власності об'єднання громадян «Науково - практичний медичний центр « ІБІС» про визнання трудового договору розірваним з ініціативи працівника, видання наказу, внесення запису до трудової книжки , стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Не погоджуючись з рішенням представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позову судом першої інстанції не повно встановлені обставини справи, порушені та неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджені належні та допустимі письмові докази, про які заявляв апелянт у клопотаннях про їх витребовування від 01.03.2012 та від 22.05.2012 і які судом першої інстанції в порушення норм процесуального права були відхилені, що призвело до неправильного вирішення справи.
В судовому засіданні представники позивача підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано доказів на підтвердження отримання відповідачем заяв позивача про звільнення,
оскільки факт відправлення заяв не свідчить про їх отримання. А оскільки, позивача було звільнено 13.10.2011 на підставі ч.4 ст. 40-КЗПП України, то суд прийшов до висновку, що трудовий договір вже розірвано.
Колегія суддів вважає за можливе погодитись з такими висновками суду першої інстанції.
Так, ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, є підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації, зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату.
За правилами ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Відповідно до вимог п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Судом встановлено, що 08.07.2010 між сторонами був укладений безстроковий трудовий договір і позивач була призначена на посаду лаборанта на підставі наказу №21 від 01.07.2010. В подальшому наказом № 80-к від 01.06.2011 позивача було призначено на посаду лікаря-лаборанта.
Як стверджує позивач 10.10.2011 нею була подана заява про звільнення з 11.10.2011 на підставі ч. 1 ст. 38 КЗПП України, в зв'язку з прийняттям на роботу за конкурсом в іншу установу. В зв'язку з відмовою директора НПМЦ « ІБІС» прийняти, розглянути та звільнити позивача у законний спосіб, нею також 10.10.2011 було подано заяву про звільнення з 11.10.2011 вже на підставі ч. 3 ст. 38 КЗПП України. Вказані обставини заперечуються стороною відповідача, матеріали страви не містять належних доказів на їх підтвердження, тобто дані обставини, всупереч положеннями ст.ст. 10,60 ЦПК України, є недоведеними стороною позивача, а отже не можуть бути взяті до уваги суду.
11.10.2011 позивачем поштою (за місцем фактичного знаходження підприємства) направлено заву про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗПП України в зв'язку з численними та систематичними порушеннями відповідачем відносно позивача законодавства про працю та умов трудового договору з нею за весь час роботи, а також було зазначено про прийняття її з 12.10.2011 на іншу роботу за конкурсом.
Факт направлення даної заяви підтверджується фіскальним чеком (т.1 а.с.15). Разом з тим в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем даного рекомендованого листа. А згідно листа Одеської дирекції УДППЗ «Укрпошта» від 04.12.12 № 602-605/12Вх на запит апеляційного суду надати інформацію про надходження реєстрової кореспонденції за жовтень 2011, не є можливим, так як термін зберігання 1 рік (т.2 а.с.76).
Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови, колективного чи трудового договору.
За загальними вимогами працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні (ч. 1 ст. 38 КЗпП України). За положеннями цієї ж норми законодавства власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник коли заява зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), тобто з визначених Законом підстав.
Виходячи з того, що позивачем подана заява про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а не на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням зумовленим неможливістю продовжувати роботу, то відсутнє зобов'язання власника розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, а розірвання трудового договору має відбуватися за погодженням сторін.
В ході розгляду справи стороною позивача не заперечувався факт відсутності позивача на робочому місці з 11.10.2011.
Наказом № 104 від 13.10.2011 позивача було звільнено за прогул на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП України. Підставою видання наказу зазначений акт від 12.10.2011 (т.1 а.с.182). В ході розгляду справи позивачем не були поставлені вимоги про скасування даного наказу, лише зазначено, що суд не повинен брати його до розгляду як доказ у справі.
Обґрунтовуючи вимоги про наявність підстав для звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, позивач посилається на лист Територіальної інспекції праці у Одеській області відповідь від 25.11.2011.
Так, у вказаному листі йде мова про відсутність документів щодо ознайомлення позивача про зміну діючих умов праці; виплати заробітної плати рідше 2-ох разів на місяць; відсутність індексації заробітної плати; порушення щодо порядку зберігання та видачі трудової книжки позивачу; відсутність пояснень позивача щодо відсутності на роботі та порушення щодо обліку робочого часу.
В заяві від 11.10.2011 в якості підстав застосування ч. 3 ст. 38 КЗпП України позивачем зазначено про: фактичне виникнення трудових правовідносин до видання наказу № 21від 01.07.2010; не визначення в наказі №21 від 01.07.2010 її посадових обов'язків та розміру заробітної плати в обумовленому розмірі - 2200,00 грн.; нерегулярна виплата заробітна плата у розмірі близько 600,00 грн. та відсутність її виплати з травня 2011 року; відмова прийняти від позивача заяву про надання їй академічної відпустки для навчання; переведення її на 0,5 ставки при фактичній тривалості робочого часу у 40 годин на тиждень.
Позовні вимоги ж переважно обґрунтовані незаконною відмовою директора «НПМЦ «ІБІС» прийняти за місцем роботи подані позивачем заяви про розірвання трудового договору та звільнити її у передбачений КЗПП України спосіб і строки, а також вказується на порушення трудового законодавства.
Враховуючи, що обставини встановлені інспекцією праці є іншими, ніж вказані позивачем в заяві про звільнення від 11.10.2011, колегія суддів вважає, що ці обставини не можуть бути визнані в якості підстав для звільнення позивача на підставі ч. 3 ст. 38 КЗПП України, так як не були заявлені при зверненні з відповідною заявою.
Таким чином, відсутні підстави визнати позивачку звільненою з НПМЦ «ІБІС» на підставі ч. 3 ст. 38 КЗПП України і, відповідно, стягнути на її користь вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.
Що стосується позовних вимог про визнання датою звільнення як останній робочий день - 28.02.12, то як вже вказано вище при зверненні працівника із заявою на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, відсутнє зобов'язання власника розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Отже вважати вимушеним прогулом період з 12.10.2011 по 28.02.2012 не вбачається можливим, а тому і вимоги про середнього заробітку за цей період є необґрунтованими.
Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для даної справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21.06.2012- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: