У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Дело № 11/0190/2259/2012 Доповідач : Дорошенко Т.І.

29.11.2012 Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Автономної Республіки Крим у складі:

ГоловуючогоЯзєва С.О.

СуддівДорошенко Т.І., Євдокимової В.В.

За участю прокурораМатвійчук С.Л.

засудженого законного представника засудженого захисника потерпілої представника потерпілої ОСОБА_1 ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі кримінальну справу за апеляцією адвоката ОСОБА_3 на окрему постанову Совєтського районного суду АР Крим від 06 липня 2012 року та за апеляціями законного представника неповнолітнього ОСОБА_2, захисника засудженого - адвоката ОСОБА_3, прокурора, який брав участь у справи судом першої інстанції, Оніщенко О.Ю. на вирок Совєтського районного суду АР Крим від 06 липня 2012 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Сімферополя, громадянин України, раніше не судимий,

засуджений:

- за ч.1 ст.185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі,

- за ч.1 ст.115 КК України на 13 років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді 13 років позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судові витрати за проведення судових експертиз у розмірі 17042,72 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 залишений без розгляду.

Колегія судів,

В С Т А Н О В И Л А:

Як зазначено у вироку, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, приблизно о 13-00 год., реалізуючи злочинний намір, що виник раптово, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_6, на ґрунті особистих неприязних стосунків, скориставшись проханням потерпілої підвезти її до автостанції «Совєтська», слідуючи спільно з нею на мопеді марки «Дельта», під вигаданим приводом - пошуком нібито загубленої ним речі, звернув до лісосмуги та проїхавши приблизно 1 кілометр від пересічення автомобільної дороги по вул. Суворова у смт. Совєтський та залізниці, вказав на місце де нібито загубив річ та зайшов разом із ОСОБА_6 у лісосмугу, де приблизно о 13-15 год. обхопивши шию ОСОБА_6 правою рукою та докладаючи зусилля лівою рукою, став її душити. В результаті вчинених дій, ОСОБА_6 втратила свідомість та впала на землю обличчям вниз, після чого ОСОБА_1 каменем, підібраним їм тут же на місці злочину, завдав потерпілій близько чотирьох ударів в область голови, чим спричинив їй тілесні ушкодження у виді численних забитих ран, проникаючих у порожнину черепа обох тім'яних областей з крововиливами, багатооскольчатого перелому кісток задньої половини склепіння черепа та основи черепа, розриву твердої мозкової оболонки тім'яної області, від яких потерпіла ОСОБА_6 померла на місці пригоди.

Після чого, ОСОБА_1, реалізуючи намір, що виник раптово, спрямований на викрадення чужого майна, таємно, шляхом вільного доступу, із сумки потерпілої викрав належні їй грошові кошти у розмірі 20 грн. та мобільний телефон фірми «Самсунг» модель S3650, вартістю 600 грн., заподіявши потерпілій матеріальний збиток на суму 620 грн., з місця вчинення злочину втік, викраденим розпорядився на свій розсуд.

В апеляції законний представник засудженого ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування.

Свої доводи апелянт мотивує істотним порушенням судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального законодавства, Конституції України та Європейської Конвенції про захист прав та основополагаючих свобод людини, неповнотою досудового та судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Як вказує апелянт, у відношенні неповнолітнього ОСОБА_1 були застосовані незаконні дії: неправомірне затримання, застосування психічного та фізичного впливу, примус до дачі визнавальних показань, порушення права на захист.

Покладені в основу вироку докази є недопустимими, оскільки були отримані з порушенням вимог закону, показання ОСОБА_1 про визнання своєї вини не були перевірені судом, як того вимагає ст.73 КПК України, допит ОСОБА_1 в якості підозрюваного відбувся без участі педагога.

Визнавальні показання засудженого не містять пояснень стосовно важливих обставин вчинення злочину та не узгоджуються з іншими доказами у справі, а саме протоколом огляду місця злочину та висновком судово-медичної експертизи.

На місці де був знайдений труп потерпілої належних ОСОБА_1 слідів виявлено не було, також не було виявлено слідів крові потерпілої на одязі та взутті засудженого.

Істотна неповнота та однобічність досудового розслідування залишилася поза належною увагою суду першої інстанції. Версії щодо причетності до вбивства ОСОБА_7 та ОСОБА_8, з якими ОСОБА_6 мала близькі стосунки, ОСОБА_9, з яким потерпіла деякий час сумісно мешкала, а також ОСОБА_10, якого не було на заняттях у день вбивства та протягом наступних кількох днів, не перевірені. Особи, які неодноразово телефонували потерпілій перед її вбивством, в тому числі і у нічний час, не встановлені.

Також судом необґрунтовано взяті до уваги суперечливі показання раніше судимих свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які в цей час відбувають покарання за вчинені злочини, та не враховані показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, що підтверджують показання ОСОБА_1

Суд також безпідставно, на думку апелянта, не прийняв до уваги отримані відомості щодо можливості здійснення телефонних дзвінків після 12-00 год. потерпілою в районі автостанції, а засудженим з території технікуму.

В апеляції захисник засудженого - адвокат ОСОБА_3 посилаючись на аналогічні доводи, також просить вирок суду скасувати та справу направити на додаткове розслідування.

Свої вимоги апелянт мотивує неповнотою досудового та судового слідства та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства.

Як вказує апелянт, не були перевірені всі можливі версії вчинення вбивства іншими особами, не завершено провадження за заявами про перевищення влади та змушення ОСОБА_1 обмовити себе, його право, як захисника, на надання та досліджування доказів було обмежене. Суд необґрунтовано відмовив у задоволенні низки його клопотань, у тому числі щодо призначення судових експертиз комп'ютера потерпілої та вилучених у ОСОБА_19 і ОСОБА_20 флеш-карт, призначення повторної судової психолого-психіатричної експертизи, огляду у судовому засіданні телефону «Самсунг».

Суд не прийняв необхідних заходів для ідентифікації вилученого у ОСОБА_21 телефону з телефоном, яким користувалася потерпіла, оскільки імеі цих телефонів відрізняються.

В апеляції прокурор Оніщенко О.Ю., не оспорюючи обґрунтованості засудження та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, просить вирок суду скасувати внаслідок м'якості призначеного покарання, постановити по справі новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст.185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, за ч.1 ст.115 КК України на 15 років позбавлення волі, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі.

Свої доводи мотивує тим, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає як тяжкості вчинених злочинів, так і особі засудженого.

Як вказує апелянт, засуджений вчинив особо тяжкий злочин у відношенні дівчини, яка фізично не могла перешкодити його діям, свою вину у вчиненні злочину не визнав, у вчиненому не розкаявся, у ході досудового слідства змінив свої показання та перешкоджав суду встановити істину у справі. Більш того, після вчинення вбивства потерпілої вчинив ще один умисний злочин, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи засудженого та його небажання стати на шлях виправлення.

Крім того, при постановленні вироку були порушені й вимоги кримінально-процесуального законодавства. В резолютивній частині вироку наряду із вказівкою про початок строку обчислювання покарання з 18.05.2011 року, суд також зазначив про зарахування у строк відбування покарання часу утримання засудженого під вартою, що на думку прокурора може привести до скорочення реального строку відбуття покарання, призначеного ОСОБА_1 за вироком суду.

У запереченнях на апеляцію прокурора захисник ОСОБА_3 просить у її задоволенні відмовити, зазначає, що будь-які підстави для застосування до неповнолітньої особи, що має позитивні характеристики, максимального строку покарання за відсутністю обставин, які його обтяжують, відсутні, а вимога прокурора посилити покарання за невизнання ОСОБА_1 своєї вини, порушує конституційне право засудженого на захист.

Крім того, прокурор необґрунтовано не прийняв до уваги причини, за яких неповнолітній у суді змінив свої показання та відмовився визнати обвинувачення. 18.05.2011 року ОСОБА_1 був затриманий, позбавлений допомоги законних представників, педагога та захисника, утримувався у відділі міліції, протягом декількох годин піддавався психічному та фізичному впливу, що призвело до його самообмови та неправдивого визнання своєї вини.

У запереченнях на апеляції законного представника засудженого ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3 представник потерпілої - ОСОБА_5 вказує на необґрунтованість доводів апелянтів та законність вироку в частині кваліфікації дій і доведеності винності засудженого. Разом з тим, повністю погоджується з доводами апеляції прокурора щодо м'якості призначеного покарання, зазначає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю доведена та покарання повинно бути призначене засудженому за особо тяжкий злочин, із врахуванням його неоднозначних характеристик, поведінки у ході судового слідства, способу, характеру вчинення злочину та інших обставин, в його максимальному розмірі.

Крім того, окремою постановою Совєтського районного суду від 06.07.2012 року до відома Голови дисциплінарної комісії адвокатури АР Крим доведено про навмисне затягування процесу адвокатом ОСОБА_3, який без поважних причин не з'явився у судові засідання 19.05.2012 року та 25.06.2012 року.

На зазначену постанову адвокат ОСОБА_3 подав апеляцію, в якій просить постанову суду скасувати. Зазначає, що порушень професійних обов'язків з метою затягування розгляду кримінальної справи у відношенні ОСОБА_1 він не допускав. Про розгляд справи 19.05.2012 року у неробочий день - суботу він не сповіщався, а судове засідання 25.06.2012 року пропустив з поважної причини, у зв'язку з аварією водопроводу за місцем проживання, про що завчасно повідомив суд.

Впродовж усього розгляду справи протягом 2011-2012 років, він жодного разу не пропускав судові засідання.

Заслухавши доповідь судді, засудженого, який підтримав апеляцію свого законного представника та захисника і заперечував проти задоволення апеляції прокурора та в останньому слові просив задовольнити апеляції законного представника та захисника; законного представника неповнолітнього - ОСОБА_2, який підтримав свою апеляцію та апеляцію захисника, заперечував проти задоволення апеляції прокурора; захисника засудженого - адвоката ОСОБА_3, який підтримав свої апеляції на вирок та окрему постанову суду і заперечував проти задоволення апеляції прокурора; прокурора, яка підтримала апеляцію прокурора Оніщенко О.Ю. в частині призначеного покарання та заперечувала проти задоволення апеляцій законного представника та захисника засудженого; потерпілу та її представника, які підтримали апеляцію прокурора Оніщенко О.Ю. та заперечували проти задоволення апеляцій законного представника та захисника засудженого; вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів приходить до висновку, що апеляції на вирок суду задоволенню не підлягають, а апеляція адвоката на окрему постанову підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що досудове та судове слідство у справі проведено повно і всебічно, з дотриманням вимог норм КПК України.

Винність ОСОБА_1 у вчиненні ним злочинів, за які його засуджено, підтверджується сукупністю зібраних та ретельно досліджених у ході судового розгляду доказів, яким суд дав належну правову оцінку.

Засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні свою вину не визнав та щодо інкримінованих йому обставин вчинення злочинів показав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 після консультації в технікумі потерпіла попросила його підвезти її до автостанції, він погодився. Приблизно о 12-30 год. вони сіли на мопед та поїхали до автовокзалу. Біля залізничного мосту він висадив ОСОБА_6 та повернувся у технікум. В технікумі зустрів ОСОБА_22 та ОСОБА_23, почекав свою дівчину ОСОБА_13 та приблизно о 12-45 - 12-50 год. пішов проводжати її додому. Біля будинку ОСОБА_13 вони постояли разом якийсь час та він пішов додому. Додому повернувся приблизно о 14-00 год.

Вранці 14.05.2011 року він бачив свого знайомого ОСОБА_11, який йшов із сумкою ОСОБА_6, на його запитання кому належить ця сумка, ОСОБА_11 відповів, що знайомій та сумку треба повернути. У цей же день в обідній час він розмовляв з ОСОБА_11 та той попросив його продати мобільний телефон «Самсунг». 14 травня 2011 року на прохання ОСОБА_11 він продав мобільний телефон ОСОБА_21, сказавши, що телефон його попросив продати одногрупник. Про те, що телефон його попросив продати ОСОБА_11 він ОСОБА_21 не говорив, оскільки ОСОБА_11 раніше судимий та за його проханням телефон продати було б складніше.

Флеш-карту для мобільного телефону він купив у незнайомого хлопця на території технікуму в квітні 2011 року. Оскільки вона не підходила до його телефону 16.05.2011 року він продав вказану карту на ринку в смт. Совєтський незнайомому чоловіку.

18.05.2011 року до них додому приїхав співробітник міліції та попросив дати показання. Приблизно о 14-00 год. його завели на другий поверх у кабінет відділу міліції. Батьки прийшли до відділу міліції, стали дзвонити йому, один із співробітників відібрав у нього телефон. Через деякий час зайшли ще троє працівників міліції, не представилися, один з них почав кричати, говорив, що ОСОБА_6 знайшли у лісосмузі вбитою, став питати, навіщо він це зробив. Допитували його приблизно 4 години, батьків та захисника при цьому не було, ніяких документів не складали. Співробітники міліції погрожували йому, наносили удари по голові. Слідчий говорив йому, що якщо він зізнається, то дадуть років 7, а якщо не зізнається, можуть дати довічне позбавлення волі. Після тривалого часу, проведеного у відділі міліції, він дав визнавальні показання у вбивстві ОСОБА_6 та крадіжці її телефону. При допиті у присутності його батька з відеофіксацією він повторив все, що йому сказали працівники міліції. При проведенні стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи він давав такі ж пояснення, як і при його допиті в якості підозрюваного, при цьому лікарі на нього ніякого тиску не чинили. Про те, що працівники міліції застосовували до нього фізичний та психічний вплив, лікарям він не розповідав. Через деякий час він сказав лікарям, що обмовив себе, просив поміняти показання.

З потерпілою ОСОБА_6 у нього були дружні стосунки та ніяких конфліктів між ними не було, вважає, що її вбивство та крадіжку мобільного телефону міг вчинити ОСОБА_11.

Разом з тим, з матеріалів кримінальної справи вбачається, що у ході досудового слідства, будучи допитаним в якості підозрюваного 18.05.2011 року із застосуванням відеозапису, засуджений давав інші показання, де визнавав свою провину у вчиненні ним злочину щодо потерпілої ОСОБА_6 та пояснював, що ІНФОРМАЦІЯ_2 після закінчення занять о 12-30 год. потерпіла попросила його підвести її до автостанції. Вони пішли до належного йому мопеда, що стояв на території технікуму, їх бачили ОСОБА_17 та ОСОБА_16. По дорозі до автовокзалу у нього виник умисел на вчинення вбивства ОСОБА_6. Обманним шляхом, під приводом пошуку нібито загубленого ним предмета, він заманив потерпілу до лісосмуги поблизу с. Краснонофлотське. ОСОБА_6 зійшла з мопеда, свою сумку та пакет залишила на ручці мопеда, вони вдвох пройшли вглиб лісосмуги, при цьому потерпіла йшла попереду нього, а він йшов слідом за нею. Потім він різко обхопив передпліччям правої руки потерпілу за шию та став її душити, другою рукою притримуючи свою руку, щоб дівчина не вирвалася. Через декілька хвилин ОСОБА_6 перестала подавати ознаки життя, він її відпустив, дівчина впала обличчям вниз. Після цього, він підняв камінь, що лежав на землі, підійшов до потерпілої та зверху кілька разів з усього розмаху кинув камінь на голову дівчини, з її голови потекла кров. Потім він повернувся до мопеду, заглянув у сумку ОСОБА_6, в якій знаходилися мобільний телефон «Самсунг», гаманець з грошовими коштами в загальній сумі 20 грн., пластмасовий гребінець чорного кольору, зошити для навчання. В цей момент у нього виник умисел на вчинення крадіжки. Він завів мопед та поїхав назад, по дорозі витягнув з телефону сім-карту та викинув у річку, туди ж викинув пакет із зошитами, сумку викинув приблизно в 50 метрах від річки по стежці біля стовпа, забрав тільки гроші в сумі 20 гривень та мобільний телефон.

Після того як приїхав додому приблизно о 14-00 год., пішов до свого сусіда ОСОБА_21 та запропонував йому купити викрадений мобільний телефон за 250 грн., пояснивши, що телефон для продажу дав йому знайомий з технікуму. (т.1 а.с.86-88)

Суд першої інстанції, переглянувши відеозапис цієї слідчої дії, визнав дані показання засудженого ОСОБА_1, як один із доказів його винуватості у вчиненні ним злочину у відношенні потерпілої ОСОБА_6.

Колегія суддів, дослідивши у судовому засіданні протокол даної слідчої дії, погоджується з цим висновком суду першої інстанції виходячи з того, що саме ці показання ОСОБА_1 знайшли своє об'єктивне підтвердження іншими дослідженими судом доказами, які узгоджуються між собою як у цілому, так і в окремих деталях, створюючи картину вчиненого злочину в цілому. При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 у своїх показаннях не тільки описав місце вчинення злочину, але й детально виклав обставини його вчинення, що приводить до переконання про те, що про ці обставини могла знати лише особа, яка безпосередньо його вчинила.

При цьому доводи засудженого про те, що ці показання були дані ним у зв'язку із застосуванням до нього працівниками правоохоронних органів недозволених методів ведення слідства під час його допиту в якості підозрюваного, були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та свого об'єктивного підтвердження не знайшли.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ці доводи засудженого були перевірені прокуратурою Совєтського району АРК та у відношенні працівників правоохоронних органів було винесено рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. (т.5 а.с.100-101)

Згідно з вказаною постановою дійсно у ході проведення оперативно-слідчих заходів було встановлено, що після зникнення ОСОБА_6, ОСОБА_1 продав належний їй мобільний телефон ОСОБА_21, у зв'язку з чим 18.05.2011 року ОСОБА_1 був запрошений у Совєтський РВ для з'ясування зазначених обставин. У кабінеті № 16 відділу міліції ОСОБА_1 не міг пояснити обставини, при яких у нього опинився мобільний телефон ОСОБА_6, після чого виклав обставини вчиненого ним вбивства потерпілої та заволодіння її телефоном.

При бесіді із ОСОБА_1 були присутні перші посадові особи правоохоронних органів, у тому числі й заступник прокурора Залізничного району м. Сімферополя Басалига М.А. При перевірці доводів ОСОБА_1 вони були опитані на предмет застосування до ОСОБА_1 психологічного та фізичного впливу і свого підтвердження не знайшли.

Про об'єктивність проведеної перевірки за фактом заяви ОСОБА_1 про застосування до нього недозволених методів та законності винесеного рішення про відмову в порушенні кримінальної справи відносно працівників правоохоронних органів свідчать й показання свідків ОСОБА_24, ОСОБА_17, ОСОБА_13, які пояснили, що дізнавшись про затримання ОСОБА_1 18.05.2011 року о 14-00 год., вони знаходилися разом із батьками засудженого та іншими учнями технікуму біля будівлі райвідділу. Через вікно вони бачили ОСОБА_1 сидячим на стільці у кабінеті слідчого, а також обриси фігур працівників правоохоронних органів. При цьому будь-яких дій, що свідчать про надання на ОСОБА_1 з боку працівників правоохоронних органів фізичного або іншого впливу, не спостерігалося.

Далі з матеріалів справи вбачається, що в цей же день ОСОБА_1 був затриманий у порядку ст.115 КПК України та відразу ж був допитаний в якості підозрюваного.

Допит ОСОБА_1 в якості підозрюваного був проведений з дотриманням норм КПК України за участю законного представника ОСОБА_2 та захисника - адвоката ОСОБА_25, зафіксований за допомогою відеозапису. Протокол допиту прочитаний та підписаний всіма учасниками слідчої дії, від яких зауважень та доповнень не надходило. З протоколу зазначеної слідчої дії вбачається, що ОСОБА_1 жодних заяв у присутності свого захисника, а також законного представника про надання на нього з боку працівників правоохоронних органів будь-якого тиску, а також про те, що він дає неправдиві показання, не робив.

При цьому доводи захисника та законного представника про невідповідність даної слідчої дії кримінально-процесуальним нормам, оскільки при допиті неповнолітнього підозрюваного не брав участь педагог, безпідставні. В даному випадку кримінально-процесуальний закон вимагає обов'язкову присутність при допиті неповнолітньої особи його захисника та законного представника, що було належним чином забезпечено органами досудового слідства. На розсуд слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника при допиті неповнолітнього може бути присутнім педагог. Як вбачається з матеріалів справи, подібне клопотання від захисника ОСОБА_25 не надходило.

Перед допитом ОСОБА_1 в якості підозрюваного йому були роз'яснені права, передбачені Конституцією України та відповідними статтями КПК, зокрема і право на захист, право відмовитися від дачі показань та відповідати на запитання, а також право не свідчити проти себе. ОСОБА_1 користувався послугами захисника, проти участі якого не заперечував ні він, ні його законний представник, тобто знаходився в умовах, що виключають незаконний вплив на нього, при цьому дав показання про обставини інкримінованого йому злочину, повідомляючи про такі деталі, які могли бути відомі тільки особі, яка безпосередньо його вчинила.

За ініціативою слідчого при допиті ОСОБА_1 в якості підозрюваного був присутній заступник директора з господарської діяльності технікуму ОСОБА_26, який при допиті у судовому засіданні в якості свідка показав, що під час допиту на ОСОБА_1 ніяких заходів впливу не надавалося, навідних запитань йому не задавалося, засуджений був спокійний, добровільно сказав, що хоче у всьому зізнатися.

Для підтвердження зазначених обставин, з метою встановлення самостійності суджень ОСОБА_1, у ході досудового слідства була проведена амбулаторна судово-психологічна експертиза відеозапису допиту ОСОБА_1 в якості підозрюваного. З висновків зазначеної експертизи вбачається, що при проведенні цієї слідчої дії ознак надання на ОСОБА_1 психологічного впливу з боку осіб, які брали участь в її проведенні, а також яскраво виражених особливостей поведінки ОСОБА_1 встановлено не було.

З особливостей поведінки ОСОБА_1 експерт виділив наступні: при маловиразній міміці відзначалися часті нав'язливі моргання очима, що може бути обумовлено внутрішнім емоційним напруженням, як властивим йому взагалі, так і пов'язаним із самою процедурою допиту та ситуацією правопорушення.

При проведенні слідчої дії ОСОБА_1 давав показання самостійно, але дуже коротко, в результаті чого слідчому постійно доводилося задавати уточнюючі питання. Подібна поведінка ОСОБА_1 простежувалася і при проведенні психологічного дослідження, не залежно від характеру бесіди. (т.2 а.с.172-174)

Про те, що до ОСОБА_1 не застосовувався фізичний вплив, свідчить й висновок експерта № 158 від 19.05.2011 року, відповідно до якого при медичному огляді ОСОБА_1 будь-яких ушкоджень у вигляді саден, синців, ран або слідів їх загоєння не виявлено. (т.2 а.с.27)

Про достовірність показань ОСОБА_1 при його допиті в якості підозрюваного свідчать матеріали стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи від 06.07.2011 року, проведеної у відношенні засудженого в ході досудового слідства.

Так, з описової частини експертизи вбачається, що при надходженні до медичного закладу в бесіді з лікарем ОСОБА_1 визнавав факт вчинення ним умисного вбивства потерпілої ОСОБА_6 та викладав обставини його вчинення.

Зокрема ОСОБА_1 пояснював, що з потерпілою ОСОБА_6 навчався в одній групі у технікумі. Приблизно за 3 місяці до подій, що відбулися, у нього з ОСОБА_6 стався конфлікт, після якого стосунки у них змінилися. 12.06.2011 року ОСОБА_6 підійшла до ОСОБА_1 та попросила підвезти її до автостанції у смт. Совєтський. Засуджений стверджував, що одразу ж вирішив вбити її. Під'їхавши до автовокзалу, ОСОБА_1 попросив потерпілу заїхати у лісосмугу, щоб допомогти йому в пошуках предмета, який він нібито загубив. Перебуваючи у лісосмузі, він раптово напав на неї ззаду та почав душити, а коли потерпіла впала на землю, завдав їй удару по голові лежачим неподалік каменем. Після цього викрав у потерпілої мобільний телефон, який згодом продав. (т.2 а.с.164-168)

Як вбачається з експертного висновку, жодних заяв про застосування до нього заходів фізичного або психічного впливу з боку работників правоохоронних органів при проведенні зазначеної експертизи ОСОБА_1 не робив.

Випискою з історії хвороби № 2318 за період з 09.06.2011 по 07.07.2011 року підтверджується, що засуджений розповідаючи про обставини вчиненого злочину, викладав його деталі так, як це зазначено в експертному висновку судової психолого-психіатричної експертизи. (т.3 а.с.166-168)

Допитані у судовому засіданні в якості свідків лікарі КРУ КРПБ № 1 ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29 підтвердили, що під час проведення експертиз ОСОБА_1 не говорив про застосування до нього недозволених методів ведення слідства.

Свідок ОСОБА_27 також показала, що була лікарем ОСОБА_1 та спостерігала його під час проведення психіатричної експертизи 28 днів. Засуджений добровільно розповідав про вчинені ним злочини, викладав деталі вбивства та крадіжки. Свої показання ОСОБА_1 змінив перед засіданням комісії, цікавився про можливість написати в документах про те, що він не вчиняв злочинів. Така поведінка, як показала лікар, пояснюється захисною реакцією та є правом підекспертної особи, ніякого тиску на підекспертних осіб під час проведення експертизи лікар не чинить та жодних порад їм не дає.

Таким чином, судом першої інстанції був достовірно встановлений той факт, що ОСОБА_1 давав показання добровільно, без будь-якого незаконного впливу на нього з боку працівників правоохоронних органів, в силу чого його показання на досудовому слідстві були обґрунтовано визнані судом одним із доказів, що підтверджують винність засудженого у вчиненому ним злочині у відношенні потерпілої ОСОБА_6

Твердження засудженого про непричетність його до вчинення інкримінованих йому злочинів, а також доводи апелянтів про відсутність у справі достовірних доказів щодо доведеності винності ОСОБА_1 у злочині, за який його було засуджено, належно перевірялися у судовому засіданні й обґрунтовано визнані безпідставними, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються зібраними у справі та покладеними в основу вироку доказами.

Так, свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у судовому засіданні показали, що ІНФОРМАЦІЯ_2, в обідній час, після консультації у технікумі ОСОБА_6 попросила ОСОБА_1 підвезти її до автостанції. ОСОБА_1 погодився, вони з потерпілою сіли на мопед та поїхали.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 18.05.2011 року труп ОСОБА_6 був виявлений приблизно в 1 км від смт. Совєтський на південний схід, на відстані 41 м від залізничного полотна залізничної гілки «Джанкой - Керч» у лісопосадці в траві. З місця події було вилучено два фрагменти ременя чорного кольору, гігієнічна прокладка зі слідами біологічного походження бурого кольору, два камені зі слідами ВБЦ, чорні кросівки 37 розміру. (т.1 а.с.47-58)

Визнавальні показання ОСОБА_1 в частині місця вчинення злочину, а також характеру, локалізації та предмету, яким були заподіяні тілесні ушкодження потерпілій, повністю узгоджуються з висновками судово-медичних експертиз.

Так, згідно з висновком судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_6 № 75 від 19.05.2011 - 06.07.2011 року смерть потерпілої настала від відкритої черепно-мозкової травми, про що свідчать множинні забиті рани, проникаючі в порожнину черепа обох тім'яних областей з крововиливами, многооскольчатий перелом кісток задньої половини склепіння черепа та основи черепа, розрив твердої мозкової оболонки тім'яної області. Відкрита черепно-мозкова травма, що призвела до смерті потерпілої, могла утворитися від дії тупого предмета (предметів) з обмеженою пошкоджуючою поверхнею, не менш як від 4-х травматичних впливів в тім'яній та тім'яно-потиличної областях, не виключено 12.05.2011. При цьому першим нанесений був удар в область нижньої частини задньої третини правої тім'яної кістки, не виключено при горизонтальному положенні постраждалої обличчям вниз. Відкрита черепно-мозкова травма має ознаки тяжкого тілесного ушкодження.

При дослідженні трупа виявлені також крововилив у шкірі передньої поверхні нижньої третини шиї, крововиливи в брижу тонкої кишки, навколишню клітковину лівої половини підшлункової залози та околонаднирочну клітковину. Ці ушкодження могли утворитися від дії тупого предмета (предметів) незадовго до смерті, в причинному зв'язку зі смертю не знаходяться та мають ознаки легких тілесних ушкоджень.

Частково дозволене трупне задубіння, характер трупних плям та ознаки початкових гнильних змін не суперечать настанню смерті ІНФОРМАЦІЯ_2. (т.2 а.с.7-10)

З висновку додаткової судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_6 № 7 від 06.06.2011 - 06.07.2011 року також вбачається, що утворення всіх вище перелічених пошкоджень власною рукою потерпілої та при падінні з висоти власного зросту на землю виключається. Після отримання черепно-мозкової травми з многооскольчатим переломом кісток склепіння та основи черепа виключається можливість постраждалої кричати та чинити будь-які активні цілеспрямовані дії.

Странгуляційної борозни на шиї та ознак смерті потерпілої від механічної асфіксії не виявлено. (т.2 а.с.18-19)

Крім того, відповідно до висновку судово-криміналістичної експертизи № 550 від 22.08.2011 - 25.08.2011 року при дослідженні ділянок шкіри тім'яно-потиличної та правої скронево-тім'яної областей від трупа ОСОБА_6, виявлені забиті рани (три групи наскрізних пошкоджень та одне поверхневе), а на фрагменті склепіння черепа - осколкові переломи обох тім'яних та луски потиличної кістки. Вищевказані ушкодження заподіяні в результаті не менше 4-х травматичних впливів тупим предметом (предметами), з обмеженою контактуючою поверхнею, що володіла як невираженими, звивистими ребрами, так і ребрами, що сходяться з утворенням притуплених вершин.

З вказаної експертизи також вбачається, що виявлені та вилучені в ході огляду місця події 18.05.2011 року два фрагменти каменів, як знаряддя травми не виключаються. (т.2 а.с.249-257)

У судовому засіданні допитаний в якості свідка експерт ОСОБА_30 пояснив, що тілесні ушкодження на шиї потерпілої могли утворитися від дії дробірующего предмета, удару, у тому числі й тиску, після чого могла статися втрата свідомості від страху, переляку, ступору. При здавлюванні шиї міг виникнути непритомний стан. Щодо пошкоджень голови свідок пояснив, що хід ліній та їхня локалізація свідчать про те, що потерпіла лежала на землі обличчям вниз, удари в область голови потерпілої наносилися у тім'яну та потиличну частину голови. При цьому розбризкування крові не було, оскільки не було відкритих судин, якби і була кров, в будь-якому випадку вона зупинилася б у волоссі.

Крім того, експерт зазначив, що учасники огляду місця події на момент проведення слідчої дії не могли знати про внутрішні ушкодження потерпілої. Встановити характер та локалізацію тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_6, а також причину її смерті було можливо тільки після проведення розтину трупа при проведенні судово-медичної експертизи.

Таким чином, вказане спростовує доводи апелянтів про невідповідність показань ОСОБА_1 висновкам судово-медичної експертизи. Показання ОСОБА_1 в якості підозрюваного відносно механізму, локалізації та предмета нанесення ОСОБА_6 відкритої черепно-мозкової травми, що призвела до її смерті, про яку стало відомо тільки після проведення судово-медичної експертизи трупа, повністю відповідають висновкам вищевказаних експертиз та, як встановлено з показань експерта ОСОБА_30, дані обставини не були відомі працівникам правоохоронних органів на момент дачі ОСОБА_1 визнавальних показань.

Та обставина, що ОСОБА_1 розповідаючи про обставини злочинів, упускав при цьому деякі деталі їх вчинення, у тому числі встановлені оглядом місця події дані про спущені до коліна джинси та нижню білизну потерпілої, перебувавшому у стороні від тіла взутті, розірваному ремені брюк, а також встановлені судово-медичною експертизою дані про наявність у ОСОБА_6 пошкоджень органів черевної порожнини, не може свідчити про неспроможність показань ОСОБА_1, оскільки відповідно до положень Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу давати показання щодо себе є правом особи, а повідомлені ОСОБА_1 обставини вчиненого ним злочину повністю знайшли своє підтвердження сукупністю слідуючих досліджених судом першої інстанції доказів.

Так, з роздруківок ПрАТ «МТС Україна» вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у момент вбивства потерпілої з 12-19 год. по 13-05 год. ОСОБА_1 здійснював телефонні дзвінки зі свого номера телефону - НОМЕР_1 з використанням базової станції розташованої за адресою: с. Краснонофлотське, Совєтський район, АР Крим, промзона (стовп). Останній телефонний дзвінок потерпіла здійснила ІНФОРМАЦІЯ_2 зі свого номера телефону - НОМЕР_2 о 12-39 год. з використанням цієї ж базової станції - промзони (стовп). (т.3 а.с.39-48)

З метою встановлення даних щодо базових станцій, в зону дії яких потрапляє місце вчинення злочину, слідчим СУ ГУМВС України в АР Крим старшим лейтенантом міліції ОСОБА_31 20.09.2011 року був здійснений виїзд на місце виявлення трупа ОСОБА_6, де о 17-59 год. він здійснив три дзвінки з контрактного мобільного телефону - НОМЕР_3. (т.3 а.с.55) Згідно з відповідю ПрАТ «МТС Україна» контрольні дзвінки з номера телефону - НОМЕР_3 20.09.2011 року у зазначений час були здійснені на базовій станції, що розташована за адресою: с. Краснонофлотське, Совєтський район, АР Крим, промзона (стовп). (т.3 а.с.58)

Виходячи з аналізу роздруківок телефонних переговорів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з прив'язкою до базових станцій, на яких реєструвалися абоненти під час дзвінка, а також контрольних дзвінків, здійснених у ході слідчого експерименту з місця вчинення злочину, слід зробити висновок, що засуджений та потерпіла в момент вчинення злочину перебували у зоні дії однієї й тієї ж базової станції.

Про спроможність показань ОСОБА_1 у тій частині, що після вчинення вбивства ОСОБА_6, він викрав належний їй мобільний телефон, свідчать показання свідка ОСОБА_21, згідно з якими ІНФОРМАЦІЯ_2, у період часу з 12.00 до 15.00 год. він знаходився біля свого будинку з ОСОБА_11. В цей час до них підійшов його сусід ОСОБА_1 та запропонував йому купити мобільний телефон марки «Самсунг». Телефон був сенсорний, чорного кольору, без батареї, зарядного пристрою та флеш-карти. ОСОБА_1 пояснив, що телефон продає його одногрупник за 250 грн. Він погодився купити телефон, сказав, що перевірить його, а потім віддасть гроші. Через кілька днів він віддав ОСОБА_1 50 грн., решту грошів збирався віддати пізніше. Він користувався телефоном до 18.05.2011 року, в цей день працівники міліції повідомили йому, що телефон викрадений у вбитої дівчини, після чого він добровільно його видав.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 18.05.2011 року у домоволодінні за місцем проживання ОСОБА_21 був вилучений мобільний телефон «Самсунг S3650» в корпусі чорного кольору, імей: НОМЕР_4, що належав ОСОБА_6, який 12.05.2012 року ОСОБА_21 придбав у ОСОБА_1 (т.1 а.с.63)

У ході пред'явлення предметів для впізнання 11.08.2011 року потерпіла ОСОБА_4 серед представлених для впізнання телефонів впізнала мобільний телефон «Самсунг S3650» у корпусі чорного кольору, імей: НОМЕР_4, що належав її дочці - ОСОБА_6 за характерними для цього телефону ознаками (т.1 а.с.166-167)

Зазначена слідча дія була проведена відповідно до норм КПК України. Підлягаючий впізнанню предмет був пред'явлений особі у числі інших однорідних предметів, після впізнання мобільного телефону ОСОБА_4 вказала на характерні ознаки, за якими вона його впізнала. Дані про те, що «імей» мобільного телефону, що впізнала ОСОБА_4, та телефону, яким користувалася потерпіла, відрізняються, в матеріалах справи відсутні.

Крім того, про винність ОСОБА_1 свідчать також наступні докази.

Так, свідок ОСОБА_32 у судовому засіданні показав, що ІНФОРМАЦІЯ_2, приблизно о 17-50 год. йому зателефонував хлопець, який представився ОСОБА_1, та запропонував йому купити флеш-карту пам'яті для мобільного телефону об'ємом 4 ГБ. Від пропозиції ОСОБА_1 він відмовився.

З показань свідка ОСОБА_20 вбачається, що на території авторинку у смт. Совєтський він має торговий ларьок та займається реалізацією радіо-відео продукції. Вранці, приблизно 14-16.05.2011 року до нього підійшов ОСОБА_1 та запропонував купити флеш-карту пам'яті. Він вставив картку в свій телефон, відформатував її, карта працювала, після чого купив картку у ОСОБА_1 за 20 грн.

В ході огляду місця події 19.05.2011 року була вилучена флеш-карта фірми «SanDisk» об'ємом пам'яті 4 ГБ «MicroSD» добровільно видана ОСОБА_20, яку він придбав у ОСОБА_1 (т.1 а.с.142-143)

Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання від 23.05.2011 року, ОСОБА_20 серед пред'явлених йому осіб впізнав ОСОБА_1, як особу, у якої він придбав зазначену флеш-карту. (т.1 а.с.146-147)

Згідно з результатами комп'ютерно-технічної експертизи № 10/163 від 09.09.2011 року на карті пам'яті маються видалені файли, що містять користувальницькі текстові документи, графічні зображення та відеозаписи, які були скопійовані на СD-R диск для лазерних систем зчитування.

Та обставина, що карта пам'яті належала потерпілій ОСОБА_6, було достовірно встановлено у судовому засіданні при огляді речового доказу - CD-R диска, на який з карти пам'яті, при проведенні зазначеної експертизи, були скопійовані файли з фотографіями ОСОБА_6

Таким чином, виходячи з показань свідків ОСОБА_21, ОСОБА_32 та ОСОБА_20, у сукупності із даними протоколів огляду місця події, де був зафіксований факт вилучення мобільного телефону та флеш-карти пам'яті, що належать ОСОБА_6, висновку комп'ютерно-технічної експертизи даної флеш-карти пам'яті, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про достовірність показань ОСОБА_1, даних ним як при його допиті в якості підозрюваного 18.05.2011 року, так і при проведенні відносно нього стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи щодо обставин вчиненого ним злочину.

Разом з тим судом першої інстації були перевірені й доводи ОСОБА_1 відносно того, що належний потерпілій ОСОБА_6 телефон, йому передав ОСОБА_11 для його подальшого продажу.

Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показав, що вранці 14.05.2011 року він та ОСОБА_12 поверталися від свого знайомого ОСОБА_19 із с. Краснонофлотське до смт. Совєтський, їхали уздовж залізничного полотна, коли проїжджали міст, побачили біля нього жіночу сумку сірого кольору з накладними квітами, він зазирнув у неї, там знаходилися зошити, книжки, ручки, косметичні приналежності. Гаманця, грошей та телефону у сумці не було. Йому було відомо, що його знайомий ОСОБА_1 навчається в технікумі, оскільки зошити були підписані, він подзвонив ОСОБА_1 та запитав, чи вчиться ОСОБА_6 у технікумі. ОСОБА_1 сказав, що вчиться, та попросив привезти сумку йому, оскільки він сам віддасть її дівчині. Він приїхав до ОСОБА_1, але його не було вдома, він забрав сумку до себе додому. Після того, як ОСОБА_19 повідомив йому, що знайдений труп дівчини, вони разом пішли до міліції та він добровільно видав знайдену сумку.

Крім того, ОСОБА_11 підтвердив показання ОСОБА_21 в тій частині, що ОСОБА_1 у його присутності 16 або 17.05.2011 року пропонував ОСОБА_21 купити мобільний телефон, на що ОСОБА_21 погодився, взяв телефон, а гроші обіцяв віддати пізніше.

У ході очної ставки з ОСОБА_1, ОСОБА_11 дав аналогічні показання, підтвердив, що до засудженого з проханнями продати мобільний телефон він ніколи не звертався та телефон, який ОСОБА_1 продав ОСОБА_21, ніколи не бачив. (т.3 а.с.101-105)

Такі показання свідка ОСОБА_11 повністю узгоджуються з даними у судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_12, який також показав, що вранці, 14.05.2011 року разом з ОСОБА_11 повертався від ОСОБА_19 з с. Краснонофлотське, їхали вони на велосипедах уздовж залізничного полотна. Коли проїжджали місце, де під залізницею мається тунель, вони зупинилися, в цей момент ОСОБА_11 знайшов на бетонній плиті жіночу сумку, став дивитися її вміст, при цьому виявив зошити, книжки, ручки, щось із косметики. Гаманця, грошей, телефону у сумці не було. ОСОБА_11 прочитав на зошиті ім'я учениці технікуму - ОСОБА_6, зателефонував своєму знайомому ОСОБА_1, який теж там навчався, щоб той віддав сумку господарці, після чого вони поїхали додому. Про те, що знайдена сумка належить убитій дівчині, він дізнався значно пізніше.

Про об'єктивність показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 свідчать дані протоколів відтворення обстановки та обставин події від 13.09.2011 року з їх участю, при проведенні яких свідки вказали на одне й те ж місце, що знаходиться біля мосту під залізничним полотном, де ними була знайдена жіноча сумка, що належить ОСОБА_6, а також розповіли про обставини, за яких ця сумка була знайдена. (т.3 а.с.171-178, 179-186)

Свідок ОСОБА_19 також підтвердив, що 13.05.2011 року у нього в гостях знаходилися ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які залишилися ночувати. Вранці 14.05.2011 року вони виїхали до смт. Совєтський. 19.05.2011 року йому зателефонував ОСОБА_11 та повідомив, що знайшов по дорозі із с. Червонофлотське жіночу сумку з учнівськими приналежностями. Він порадив йому віднести сумку до міліції. ОСОБА_11 взяв сумку, вони разом пішли до міліції, де ОСОБА_11 добровільно видав сумку.

З показань свідка ОСОБА_33 вбачається, що дійсно її онук ОСОБА_11 у середині травня 2011 року приніс додому жіночу сіру сумку з квіткою, сказав, що знайшов її, вона належить дівчині з технікуму та треба віддати її ОСОБА_1, щоби той повернув її. У червні 2011 року до неї приходив батько ОСОБА_1 та просив передати онукові, щоб той сказав співробітникам правоохоронних органів про те, що це ним був викрадений мобільний телефон, який потім він передав ОСОБА_1.

Окремою постановою Совєтського районного суду АР Крим від 06.07.2012 року про факти надання тиску законним представником засудженого на свідків ОСОБА_33 та ОСОБА_12 було доведено до відома прокурора Совєтського району АР Крим для організації перевірки та прийняття рішення в порядку ст.97 КПК України. (т.6 а.с.211)

Таким чином, доводи захисника, законного представника та засудженого ОСОБА_1 про те, що до вчиненого злочину у відношенні ОСОБА_6 може бути причетний свідок ОСОБА_11 належним чином були перевірені у судовому засіданні та свого підтвердження не знайшли. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з послідовності показань свідка ОСОБА_11, даних ним як у ході досудового слідства, так і у судовому засіданні.

Крім того, про спроможність показань свідка ОСОБА_11 щодо обставин виявлення ним сумки потерпілої свідчать не тільки показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_11, але й показання самого ОСОБА_1, дані ним при його допиті в якості підозрюваного.

Так, ОСОБА_1 при допиті в якості підозрюваного 18.05.2011 року детально вказав вміст сумки ОСОБА_6 та місце, куди після вчинення злочину він її викинув, про що на той момент нікому крім нього відомо не було. ОСОБА_11 добровільно видав сумку тільки 19.05.2011 року та у ході її огляду, вказаний засудженим вміст сумки, підтвердився. При відтворенні обстановки та обставин події свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вказали на місце біля мосту, куди згідно показань ОСОБА_1, він викинув сумку потерпілої.

Вказівка ОСОБА_33 на іншу дату продажу ОСОБА_1 мобільного телефону ОСОБА_21 не може свідчити про неспроможність його показань у цілому. Як вбачається з показань свідків ОСОБА_12, ОСОБА_19, а також самого ОСОБА_11, в період часу з 13.05.2011 по 17.05.2011 року вони постійно вживали алкогольні напої та перебували у стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим точну дату цієї події свідок міг не запам'ятати. Разом з тим ОСОБА_21 уточнив свої показання та у судовому засіданні аргументовано вказав про придбання ним мобільного телефону у ОСОБА_1 саме ІНФОРМАЦІЯ_2, що знайшло своє підтвердження в судовому засіданні та жодних сумнівів у колегії суддів не викликає.

Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності, наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів, а тому доводи апелянтів, що висновок суду зроблений на припущеннях, є необґрунтованими.

Доводи апелянтів про те, що судом першої інстанції дана неналежна правова оцінка показаннями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, що підтверджують показання ОСОБА_1 про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 він на мопеді відвіз ОСОБА_6 на автостанцію, після чого повернувся до технікуму та проводжав додому ОСОБА_13, не знайшли свого підтвердження.

Так, дійсно свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 достовірно підтвердили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 після консультації в технікумі ОСОБА_1 на належному йому мопеді повіз ОСОБА_6, як їм було відомо до автостанції. При цьому свідок ОСОБА_18 бачила як в обідній час ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на мопеді їхали по вул. Пролетарській смт. Совєтський. Інших обставин, які могли б вплинути на висновки суду, свідки не повідомляли.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано поставився критично та правильно дав оцінку даним у судовому засіданні показанням свідків ОСОБА_13, яка знаходилася з ОСОБА_1 у близьких стосунках, та її матері - ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_1 повернувся до технікуму та в той період часу, коли був вчинений злочин, проводжав додому ОСОБА_13

При допитах у ході досудового слідства 18.05.2011 та 22.06.2011 року ОСОБА_13 давала інші показання та пояснювала, що заняття в її групі ІНФОРМАЦІЯ_2 закінчилися о 14-30 год., вона пішла додому, проводжав чи її ОСОБА_1 після занять, вона не пам'ятає. (т.1 а.с.187-189, 218) При проведенні очної ставки з ОСОБА_14 (т.1 а.с.221-222) та у судовому засіданні ОСОБА_13 свої показання змінила, пояснивши це своєю забудькуватістю, вказавши, що ІНФОРМАЦІЯ_2 вона поверталася додому разом із ОСОБА_1 після закінчення занять о 13-00 - 13-15 год. Свідок ОСОБА_14 також стверджувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 13-30 год. після закінчення занять у технікумі бачила ОСОБА_1 та свою дочку ОСОБА_13 перед будинком. Разом з тим, свідок ОСОБА_34 показав, що вчився з ОСОБА_13 в одній групі, ІНФОРМАЦІЯ_2 заняття в їх групі закінчилися о 14-30 год.

З показань свідка ОСОБА_15 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 він бачив, як ОСОБА_1 разом зі своєю дівчиною ОСОБА_13 у період часу між 13-00 та 13-20 год. йшов з технікуму у напрямку до дому ОСОБА_13, поруч котив свій мопед. При цьому, за показаннями ОСОБА_13, ОСОБА_14, а також самого засудженого у судовому засіданні, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 проводжав ОСОБА_13 додому після занять без мопеда, так як залишив його на території технікуму.

Таким чином, показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не узгоджуються як між собою, так і з іншими матеріалами справи в їх сукупності, та обґрунтовано, на думку колегії суддів, визнані судом першої інстанції неспроможними.

Окремою постановою Совєтського районного суду АР Крим від 06.07.2012 року про викладені факти було доведено до відома прокурора Совєтського району АР Крим для організації перевірки та прийняття рішення в порядку ст.97 КПК України. (т.6 а.с.210)

Викладені в апеляціях доводи про причетність до інкримінованих ОСОБА_1 злочинів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, з якими у потерпілої у той чи інший час були певні стосунки, на думку колегії суддів, є голослівними, не містять конкретики та переконливо спростовуються наведеними у вироку доказами. Будь-які об'єктивні дані, що свідчать про причетність інших осіб до вчинення злочину, в матеріалах справи відсутні. При цьому у ході досудового слідства версії щодо причетності до злочину інших осіб перевірялися та свого підтвердження не знайшли.

Доводи засудженого, а також апелянтів про те, що у справі не встановлено мотив вбивства ОСОБА_6, колегія суддів вважає необґрунтованими. Як вбачається із сформульованого судом обвинувачення, визнаного судом доведеним, мотивом вчинення злочину були особисті неприязні стосунки, що склалися між ОСОБА_1 та потерпілою до подій, що відбулися ІНФОРМАЦІЯ_2.

Даний факт знайшов своє підтвердження у показаннях допитаної в якості свідка ОСОБА_35, з яких вбачається, що їй було відомо про те, що ОСОБА_1 приділяв її сестрі ОСОБА_6 певні знаки уваги, проте з боку її сестри взаємності не було.

Про те, що ОСОБА_1 хотів мати з потерпілою близькі стосунки, підтвердила й свідок ОСОБА_36, яка пояснила, що ОСОБА_1 проводжав ОСОБА_6 додому, пропонував їй зустрічатися, але оскільки він був молодший за неї, зустрічатися з ним вона не хотіла.

Про неприязні стосунки з боку ОСОБА_1 свідчать також показання свідка ОСОБА_10, з яких слід, що ОСОБА_1 у його присутності кілька разів говорив про те, що хоче вбити ОСОБА_6.

Зазначений мотив підтверджував й сам засуджений ОСОБА_1, який при проведенні у відношенні нього стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи вказував, що незадовго до вчиненого ним у відношенні потерпілої злочину у нього з нею стався конфлікт, після чого відносини з ОСОБА_6 у нього зіпсувалися .

Таким чином, мотив вчиненого злочину, встановлений судом першої інстанції, відповідає фактичним обставинам справи.

При перевірці справи колегією суддів не встановлено даних, які б свідчили про однобічність чи неповноту судового слідства так само не встановлено істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок.

Доводи апелянтів в тій частині, що на місці вчинення злочину жодних слідів ОСОБА_1 виявлено не було, що свідчить про його невинність, безпідставні. Судом першої інстанції в основу вироку покладені інші докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо засудженого із зазначенням мотивів, за якими суд прийняв одні та відкинув інші докази і колегія суддів знаходить їх достатніми для визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні злочинів, за які його засуджено.

Як вбачається з матеріалів справи та протоколу судового засідання, судом першої інстанції повно та всебічно досліджені всі обставини, які могли мати значення для вирішення справи по суті, судом розглядалися та вирішувалися всі заявлені учасниками судового розгляду клопотання. Підстав для скасування вироку та направлення справи на додаткове розслідування, про що ставиться питання в апеляції захисника ОСОБА_3 та законного представника неповнолітнього ОСОБА_2, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, суд першої інстанції, давши оцінку доказам у їх сукупності, обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винності засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, правильно кваліфікувавши його дії за ч.1 ст.115 КК України, як умисне вбивство, та ч.1 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

При призначенні покарання засудженому суд першої інстанції відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого, наявність у справі пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Так, один з вчинених ОСОБА_1 злочинів в силу ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких.

За місцем проживання засуджений ОСОБА_1 характеризується посередньо, до утримання під вартою навчався у Кримському технікумі гідромеліорації та механізації сільського господарства, раніше не судимий.

У відповідності зі ст. 66 КК України в якості обставини, яка пом'якшує покарання засудженого, суд першої інстанції обґрунтовано визнав вчинення злочину ОСОБА_1 у неповнолітньому віці.

Обставин, які обтяжують покарання засудженого, судом першої інстанції не встановлено.

Виходячи із сукупності всього зазначеного, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, суспільну небезпеку вчиненого, наявності пом'якшуючої покарання обставини, такої як неповнолітній вік засудженого, з урахуванням даних про особу засудженого, колегія судів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що цілі покарання зазначені у ст.50 КК України, можуть бути досягнуті лише при призначенні засудженому покарання в межах санкції статей, за якими він визнаний винним, з реальним його відбуттям у місцях позбавлення волі.

Доводи апеляції прокурора щодо невизнання засудженим своєї вини та вчинення ним після вбивства потерпілої ще одного умисного злочину, згідно чинного законодавства не можуть бути підставами для призначення засудженому більш суворої міри покарання, оскільки позиція засудженого при розгляді кримінальної справи є його конституційним правом, а у зв'язку із вчиненням засудженим двох злочинів, покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції призначив на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів.

З урахуванням зазначеного, колегія судів прийшла до висновку, що призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст.65 КК України, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, в силу чого підстав для задоволення апеляції прокурора та призначення засудженому більш суворого покарання колегія судів не знаходить.

Що стосується доводів прокурора про неправильне обчислення засудженому строку покарання, то дане питання підлягає вирішенню судом першої інстанції в порядку ст.409 КПК України.

Приймаючи до уваги викладене, підстав для задоволення апеляцій адвоката ОСОБА_3, законного представника неповнолітнього ОСОБА_2, прокурора Оніщенко О.Ю. на вирок Совєтського районного суду колегія суддів не знаходить.

Крім того, розглядаючи дану справу, суд першої інстанції постановив окрему постанову щодо адвоката ОСОБА_3, в якій порушується питання про його притягнення до дисциплінарної відповідальності за неявку без поважних причин у судові засідання 19.05.2012 та 25.06.2012 року.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та протоколу судового засідання на 19.05.2012 року судове засідання не призначалося, а 25.06.2012 року адвокат ОСОБА_3 не з'явився до зали суду з поважної причини у зв'язку з аварією водопроводу. За таких обставин висновок суду про умисні дії адвоката ОСОБА_3, направлені на затягування розгляду справи, слід визнати непереконливим.

Більш того, при постановленні окремої постанови суд першої інстанції не оголосив її у судовому засіданні та не зазначив строк і порядок її оскарження, чим порушив процесуальні вимоги щодо змісту судового рішення та ст.273 КПК України.

З урахуванням викладеного, апеляція адвоката ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а окрема постанова скасуванню.

Керуючись п.15 Перехідних положень КПК України, ст.ст.365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, -

УХВАЛИЛА:

Апеляції адвоката ОСОБА_3, законного представника неповнолітнього - ОСОБА_2, прокурора Оніщенко О.Ю. на вирок Совєтського районного суду АР Крим - залишити без задоволення.

Вирок Совєтського районного суду АР Крим від 06 липня 2012 року у відношенні ОСОБА_1 - залишити без змін.

Апеляцію адвоката ОСОБА_3 на окрему постанову Совєтського районного суду АР Крим - задовольнити.

Окрему постанову Совєтського районного суду АР Крим від 06 липня 2012 року щодо адвоката ОСОБА_3 - скасувати.

С У Д Д І:

Язєв С.О. Дорошенко Т.І. Євдокимова В.В.