АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11/2690/2569/2012 Головуючий у першій інстанції: Косик Л.Г.

Категорія: ч.1 ст. 121 КК України Доповідач: Павленко О.П.

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Павленко О.П.

суддів Лясковської В.І., Юденко Т.М.

при секретарі Шевчук О.В.

за участю прокурорів Гуменюк Л.М., Юрка Т.Г.

потерпілого ОСОБА_2

представника потерпілого ОСОБА_3

засудженого ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_2 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, який працює водієм в КП АП № 4, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1, раніше не судимий,

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на п'ять років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.2. 3, 4 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 12000 грн. на відшкодування матеріальних збитків, та на користь Київської міської клінічної лікарні № 6 - 3661 грн. 02 коп., витрачених на лікування потерпілого.

По справі вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

За вироком суду, ОСОБА_5 30.09.2011 року приблизно о 14 год. 30 хв., знаходячись біля торгівельної точки з продажу кавунів, розташованої на АДРЕСА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, спровокував сварку з раніше незнайомим ОСОБА_2, в ході якої, відчуваючи до ОСОБА_2 раптово виниклу неприязнь, вирішив заподіяти останньому тілесні ушкодження. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 прослідував за місцем свого проживання до АДРЕСА_1, де взяв ніж та, з метою з'ясування стосунків з ОСОБА_2 повернувся до тієї ж торгівельної точки з продажу кавунів, де в черговий раз спровокував сварку з ОСОБА_2, під час якої умисно наніс останньому удар в область живота, в результаті чого потерпілому ОСОБА_2 було завдано тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, у виді проникаючого колото-різаного поранення черевної порожнини.

В апеляції зі змінами потерпілий ОСОБА_2, не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_5 в скоєному та кваліфікацію його дій, посилаючись на невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок м'якості, просить скасувати вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року в частині призначеного покарання, постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_5 покарання за ч.1 ст. 121 КК України у виді 7 років позбавлення волі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, потерпілий зазначає, що при призначенні ОСОБА_5 покарання суд не в повній мірі врахував тяжкість скоєного злочину, дані про особу засудженого, його ставлення до вчинених дій, наявність обставин, що обтяжують покарання, а тому призначив занадто м'яке покарання.

Не врахував суд, як вважає апелянт, і його думку щодо покарання, яке необхідно призначити засудженому. Крім того, його пояснення в цій частині в протоколі судового засідання відображено неправильно.

Апелянт вказує, що суд не дав оцінки всім наявним у справі даним про особу засудженого, а саме інформації про притягнення 25 січня 2009 року ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності, що характеристика з місця роботи не може бути об'єктивною, оскільки ОСОБА_5 нетривалий час працює в КП АП № 4, водночас за місцем проживання він характеризується посередньо. При цьому суд формально врахував, що засуджений, будучи в стані алкогольного сп'яніння, вчинив тяжкий злочин, до якого готувався, та не прийняв до уваги ту обставину, що ОСОБА_5 жодним чином не намагався відшкодувати завдані ним збитки.

Крім того, апелянт стверджує, що стан його здоров'я до цього часу не відновився і ця обставина не дає йому можливості працювати і забезпечити повноцінне існування своєї сім'ї, водночас засуджений, будучи звільненим з-під варти, матеріальну шкоду йому до цього часу не відшкодував.

Таким чином, потерпілий вважає, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 не додержав вимог ст. 65 КК України, призначив занадто м'яке покарання у виді позбавлення волі та неправильно застосував кримінальний закону, а саме положення ст. 75 КК України, отже неправомірно звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням.

В запереченнях засуджений просить апеляцію потерпілого залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва - без зміни.

Інші учасники судового розгляду вирок суду не оскаржують.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, провівши судове слідство, вислухавши пояснення потерпілого та його представника, які підтримали апеляцію, прокурора, котрий вважав вирок суду законним і заперечував проти апеляції потерпілого, а також засудженого, який просив вирок суду залишити без зміни, а апеляцію потерпілого без задоволення, вивчивши матеріали справи та доводи апеляції, провівши судові дебати і надавши засудженому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляція потерпілого зі змінами підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідно до ч. 1 ст. 365 КПК України 1960 року колегією суддів не перевіряється, оскільки фактичні обставини справи в суді першої інстанції учасниками процесу не оспорювалися, стосовно них відповідно до вимог ст.ст. 299, 301-1 КПК України 1960 року докази в судовому засіданні не досліджувались, і вони в апеляції не оскаржуються.

Дії ОСОБА_5 судом першої інстанції вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, як завдання особі умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання не відповідає вимогам закону.

Так, згідно з положеннями ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, з урахуванням тяжкості злочину, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

За змістом вироку, при призначенні ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, його фактичні обставини та наслідки, обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття та часткове відшкодування завданої злочином шкоди, обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, дані про особу засудженого, який характеризувався позитивно, вперше притягується до кримінальної відповідальності та не притягувався до адміністративної відповідальності, не перебуває на обліку у лікаря нарколога, а також незадовільний стан його здоров'я і те, що він має мати похилого віку, яка страждає на тяжкі захворювання, та дійшов до висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі санкції ч.1 ст. 121 КК України.

При цьому, твердження потерпілого в апеляції про те, що суд безпідставно при призначенні покарання засудженому вказав на позитивні характеристики ОСОБА_5 і не врахував ту обставину, що останній раніше притягувався до адміністративної відповідальності не відповідають матеріалам справи, відповідно до яких засуджений до адміністративної відповідальності раніше не притягувався ( т.1 а.с. 199), характеризується позитивно, оскільки за місцем роботи в АП № 4, де ОСОБА_5 працював хоч і не тривалий час, але зарекомендував себе з позитивної сторони ( т.1 а.с. 211). Водночас дані характеристики КП «Ремонтно-експлуатаційної організації -8» про те, що скарг з приводу протизаконних дій засудженого від мешканців будинку АДРЕСА_1 не надходило, можуть свідчити про позитивність його поведінки за місцем проживання ( т.1 а.с. 209).

Посилання потерпілого в апеляції на те, що засуджений не вживав ніяких заходів, направлених на відшкодування завданих ним злочином збитків, не в повній мірі відповідають матеріалам справи.

Як убачається з протоколу судового засідання ( т.2 а.с. 22) потерпілий не заперечував ту обставину, що родичі ОСОБА_5 передали йому на лікування гроші в сумі 2000 грн. до того, як він заявив цивільний позов у справі, а так обставина, що засуджений, який перебував під вартою з 14 жовтня 2011 року і до часу постановлення вироку, не здійснив усіх виплат на відшкодування заподіяної злочином шкоди, в даному випадку не є підставою для призначення ОСОБА_5 більш тривалого терміну позбавлення волі.

Твердження потерпілого в апеляції про те, що в протоколі судового засідання невірно відображена його думка, висловлена щодо виду та розміру призначення ОСОБА_5 покарання, є безпідставними, оскільки з цього приводу судом першої інстанції розглянуто зауваження на протокол судового засідання, які відхилено судом постановою від 28 вересня 2012 року ( т.2 а.с. 77 - 78).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції потерпілого про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років та не знаходить підстав для посилення покарання.

Разом з тим, доводи апеляції потерпілого про безпідставне застосування до засудженого положень, передбачених ст. 75 КК України, є слушними.

Так, за змістом вироку, пославшись на ті ж обставини, котрі були враховані при призначенні засудженому покарання у виді позбавлення волі, суд дійшов висновку про можливість його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Разом з тим, такий висновок суду слід визнати формальним і таким, що не в повному обсязі відповідає матеріалам справи. Крім того, згідно з вимогами ст. 75 КК України, котрі судом першої інстанції не були дотримані, для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням необхідно враховувати не тільки дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, а й ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи з особливостей та обставин його вчинення.

Суд першої інстанції, хоча і зазначив, але фактично не взяв до уваги того, що ОСОБА_5 вчинив тяжкий умисний злочин проти здоров'я особи.

Крім того, судом не враховано спосіб вчиненого злочину, характер злочинних дій засудженого, який після першого конфлікту з потерпілим свідомо направився за місцем свого проживання, де взяв ніж з метою нанесення тілесних ушкоджень, та, повернувшись до потерпілого, вдруге спровокував конфлікт, в ході якого умисно завдав потерпілому ножове поранення, після чого покинув місце події. Не враховано судом і те, що після вчинення злочину потерпілий з 30.09.2011 року по 18.10.2011 року перебував на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній лікарні № 6, отже певний час був непрацездатним і не міг утримувати свою сім'ю.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а тому твердження в апеляції потерпілого про неправильне застосування судом положень ст.75 КК України та безпідставне звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованими, отже вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_5 підлягає скасуванню в частині призначення покарання з постановленням в цій частині нового вироку, а апеляція потерпілого частковому задоволенню.

При призначені ОСОБА_5 покарання, колегія суддів відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, обставини його вчинення та наслідки, обставини, які пом'якшують покарання, наявність обставини, яка обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, а також дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, працював, характеризується позитивно.

Водночас колегія суддів бере до уваги, що засуджений сприяв розкриттю злочину, щиросердно розкаявся у вчиненому, його родичі частково відшкодували завдану злочином шкоду, і ці обставини відносить до таких, які пом'якшують покарання, а також, з урахуванням даних про особу засудженого, приходить до висновку, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому є підставами відповідно до ст. 69 КК України для призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.1 ст. 121 КК України, котре належить засудженому відбувати реально. Саме таке покарання буде відповідати вимогам кримінального закону і є необхідним та достатнім для досягнення його мети.

Запобіжний захід до часу приведення вироку до виконання колегія суддів вважає можливим залишити засудженому без зміни - у вигляді підписки про невиїзд.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_5 перебував під вартою в цій справі з 14 жовтня 2011 року по 26 березня 2012 року, зазначений строк підлягає зарахуванню у строк відбуття покарання.

На підставі викладеного, керуючись п. п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, ст. ст. 365, 366, 378 КПК України 1960 року, колегія суддів,

З А С У Д И Л А:

Апеляцію потерпілого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року, яким ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, в частині призначеного покарання скасувати.

Призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_5 залишити без зміни - підписку про невиїзд.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з часу приведення вироку до виконання, зарахувавши в строк відбування покарання час його перебування під вартою з 14 жовтня 2011 року по 26 березня 2012 року.

В решті вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року відносно засудженого ОСОБА_5 залишити без зміни.

Вирок Апеляційного суду м. Києва може бути оскаржений учасниками судового розгляду в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом одного місяця з дня його проголошення.

Судді:

________________ _______________ ________________

Павленко О.П. ЛясковськаВ.І. Юденко Т.М.