Справа № 1915/21148/2012Головуючий у 1-й інстанції Гуменний П.П.
Провадження № 11-сс/1990/7/12 Доповідач - Сарновський В.Я.
Категорія -
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 грудня 2012 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - Сарновського В.Я.
Суддів - Крукевича М. Н., Іващенка О. Ю.,
з участю прокурора —ОСОБА_1,
при секретарі —ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі матеріали кримінального провадження за апеляцією прокурора прокуратури міста Тернополя ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 грудня 2012 року, -
Встановила:
Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_3 від 24 грудня 2012 року, погодженого старшим прокурором прокуратури м. Тернополя ОСОБА_4, про арешт майна потерпілого ОСОБА_5 в межах досудового розслідування за кримінальним провадженням №12012210010000583, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 грудня 2012 року, за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК України.
Згідно зазначеної ухвали, слідчий суддя відмовив у задоволенні подання органу досудового розслідування, мотивуючи тим, що застосування відносно потерпілого такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, не передбачено чинним КПК України.
В апеляції прокурор прокуратури міста Тернополя ОСОБА_1, яка постановою в.о. прокурора м. Тернополя від 22 грудня 2012 року призначена в групу прокурорів у даному кримінальному провадженні, просить скасувати оскаржувану ухвалу, постановити нове рішення, яким задовольнити клопотання слідчого про арешт майна, а саме –джинсових штанів потерпілого, що зберегли на собі сліди кримінального правопорушення. Мотивує ці вимоги тим, що вказане майно є тимчасово вилученим і у випадку не накладення арешту його необхідно буде повернути, що призведе до неможливості проведення слідчих дій у кримінальному провадженні про тяжкий злочин.
Заслухавши суддю —доповідача , міркування прокурора, про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової про задоволення клопотання слідчого та арешт майна потерпілого, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляції, колегія суддів прийшла до висновку апеляція прокурора задоволенню не підлягає, у зв'язку з наступним.
Згідно клопотання старшого слідчого СВ Тернопільського МВ УМВСУ про арешт тимчасово вилученого майна до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості та розпочато кримінальне провадження №1201221001000583, за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, за фактом застосування невідомою особою 22 грудня 2012 року близько 03 год. 00 хв. неподалік входу в нічний клуб “Бомба”, що на вул. Бр.Гжицьких в м. Тернополі, з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось у зневажливому ставленні до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності, та з особливою зухвалістю, яка виразилась у насильстві із заподіянням тілесних ушкоджень, пристрою вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії - предмету спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, і спричинення внаслідок цього ОСОБА_5 тілесних ушкоджень у вигляді поранення лівої сідниці.
З матеріалів провадження слідує, що в подальшому потерпілий ОСОБА_5 добровільно надав слідчому джинсові штани, в які він був одягнений у момент здійснення в нього пострілу, а також заявив клопотання про долучення їх в якості речових доказів до кримінального провадження.
Згідно п.3 ч.1 ст.56 КПК України потерпілому надано право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.
За змістом частин 1,2 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів, зокрема, шляхом отримання від фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
З клопотання слідчого слідує, що надані потерпілим джинсові штани, є його приватною власністю, та відповідно до ст.98 КПК України являються речовим доказом, оскільки зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено, речовий доказ стороною обвинувачення від потерпілого був отриманий, а не вилучений шляхом проведення слідчих (розшукових) дій, а тому в даному випадку немає підстав вважати його майном тимчасово вилученим відповідно до ч.7 ст.237 КПК України, як на це вказує слідчий у клопотанні та прокурор в апеляції.
З матеріалів провадження слідує, що ОСОБА_5, як власник майна та потерпілий, розпорядився своєю власністю і подав слідчому доказ. Тобто, в даному випадку має місце реалізація потерпілим своїх прав, а не втручання стороною обвинувачення у права і свободи особи, позбавлення чи обмеження її права власності, яке згідно ст.16 КПК України може здійснюватися лише на підставі вмотивованого судового рішення.
За змістом ст. 2 та ч.1 ст.131 КПК України одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, а застосування заходів забезпечення кримінального провадження має на меті досягнення дієвості цього провадження.
Згідно ч.2 ст.131, ст.ст. 159-166 КПК України у кримінальному провадженні можуть застосовуватися заходи забезпечення у виді тимчасового доступу до речей і документів, який полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку).
Однак, відповідно до ч.4 ст. 132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
Отже, передумовою застосування вказаного заходу забезпечення є неможливість отримати речовий доказ в інший спосіб, наприклад в даному випадку у разі відмови потерпілого його видати добровільно.
Крім того, згідно частин 1,2 статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу.
Як слідує з матеріалів провадження, слідством встановлено, що власником майна є не підозрюваний, а потерпілий, який добровільно видав його, і таким чином речовий доказ уже отриманий стороною обвинувачення в один із способів, визначених ч.2 ст.93 КПК України, а тому висновок слідчого судді про відсутність підстав для застосування в даному випадку арешту, як заходу забезпечення кримінального провадження, є вірним.
Не ґрунтуються на вимогах закону також наведені в апеляції доводи прокурора про неможливість проведення слідчих дій у разі невирішення питання про арешт наданого потерпілим майна, оскільки зібрані по справі речові докази підлягають зберіганню стороною кримінального провадження з дотриманням розумних строків, визначених ч.1 ст.28, ч.2 ст.113 КПК України.
Так, за змістом ч.2 ст.100 КПК України наданий добровільно речовий доказ зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Речові докази, які отримані слідчим, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі закриття слідчим, прокурором кримінального провадження питання про речові докази вирішується у відповідній постанові слідчого, прокурора відповідно до Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104.
Питання про долю речових доказів, які були надані суду, вирішується судом згідно ч.9 ст.100 КПК України при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувана ухвала слідчого судді відповідає вимогам закону, а тому підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 395, 405, 406, 407, 422Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора прокуратури міста Тернополя ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 25 грудня 2012 року про відмову у задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області про арешт майна потерпілого ОСОБА_5 - без змін.
Судді:
ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8
(підпис) (підпис) (підпис)
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області
ОСОБА_6