Справа№22Ц-2866/2006 Головуючий у 1 інстанції Міхієнкова Т.Л.
Категорія 12 Доповідач у 2 інстанції Поліщук М.А.
РІШЕННЯ
Іменем України.
З листопада 2006 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого - судді Антоненко В.І. суддів - Поліщука М.А., Тракало В.В. при секретарі - Чабанюк Т.Г.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за
апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського
міськрайонного суду від 21 червня 2006року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування
недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь
в розгляді справи, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги,
колегія суддів,-
ВСТАНОВИЛА:
В жовтні 2005 року ОСОБА_2. звернулась в суд із позовом до ОСОБА_1. і просила визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1479га, розміщеної на землях, що знаходяться у віданні Рожнівської сільської Ради Броварського району Київської області, посвідченого 11 березня 2004року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу ОСОБА_3.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що укладений договір не відповідає її внутрішній волі, відповідач ввів її в оману, поскільки вона була впенена в тому, що дарує йому земельну ділянку площею 0,07га а не 0,1479га, договір не відповідає вимогам, передбаченим п.(в) ст. 132 Земельного кодексу України.
В листопаді 2005року ОСОБА_1. звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2, і просив стягнути з-відповідачки на свою користь 10 000грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вході розгляду справи вимоги в частині відшкодування моральної шкоди зменшив до 900грн.
Вимоги за зустрічним позовом обґрунтовував тим, що він в установленому законом порядку на підставі договору дарування набув права власності на земельну ділянку, площею 0,1479га, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, АДРЕСА_1, але відповідачка влітку 2005року незаконно самовільно зайняла частину належної йому земельної ділянки площею 0,0632га, чим обмежила його право власності і заподіяла йому моральну шкоду, яка виразилась в моральних дереживаннях, порушенні звичного способу життя, неможливості користуватись земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення.
Рішенням Броварського міськрайонного суду від 21 червня 2006року позов ОСОБА_2. задоволено. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 11 березня 2004року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 щодо дарування земельної ділянки площею 0,1479га, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Рожнівської сільської Ради Броварського району Київської області, посвідченого 11 березня 2004року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу ОСОБА_3., зареєстрованого в реєстрі за номером№676.
У зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. відмовити, зустрічний позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно державного акту на право власності на землю, виданого Рожнівською сільською радою 31 березня 2000 року, ОСОБА_2. до 11.03.2004року на праві приватної власності належала земельна ділянка по АДРЕСА_1 Броварського району Київської області площею 0,39га для обслуговування житлового будинку та 0,14 га для ведення підсобного господарства.
11.03.2004року ОСОБА_2. і ОСОБА_1. уклали договір дарування земельної ділянки, посвідчений нотаріально, за яким ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв в дар земельну ділянку площею 0,1479 га, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Рожнівської сільської Ради Броварського району Київської області, надану для ведення особистого підсобного господарства.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що сторони при укладенні договору дарування не визначили і не вказали в яких межах відчужується земельна ділянка; не визначили план зовнішніх меж переданої в дар земельної ділянки; не визначено місце розташування земельної ділянки; що ОСОБА_2 не мала намірів дарувати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,14га; що зміст укладеного правочину не відповідає вимогам, передбаченим ч.І ст.203 ЦК України.
Колегія суддів із вказаними висновками суду погодитись не може, поскільки вони суперечать зібраним доказам, чим порушені норми процесуального права та не відповідають нормам матеріального права.
При апеляційному розгляді справи встановлено, що суд першої інстанції неправильно встановив деякі фактичні обставини справи.
Так, згідно Державного акту на землю, виданого 31.03.2000 року ОСОБА_2. на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,39га для обслуговування житлового будинку, в тому числі для ведення підсобного господарства площею 0,14га, яка розташована на території АДРЕСА_2 Броварського району Київської області. Поштова адреса земельної ділянки із найменуванням вулиці в Державному акті не зазначена.
Вказана обставина підтверджується копією Державного акту на землю (а.с.4), рішенням виконкому Рожнівської сільської ради від 13.10.1997 року (а.с. 105).
Відповідно до п.(в) ст. 132 Земельного кодексу України угоди про перехід права власності на земельну ділянку повинні містити: предмет угоди(земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо).
З врахуванням вказаних вимог Закону в договорі дарування від 11.03.2004 року при його укладенні були зазначені умови, передбачені ст. 132 Земельного кодексу України, в тому числі і відповідно до п.(в) зазначеної статті Земельного кодексу в договорі вказано, що предметом договору є земельна ділянка площею 0,1479га, розміщена на землях, що знаходяться у віданні Рожнівської сільської Ради Броварського району, надана для ведення особистого підсобного господарства.
Дані про предмет угоди, зазначені в оскаржуваному договорі дарування, відповідають даним про земельну ділянку, зазначеним в Державному акті на землю, виданому на ім'я ОСОБА_2.
Відповідно до п.2.6 «Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку(пай), посвідченого сертифікатом», затвердженого наказом№ 14/5/48 від 6.09.1996 року Міністерства юстиції та Державного комітету України по земельних ресурсах, який був чинним на момент укладення договору - у випадку коли продається (дарується) частина земельної ділянки, нотаріус робить відповідні відмітки на державному акті на праві власності продавця на земельну ділянку
При укладенні договору дарування нотаріусом в Державному акті на право приватної власності на землю, виданому на ім'я ОСОБА_2., було зроблено запис про те, що частина земельної ділянки площею 0,1479га для ведення особистого підсобного господарства перейшла у приватну власність ОСОБА_1. на підставі договору дарування від 11.03.2004року.(а.с.4)
Як встановлено судом і не оспорюється позивачем і відповідачем в липні 2005року ОСОБА_2 самовільно зайняла частину подарованої ОСОБА_1 Є.І. земельної ділянки площею 0,06га.
З врахуванням вказаних обставин доводи ОСОБА_2. про те, що їй не було відомо якого розміру земельну ділянку вона подарувала відповідачу і висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2. хворіє захворюваннями органів зору та слуху і не бажала дарувати ОСОБА_1 Є.І. земельну ділянку площею 0,14га не відповідають фактичним обставинам справи.
Доводи позивачки про те, що в неї були наміри подарувати ОСОБА_1. земельну ділянку площею 0,7га, що відповідач ввів її в оману, що зміст договору не відповідає її внутрішній волі, відповідно до ст.60 ЦПК України колегія суддів вважає недоведеними.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватись на припущеннях.
Доводи позивачки про те, що вона фактично продала ОСОБА_1. частину земельної ділянки правового значення не мають, поскільки з вказаних підстав позивачка договір не оспорювала.
З врахуванням вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваний договір дарування земельної ділянки відповідає вимогам ст.ст.203, 230 ЦК України, ст. 132 п.(в) Земельного кодексу України.
Колегія суддів погоджується із висновком суду про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1. до ОСОБА_2. про відшкодування моральної шкоди, поскільки вимоги зустрічного позову відповідно до ст.60 ЦПК України є недоведеними.
При таких обставинах, коли висновки суду першої інстанції не відповідають
обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права,
рішення суду в частині задоволення первісного позову необхідно змінити - в задоволенні
позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання
договору дарування недійсним відмовити за недоведеністю позовних вимог. В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду від 21 червня 2006року залишити без змін.
Заперечення ОСОБА_2. на апеляційну скаргу не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 303,307,309,313,316 ЦПК України колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду від 21 червня 2006року змінити:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду від 21 червня 2006року - залишити без змін.
Рішення набирає законної сиди з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.