Справа № 2-283/ 2007 рік

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

17 жовтня 2007 року                                                                                              м.  Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судці Скользнєвої Н.Г.,

при секретарі       Комліченко B.C.,

за участю представників:

позивача                                                      ОСОБА_1 ,

відповідача                                                  ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до філії „ Запорізьке регіональне управління „ Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до філії „ Запорізьке регіональне управління „ Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з заробітної плати з 22.05.2006 р. по 05.06.2006 р. в розмірі 600 грн.,  а також за кожний день затримки розрахунку,  стягнувши середньоденний заробіток з 22.05.2006 р. по день винесення рішення,  та моральної шкоди в розмірі 1 000 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначив,  що наказом № 723 від 01.10.2005 р. він був прийнятий на роботу до Запорізького РУ ПриватБанку на посаду менеджера по мобільним продажам корпоративного бізнесу Центрального відділення Запорізького РУ ПриватБанку. Наказом № 262 „б" від 22.05.2006 р. був звільнений відповідно до  ст.  38 КЗпП України з 22.05.2006 р.,  про що зазначено в трудовій книжці (за власним бажанням,  в зв'язку з переїздом на нове місце проживання). Однак,  позивач не погоджується з відповідним Наказом,  бо 22.05.2006 р. подав заяву про звільнення за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове місце проживання,  але продовжував працювати ще два тижні,  тому датою звільнення повинно бути - 05.06.2007 р. Позивач зазначає,  що в порушення  ст.  38 КЗпП України директор Центрального відділення Запорізького РУ ПриватБанку ОСОБА_4 примусив його відпрацювати два тижні. Доказом цього є наданий обхідний лист працівника,  який звільняється,  де вказано,  що останній робочий день 05.06.2006 р.

06.06.2006 р. він прийшов за розрахунком,  але не отримав заробітну плату за два тижні з 22.05.2006 р. по 05.06.2006 р.,  у зв"язку з чим вважає,  що відповідач зобов'язаний виплатити за ці два тижні близько 600 грн.

Крім того,  позивач зазначає,  що йому була нанесена моральна шкода,  яку оцінює в розмірі 1 000 грн.

У судових засіданнях позивач та його представник доводи свого позову підтримали,  але позовні вимоги змінили і збільшили на загальну суму 12785, 22 грн,  {дванадцять тисяч сімсот вісімдесят п'ять гривень 22 коп.),  включаючи моральну шкоду,  вартість юридичної допомоги тощо.

Представник відповідача проти позову заперечує у повному обсязі,  вважаючи,  що жодних порушень чинного трудового законодавства України з боку відповідача не має,  обґрунтовуючи свою позицію наступним.

Позивача було звільнено в той строк,  який був зазначений ним самим,  а саме: 22.05.2006 р. у відповідності  ст.  38 КЗпП України,  яка передбачає розірвання трудового договору у строк,  про який просить працівник. Позивач,  посилаючись на відповідні обставини і причини звільнення,  знав про

наслідки та можливість свого звільнення без обов'язкового письмового попередження працедавця за два тижні.

Обхідний листок відповідно до КЗпП України та  ст.   ст.  57,  58 ЦПК України не є належним доказом по справі,  бо не надає правдиву інформацію про те,  що позивач саме працював у відділенні ПриватБанку.

ПриватБанк вважає,  що позивача звільнено саме 22.05.2006 p.,  і останній його робочий день 22.05.2006 р. А те,  що позивач приходив або з'являвся у відділенні ПриватБанку протягом 2-х тижнів,  або навіть більше,  то це його власна справа,  і не свідчить про його роботу.

Повний розрахунок між ПриватБанком та позивачем відбувся в день звернення за розрахунком,  надано розрахунковий ли ст.

У відповідності до викладеного,  вважає ,  що відповідно не підлягають задоволенню і вимоги ОСОБА_3 щодо виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,  моральної шкоди та судових витрат.

Суд,  заслухавши пояснення позивача та його представника,  представника ПриватБанку,  а також свідків,  перевіривши матеріали справи та надані докази,  прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено,  підтверджується наявними у справі доказами і не заперечується сторонами,  що між ПриватБанком та позивачем існували трудові правовідносини в період з 01.10.2005 р. по 22.05.2006 р.( наказ Запорізького РУ ПриватБанку № 723 від 01.10.2005 р., з якого вбачається,  що ОСОБА_3 був прийнятий на роботу до Запорізького РУ ПриватБанку на посаду менеджера по мобільним продажам корпоративного бізнесу Центрального відділення Запорізького РУ ПриватБанку,  наказ Запорізького РУ ПриватБанку № 262 „б" від 22.05.2006 р. про звільнення ОСОБА_3 відповідно до  ст.  38 КЗпП України з 22.05.2006 р.,  про що зазначено в трудовій книжці).

Письмових чи інших доказів,  які б підтвердили той факт,  що ОСОБА_3 в період з 22.05.2006 р. по 05.06.2006 р. працював і надалі,  позивачем не надано. Обхідний лист не є належним доказом,  бо не передбачений КЗпП України,  тому не може свідчити про те,  що позивач продовжував виконувати свої посадові (трудові) обов'язки до 05.06.2006 p.,  бо останній підпис ОСОБА_3. отримав 13.06.2006 р. Договір від 26.05.2007 р. між ПриватБанком та ПВП „Промтехсервіс України" про оформлення зарплатного проекту також не може бути доказом того,  що позивач працював в період з 22.05.2006 р. по 05.06.2006 p.,  бо підписаний керівником Центрального відділення Запорізького РУ ПриватБанку ОСОБА_4

Зазначені обставини також підтверджені свідками.

Свідок ОСОБА_4- керівник Центрального відділення Запорізького РУ ПриватБанку,  показав,  що ОСОБА_3 в період з 22.05.2006 р. по 05.06.2006 р. у відділенні Банку не працював,  до того ж,  ОСОБА_4 без жодних питань та вагань,  зважаючи на поважні обставини звільнення,  погодився на звільнення позивача по  ст.  38 КЗпП України без письмового попередження за два тижні.

Свідок ОСОБА_5 - керівник роздрібного корпоративного бізнесу Центрального відділення Запорізького РУ ПриватБанку,  також підтвердила те,  що ОСОБА_3. в період з 22.05.2006 р. по 05.06.2006 р. у відділенні Банку не працював та вважалося,  що останній його робочий день 22.05.2006 р.

Свідок ОСОБА_6  - керівник Департаменту по роботі з персоналом,  підтвердив те,  що відповідно до заяви позивача та Наказу № 262 „б" від 22.05.2006 р. ОСОБА_3 був звільнений згідно до  ст.  38 КЗпП України,  а його останній робочий день - 22.05.2006 р. Звільнення відбулося у відповідності з чинним законодавством України. На сьогодні неможливо встановити особу працівника відділу кадрів,  яка видала обхідний лист позивачеві і допустила помилку в датах звільнення позивача,  до того ж,  цей документ не є обов'язковим,  бо не передбачений чинним трудовим законодавством,  і необхідний більше працівникові,  аніж підприємству.

Свідок ОСОБА_7- головний бухгалтер ПВП „Промтехсервіс України",  підтвердила лише той факт,  що ОСОБА_3 приходив до них на виробництво приблизно протягом травня 2006 р. для оформлення зарплатного проекту,  при цьому точних дат назвати не може. Свідком наданий суду договір від 26.05.2007 р. між ПриватБанком та ПВП „Промтехсервіс України" про оформлення зарплатного проекту. Інших суттєвих пояснень по данній справі дати не змогла.

Таким чином,  суд дійшов висновку,  що в період з 22.05.2006 р. по 05.06.2006 р. трудових правовідносин між ПриватБанком та позивачем не існувало. ПриватБанком правомірно було зазначена

2

дата звільнення у трудовій книжці „22.05.2006 р." та у відповідності з чинним законодавством України ( ст.  116 КЗпП України).

Не може бути застосована до ПриватБанку міра відповідальності передбачена  ст.  117 КЗпП України,  бо затримки з вини роботодавця не було,  через те,  що позивач не звертався до нього за розрахунком у день звільнення. При першій ж можливості ПриватБанком був здійснений повний розрахунок з позивачем.

Щодо відшкодування моральної шкоди,  то відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" в позові має бути зазначено,  в чому полягає ця шкода,  якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві,  з яких міркувань він виходив,  визначаючи розмір шкоди,  та якими доказами це підтверджується,  все це відсутнє як в позовній заяві,  так і в додатках до неї. Таким чином,  позивач немає жодних доказів,  як вимагає цього  ст.  1167 ЦК України та Постанова Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди",  що шкода йому заподіяна винними діями або бездіяльністю відповідача,  між ними і шкодою не встановлений причинно-наслідковий зв'язок.

Відповідно до  ст.  88 ЦПК України вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат задоволенню не підлягають,  оскільки йому в позові відмовлено.

Керуючись  ст.   ст.  10, 11,  209, 212-215, 218 ЦПК України,   ст.  ст.  116, 117КЗпП України,  суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_3 в позові до філії „ Запорізьке регіональне управління „ Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги,  з поданням її колії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4  ст.  295 ЦПК України.