Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 1-78/11

№ провадження 1/1320/4/2012

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2012 року Сколівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого –судді Микитина В.Я.;

при секретарі Корнуті Т.Б.;

з участю прокурора Масяка Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сколе Львівської області справу по обвинуваченню:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Стебник Дрогобицького району Львівської області, зареєстрованого по АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, невійськовозобов’язаного, депутатом не являється, одруженого, має на утриманні малолітню дочку, не працюючого, раніше судимого Дрогобицьким районним судом Львівської області 21.06.1995 року за ст. 17 та ч. 3 ст. 81 КК України 1961 року до позбавлення волі строком на три роки без конфіскації майна із застосуванням ст. 14 КК України 1961 року –додаткової міри покарання у вигляді лікування у місцях позбавлення волі від наркоманії; 30.11.1995 року за ч. 3 ст. 140 КК України 1961 року до позбавлення волі строком на три роки з конфіскацією майна із застосуванням ст. 43 КК України 1961 року –приєднання невідбутої міри покарання за попереднім вироком з остаточним призначенням покарання у вигляді позбавлення волі строком на шість років з конфіскацією майна із застосуванням ст. 14 КК України 1961 року –додаткової міри покарання у вигляді лікування у місцях позбавлення волі від наркоманії; Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області 12.02.2007 року за ч. 2 ст. 309 КК України до позбавлення волі строком на два роки; 26.10.2010 року за ч. 2 ст. 185 КК України до обмеження волі строком на три роки із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України –звільнення від призначеного покарання з іспитовим строком два роки та покладенням певних обов’язків, судимість не погашена, -

за ч. 1 ст. 162 та ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Підсудний ОСОБА_1 10.03.2011 року близько 14 год. 30 хв. у смт. Славське Сколівського району Львівської області, без дозволу господаря, незаконно зайшов на подвір’я гр. ОСОБА_2, що по АДРЕСА_2, підійшов до її двохповерхового житлового будинку, де в цей час у замку вхідних дверей знаходився ключ і двері не були зачинені, оскільки гр. ОСОБА_2 перебувала неподалік у іншому господарському приміщенні та поралась по господарству, де постукав у вказані двері, а коли з будинку ніхто не вийшов, він відкрив вхідні двері та незаконно проник у приміщення даного житлового будинку, піднявся на другий поверх та зайшов у кімнату. Там він, маючи умисел на вчинення крадіжки, підійшов до трюмо, де відкрив шухляду і почав шукати гроші та цінні речі. Однак у цей час у кімнату зайшла гр. ОСОБА_2 і підсудний ОСОБА_1, не довівши своїх намірів до кінця, вибіг із будинку на вулицю та втік у невідомому напрямку.

Підсудний ОСОБА_1 у судовому засіданні свою вину у скоєному визнав повністю та після роз’яснення йому змісту ст. 299 КПК України 1960 року пояснив, що дійсно він 10.03.2011 року, будучи у смт. Славське Сколівського району Львівської області по АДРЕСА_2, зайшов без дозволу господаря на подвір’я, підійшов до вхідних дверей двохповерхового будинку, які були відчинені. Постукавши у вхідні двері і побачивши, що у будинку нікого немає, він зайшов всередину, піднявся сходами на другий поверх у кімнату. Там він побачив трюмо, відчинив його і почав шукати гроші та цінні речі щоб у подальшому їх викрасти, однак до кімнати раптово зайшла господарка будинку і він втік. На даний час він щиро розкаюється у скоєному і просить його суворо не карати. Потерпіла – гр. ОСОБА_2 до нього жодних претензій не має, цивільного позову не заявляє.

Крім визнання підсудним ОСОБА_1 своєї вини, його вина у вчинених злочинах стверджена іншими доказами, зібраними у справі, які у судовому засіданні не досліджувалися, оскільки проти цього не заперечували учасники судового розгляду, і фактичні обставини справи ніким не оспорювались.

Суд вважає, що дії підсудного ОСОБА_1 вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 162 КК України: незаконне проникнення до житла та незаконне проведення у ньому обшуку.

Його ж дії вірно кваліфіковані за ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК України: замах на повторне таємне викрадення чужого майна (замах на повторну крадіжку).

Обтяжуючою вину підсудного ОСОБА_1 у вчиненні злочинів обставин, передбачених ст. 67 КК України, суд не вбачає. Одночасно суд вважає за необхідне виключити із пред’явленого йому обвинувачення таку обтяжуючу обставину, як вчинення злочину передбаченого ст. 15 та ч. 2 ст. 185 КК України повторно, оскільки така обставина є кваліфікуючою ознакою вказаного складу злочину.

Пом’якшуючими вину підсудного ОСОБА_1 у вчиненні злочинів обставинами, передбаченими ст. 66 КК України, суд вбачає його щире каяття; добровільне усунення заподіяних збитків..

При визначенні міри покарання підсудному ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу підсудного, який повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, а також зазначені вище обставини, що пом’якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання. Крім того, суд враховує і те, що підсудний ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем проживання (а. с. 52), знаходиться на «Д»обліку у лікаря нарколога Стебницької міської лікарні Львівської області, на обліку у лікаря психіатра у вказаному медичному закладі не перебуває (а. с. 53), раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності (а. с. 54, 56-57, 58-60, 61) і вчинив злочини після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного у ньому покарання (а. с. 62, 162). Потерпіла ОСОБА_2 будь-яких претензій майнового та морального характеру до підсудного ОСОБА_1 не має, цивільного позову не заявляє, про що подала суду відповідну заяву (а. с. 157), просить суд підсудного ОСОБА_1 суворо не карати.

З урахуванням наведених обставин суд, під час вирішення питання про обрання міри покарання підсудному ОСОБА_1, вважає за доцільне призначити його у межах, установлених санкцією ч. 1 ст. 162 та санкцією ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у вигляді обмеження волі строком на два роки та обмеженням волі строком на два роки і шість місяці відповідно, із застосуванням у подальшому ст. 70 КК України.

Крім того, судом встановлено, що вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, постановленого 26.10.2010 року у кримінальній справі № 1-262/10 р. (а. с. 62) ОСОБА_1 засуджено за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України до обмеження волі строком на три роки. На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання із застосуванням іспитового строку терміном на два роки та покладенням на нього певних обов’язків. Таким чином, підсудний ОСОБА_1 10.03.2011 року вчинив нові злочини протягом іспитового строку, який на даний час не закінчився, тобто перебуваючи на відповідному обліку, що підтверджується довідкою КВІ Трускавецького МП УДПСУ у Львівській області виз № 1575 від 21.12.2012 року (а. с. 162).

Відповідно до ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими у статтях 71, 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

З огляду на вказане та враховуючи вимоги ч. 2, 4 ст. 71 КК України про призначення покарання за сукупністю вироків, до покарання, призначеного ОСОБА_1 за даним вироком, слід частково приєднати невідбуте покарання, призначене за вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.10.2010 року.

Підстав для застосування ст. 69 КК України суд не вбачає.

Цивільний позов не заявлено.

Судових витрат та речових доказів у справі немає.

Керуючись ст. ст. 323 –324 КПК України в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями, суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України та призначити йому покарання у вигляді обмеження волі строком на 2 (два) роки.

Його ж визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у вигляді обмеження волі строком на 2 (два) роки і 6 (шість) місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 за вказані злочини призначити шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим та обрати йому міру покарання у вигляді обмеження волі строком 2 (два) роки і 6 (шість) місяців.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного ОСОБА_1 покарання частково приєднати невідбуте покарання за вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, постановленим 26.10.2010 року у кримінальній справі № 1-262/10 р. і остаточно призначити йому покарання за сукупністю вироків у вигляді обмеження волі строком на 3 (три) роки та 6 (шість) місяців.

Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 –підписку про невиїзд до вступу вироку у законну силу залишити без змін.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляції протягом п’ятнадцяти діб з моменту його проголошення, або з моменту вручення копії вироку засудженому, який перебуває під вартою.

Суддя В.Я. Микитин