Справа № 22ц-1542/2006 Головуючий у першій інстанції ШИТЧЕНКО Н.В.
Категорія - цивільна Доповідач - ГУБАР B.C.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
З листопада 2006 року місто Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: ШЕМЕЦЬ Н.В.,
суддів: ГУБАР В.С., СТРАШНОГО М.М., при секретарях: РАЧОВІЙ І.І., ПАЦ Т.М.
за участю: ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та її представника
ОСОБА_3 на рішення Чернігівського районного суду
Чернігівської області від 14 серпня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства „Науково-виробничого
об"єднання „Чернігівеліткартопля", закритого акціонерного товариства
комерційного банку „Приватбанк", Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк", Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку „Приватінвест" про видачу їй сертифікату акцій та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3. просять скасувати рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 серпня 2006 р. та постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю: зобов'язати ЗАТ „НВО „Чернігівеліткартопля" та АКБ СР „Укрсоцбанк" видати належні ОСОБА_1 іменні акції, стягнути на користь ОСОБА_1 з відповідачів у солідарному порядку у відшкодування моральної шкоди 8000 грн. та понесенні ОСОБА_1 судові витрати по справі.
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 серпня 2006 р. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що судом порушений гарантований Конвенцією про захист прав і основних свобод людини та Конституцією України принцип непорушності права власності. Апелянт стверджує, що внаслідок упередженого розгляду даної справи судом не в повній мірі і односторонньо досліджувались обставини по справі, внаслідок чого вона та її представиники були позбавлені можливості надавати суду необхідні докази на
підтвердження законності її вимог. Вказує на те, що суд не вирішив питання про судові витрати.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3. зводяться до того, що оскаржуване рішення є свідомою судовою помилкою, постановлене з порушенням норм процесуального права. Апелянт стверджує, що при розгляді справи у суді першої інстанції він був позбавлений можливості належним чином захищати інтереси його довірительки та надавати суду докази, які свідчили про законність її вимог.
Заперечуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, АКБ СР „Укрсоцбанк" просить її відхилити, а рішення залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги вважають безпідставними, а твердження позивачки про порушення її права власності такими, що не ґрунтуються на законі. Крім того, позивачка пропустила 3-річний строк позовної давності і в суді першої інстанції не доведено спричинення відповідачами їй моральної шкоди та не надано доказів наявності поважних причин пропуску процесуального строку. Від інших учасників судового засідання заперечення на апеляційні скарги не надійшли.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи скарг та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню за таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що розпорядженням Чернігівської райдержадміністрації від 11 серпня 1994 року № 26 був зареєстрований договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу орендного підприємства „Чернігівеліткартопля", укладеного Фондом Державного майна України і організацією орендарів орендного підприємства „Чернігівеліткартопля". Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України „Про господарські товариства" від 19.09.91. з наступними змінами, визначено, що акціонерне товариство створюється і діє на підставі установчого товариства і статуту.
Як вбачається з матеріалів справи, 26 лютого 1999 року був укладений установчий договір про створення і діяльність ЗАТ НВО „Чернігівеліткартопля" та загальними зборами засновників НВО „Чернігівеліткартопля" затверджений статут закритого акціонерного товариства Науково-виробниче об"єднання „Чернігівеліткартопля", який зареєстрований розпорядженням Чернігівської райдержадміністрації № 705 від 27.12.99., що відповідає вимогам ч.ч.1, 4 ст.26 Закону України „Про господарські товариства". Як встановлено судом, позивачка вклала свій майновий сертифікат з метою приватизації НВО „Чернігівеліткартопля", тому була внесена до списку осіб, які мали підписати установчий договір, проте установчий договір не підписувала, участі в установчих зборах не приймала і на підписку на акції товариства не здійснила, стверджуючи, що не була повідомлена про час і місце підписання договору, та про збори, оскільки вона мешкала в іншому населеному пункті. З такими доводами ОСОБА_1 не погоджується апеляційний суд, оскільки вона змінила місце проживання, але нікого про це не повідомила і при створенні товариства та укладенні установчого товариства у засновників була в наявності адреса її попереднього проживання у АДРЕСА_1 і ця ж адреса значилась як місце проживання її донькиОСОБА_7., яка установчий договір підписала і стала акціонером ЗАТ НВО „Чернігівеліткартопля", хоча і не була працівником підприємства. В суді позивачка та її представники не навели жодних нормативних актів, які б покладали на товариство засновників обов"язок
розшукувати потенційних осіб-засновників в разі зміни ними місця проживання. Тому суд першої інстанції вірно зазначив, що при створенні товариства права ОСОБА_1 порушені не були і в апеляційному суді це апелянтами не спростовано ніякими доказами. Такий висновок суду відповідає матеріалам справи і ґрунтується на вимогах Закону України „Про господарські товариства".
Установчий договір та протокол і рішення загальних зборів позивачкою не оскаржувались і не оспорювались і є чинними.
За таких обставин, суд першої правильно встановив, що ОСОБА_1 не була засновницею ЗАТ НЕЮ „Чернігівеліткартопля".
Твердження позивачки про те, що вона є засновницею товариства, не ґрунтуються на законі і спростовуються матеріалами справи, оскільки вона, знаючи про процес приватизації підприємства, на якому вона працювала на посаді головного бухгалтера, та надавши у 1994 році для приватизації свій майновий сертифікат, змінила місце проживання, не повідомивши про це, але виїхавши на мешкання до іншого села у тому ж Чернігівському районі, мала можливість знати про необхідність підписання установчого договору і мала можливість знати про проведення загальних зборів у лютому 1999 року, проте цього не зробила і не скористалась своїм правом, а лише через 12 років, як вона зазначила у суді, вирішила поцікавитись долею її приватизаційного сертифіката, не навівши жодних поважних причин такого зволікання, внаслідок чого пропустила визначений ст.71 ЦК УРСР трирічний строк позовної давності, звернувшись до суду лише 28 березня 2006 року.
Відповідно до ст. 75 ЦК УРСР в редакції 1963 p., який діяв до 31 грудня 2003 p., позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
Згідно положень ст. 76 ЦК УРСР, право на позов виникає з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Тобто, особа, яка вчиняє позов, повинна довести, що вона не мала можливості дізнатися про порушення свого права раніше.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 в судовому засіданні не довела того, що вона не мала реальної можливості дізнатися про порушення свого права раніше, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про пропуск позивачкою передбаченого ст. 71 ЦК УРСР трирічного строку позовної давності з моменту створення ЗАТ НВО „Чернігівеліткартопля" та реєстрації його акцій, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є необгрунтованми і не спростовують висновків суду.
Також не підлягає задоволенню і апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3., оскільки останній не надав апеляційному суду жодних доказів, які він не зміг надати в суді першої інстанції та не навів аргументів, які б могли вплинути на ухвалене судом рішення.
Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, дав їм вірну юридичну оцінку і дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивачки не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають. Апеляційним судом не встановлено таких порушень норм матеріального і процесуального права, які б давали передбачені законом підстави для скасування вірного по суті рішення.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, з підстав передбачених ст.. 308 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 серпня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.