апеляційний суд автономної республіки крим

Справа № 22-Ц-1697-Ф/06    Головуючий суду першої інстанції                        Трубніков Ю.Л.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції        Ломанова Л.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:

головуючого - судді              Ломанової Л.О.,

суддів                                     Притуленко О.В.,

Полянської В. О.

при секретарі                         Апостолові О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 12 квітня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 у 2002 році уклала в усній формі з відповідачкою договір позики на суму 600 доларів США. За умовами цього договору ОСОБА_2 зобов'язалася повернути борг через три місяці та щомісяця сплачувати 10 відсотків від суми боргу до його повного повернення, але свої зобов'язання щодо повернення суми боргу не виконала, але протягом року сплачувала відсотки за користування грошима. 29 червня 2005 року в присутності свідка написала розписку, якою підтвердила факт одержання грошей від позивачки в сумі 2 600 доларів США, що становить суму боргу з урахуванням несплачених відсотків. 23 жовтня 2005 року ОСОБА_2 написала ще одну розписку, якій вказала суму боргу перед ОСОБА_1 станом на зазначену дату -2 760 доларів США. Еквівалент цієї суми у гривнях - 13 938 грн. - позивачка і просила суд стягнути з ОСОБА_2.

Рішенням суду позов ОСОБА_1 задоволений частково - з відповідачки стягнуто борг в сумі, еквівалентній 600 доларам США - 3 030 грн.

Висновки суду грунтуються на тому, що факт укладення у 2002 році договору а також сума позики сторонами не оспорюються. Наявні у матеріалах справи розписки підтверджують факт укладення договору та домовленості сторін щодо сплати відсотків за основною сумою боргу, але не можуть бути підставою для стягнення цих відсотків, оскільки відповідно до вимог цивільного законодавства, чинного на момент укладення договору, сплата відсотків за договором позики не передбачена.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення суду ставиться питання про його скасування і ухвалення нового рішення - про повне задоволення позову.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що при ухваленні рішення судом були порушені норми процесуального права щодо оцінки доказів, зокрема, суд не взяв до уваги письмові докази позивачки - розписки ОСОБА_2 про визнання боргу в сумі 2 760 доларів США. Крім того, апелянт вказує, що відповідачка не надала суду жодного доказу часткового повернення боргу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з пояснень сторін у судових засіданнях у суді першої та апеляційної інстанцій, спірні відносини з позики коштів між сторонами виникли у 2002 році. Враховуючи, що даний факт, як і сума позики - 600 доларів США, а також умова щодо сплати відсотків за договором позики, про що опосередковано свідчать розписки, які міститься  в матеріалах справи (а.с. 10 і 11), сторонами не оспорюються, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо укладення між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у 2002 році договору позики в усній формі зі сплатою відсотків.

Згідно з частиною 1 статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Цивільний кодекс України, відповідно до пункту 1 його Прикінцевих та перехідних положень, набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Наведені норми свідчать про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності керуватися нормами Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, при визначенні природи укладеного в 2002 році між сторонами договору, а відтак і щодо відсутності підстав для виникнення у ОСОБА_2 зобов'язання щодо сплати відсотків за зазначеним договором, оскільки згідно частини 1 статті 374 цього Кодексу за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей, а статтею 170 цього Кодексу передбачено, що проценти по грошових та інших зобов'язаннях не допускаються, за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі.

Відповідно до абзацу 2 пункту 4 Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Тому за вищезазначеним договором, згідно частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, ОСОБА_2 зобов'язана повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у такій самій кількості, що були передані їй ОСОБА_1 у 2002 році -600 доларів США, що згідно матеріалів справи (а.с. 6) на час розгляду справи в суді першої інстанції складало 3 030 грн.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення є правильним по суті, але ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки суд ухвалював рішення на підставі статей 827-829, 834 Цивільного кодексу України, тоді як наведені норми не регулюють спірних правовідносин, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову - стягнення з відповідачки 3030 грн.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору (а.с. 7), відповідно до частини 3 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України він підлягає стягненню з відповідачки в дохід держави - в сумі 51 грн.

Враховуючи наведене, на підставі статей 374 і 375 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, статті 1049 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, керуючись частиною 3 статті 88, частиною 4 статті 174, статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 12 квітня 2006 року скасувати.

Ухвалити нове рішення - про часткове задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 позику в сумі 3 030 (три тисячі тридцять) грн.

В решті позову - відмовити.

Судовий збір в сумі 51 (п'ятдесят одна) грн. стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги отягом двох місяців з дня набрання ним законної сили,.