АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого - судді Ломанової Л.О.,
суддів: Притуленко О.В., Полянської В.О.,
при секретарі Апостолові О.О.,
за участю: ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_9, прокурора Цибульської С.В.; адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом прокурора м. Феодосії в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, треті особи на стороні позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсними угоди купівлі-продажу частини будинку та свідоцтв про право на спадщину, за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_10 до ОСОБА_9 про визнання угоди купівлі-продажу 14 частки будинку недійсною, за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 11 липня 2006 року ,-
ВСТАНОВИЛА :
У лютому 2002 року прокурор м. Феодосії в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсними угоди купівлі-продажу 1/ 2 частини будинку АДРЕСА_1, укладеної 20.10.2000 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, та свідоцтв про право на спадщину, виданих: 14.02.1989 року на ім'я ОСОБА_7, 17.01.2002 року на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_11.
Вимоги мотивовані тим, що неповнолітня ОСОБА_3, 1999 року народження проживає у вказаному будинку, власниками якого до 20.10.2000 були ОСОБА_7 та ОСОБА_12(на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14.02.1989 року), разом з матір'ю ОСОБА_4 та третіми особами ОСОБА_5, ОСОБА_6.
20.10.2000 року ОСОБА_7 уклав з ОСОБА_9 договір купівлі-продажу належної йому 14 частки вказаного домоволодіння.
Після смерті ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 належна йому 14 частка домоволодіння в порядку спадкування перейшла до його братів ОСОБА_7 та ОСОБА_8(свідоцтво про право на спадщину видане 17.01.2002 року), які продали належні їм частини домоволодіння ОСОБА_9, в результаті чого останній є єдиним власником будинку.
Прокурор, вважає що правочини, укладені за участю відповідачів та померлого ОСОБА_12, є незаконними, тому, що відмова ОСОБА_12 15.09.1988 року від прийняття спадщини на користь ОСОБА_7 та акт від 25.01.2001 року про встановлення порядку користування домоволодінням були складені за участю недієздатної особОСОБА_7, а свідоцтво про право на спадщину, видане 14.02.1989 року Феодосійською
Справа 22-Ц-1979-Ф/06
нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_7 та договір купівлі-продажу 1/ 2 частини будинку, укладений 20.10.2000 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, не відповідають вимогам закону, укладені з порушенням переважного права співвласників на купівлю будинку.
У червні 2001 року ОСОБА_9 подав позов до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_6, в якому просить усунути перешкоди у користуванні власністю - будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів зі спірного будинку.
Ухвалою суду від 13.08.2003 року справи за вказаними позовами об'єднані в єдине провадження.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, ухвалою суду від 11.03.2005 року до участі у справі за позовом були залучені ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_10
13.07.2005 року ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 також звернулись з позовом до ОСОБА_9 про визнання недійсною угоди купівлі-продажу Уг частки будинку, укладеної 20.10.2000 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, мотивуючи тим, що на час вчинення вказаного правочину на 1\2 частку домоволодіння був накладений арешт на підставі рішення Феодосійського міського суду за справою №2-1969.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 11 липня 2006 року у задоволенні позовних вимог прокурора м. Феодосії відмовлено. У позові ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_10 до ОСОБА_9 про визнання угоди купівлі-продажу Уг частки будинку недійсною відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю задоволений.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_6 просять скасувати рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В якості доводів апеляційної скарги апелянти зазначають, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для оправи, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що неповнолітня ОСОБА_3 не входила до числа спадкоємців спірного домоволодіння ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_12, оскільки народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 після відмови ОСОБА_12 у 1988 році від обов'язкової частки у спадщини після смерті його матері ОСОБА_13. та видачі ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.02.1989 року. Також неповнолітня ОСОБА_3 була прописана разом з матір'ю ОСОБА_4 у будинку 16.11.2000 року, тобто після укладення договору купівлі-продажу Уг частини домоволодіння між ОСОБА_7 та ОСОБА_9.
Зазначене свідчить про відсутність її прав на частку у спірному будинку.
В задоволенні інших вимог прокурора суд відмовив в зв'язку з відсутністю підстав, передбачених ст.48 ЦК України в редакції 1963 року, для визнання угод недійсними, оскільки від імені недієздатного ОСОБА_12 діяли призначені йому у встановленому законом порядку опікуни ОСОБА_16 та ОСОБА_7
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_10 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку від 20.10.2000 року з підстав накладення на нього арешту, суд виходив з того, що належна ОСОБА_7 частка домоволодіння була вільною від заборон на момент укладення договору, оскільки постанова Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 09.11.2000 року про накладення заборони на відчуження майна була прийнята відносно ОСОБА_5.
Зустрічний позов ОСОБА_9 суд задовольнив з тих підстав, що права членів сім'ї колишнього власника є похідними від прав власника. З припиненням права власності ОСОБА_7 на спірне жиле приміщення, члени його сім'ї також втратили право користування цим житлом.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вирішуючи спір, суд правильно встановив фактичні обставини справи, визначив юридичну природу спірних правовідносин і дав належну правову оцінку наданим сторонами доказам.
Відповідно до положень ст.48 Закону України від 07.02.1991 року № 697-ХП „Про власність" власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Суд встановив, що ОСОБА_9 у визначеному законодавством порядку купив 20.10.2000 року Уг частину спірного будинку у власника ОСОБА_7. Апелянти були колишніми членами сім'ї власника.
Оскільки права членів сім'ї колишнього власника є похідними від прав власника, то з припиненням для власника права власності на жиле приміщення члени його сім'ї також втрачають право користування цим приміщенням (див.: Рішення Верховного Суду України, щорічник, 2003, с 16, ухвала від 06.11.2002 року).
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_9 про усунення перешкод в користуванні будинком, виселення з нього апелянтів, обґрунтовано виходив з положень ст.48 Закону України „Про власність".
Оскаржуючи рішення апелянти посилаються на те, що суд повинен був застосувати норми діючого житлового законодавства України, а саме ст.157 ЖК України. Але ці доводи колегія судців вважає необгрунтованими, тому що відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 26.03.1991 року № 885-ХП „Про введення в дію Закону „Про власність" чинні акти законодавства Української РСР застосовуються, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин вказаний Закон.
Не можна також визнати обґрунтованими доводи апелянтів про те, що суд повинен був застосувати норми діючого цивільного законодавства про встановлення сервітуту (ст.ст.403, 405 ЦК України в редакції 2003 року) тому, що за змістом ст.405 ЦК України право членів сім'ї власника житла на користування ним є особистим сервітутом, який встановлюється фактом визнання цевних осіб членами сім'ї власника житла. Як вбачається з матеріалів справи, апелянти не є членами сім'ї ОСОБА_9, між ними та колишнім власником будинку - ОСОБА_7 сервітут не встановлювався, обсяг прав та обов'язків використання спірного майна з цих підстав не визначався, а отже і до власника, який придбав це майно (ОСОБА_9) обов'язки за сервітутом не переходили.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано не застосував до спірних правовідносин ст.ст.403, 405 ЦК України, оскільки вимоги про встановлення сервітуту ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не заявляли.
Крім того, як вбачається з довідки Слоутської сільської ради (арк.спр.252) ОСОБА_4 з листопада 1998 року мешкала в ІНФОРМАЦІЯ_3, там же у 1999 році народилася і її донька ОСОБА_14, обидві повернулися у спірний будинок і були в ньому прописані після укладення договору купівлі-продажу, про що свідчать акт виконкому Приморської сільради (арк.спр.9) та дані паспорту ОСОБА_4
Не можна також визнати обґрунтованими доводи апелянтів про те, що суд не притягнув їх до участі у справі в якості правонаступників померлого ОСОБА_7 Вказані доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема ухвалою суду від 11.03.2005 року (арк..спр.263).
Також матеріалами справи спростовуються доводи апелянтів про те, що на час укладення договору купівлі-продажу 1\2 частини будинку (20.10.2000 року) постановою державного виконавця про примусове виконання рішення по справі № 2-1969 на вказане майно був накладений арешт, оскільки лист державного виконавця від 20.10.2000 року (арк.спр.248, 301) не є належним документом про накладення арешту відповідно до вимог діючого на той час законодавства. Інших доказів про арешт спірного майна матеріали справи не містять.
Суперечать матеріалам справи також доводи апелянтів про те, що суд розглянув не всі вимоги, а саме не розглянув позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про визнання особами, що втратили право користування жилим будинком, в якому була проведена зміна позивача на ОСОБА_9 Як вбачається зі змісту ухвали від 06.09.2001 року (справа №2-2260/2001 - аркуш 31, справа №2-364/2003 - аркуш 1) провадження по справі за позовом ОСОБА_7 закрито. Позов ОСОБА_9 розглянутий 11.07.2006 року.
Не можна визнати обгрунтованими і доводи апелянтів про порушення судом норм ст.19 СК щодо витребування у органу опіки та піклування письмового висновку про шляхи вирішення спору, оскільки даний спір не відноситься до переліку справ, визначених у ч.4 зазначеної норми закону.
Не мають правового значення доводи апелянтів відносно того, що суд вирішив питання про виселення малолітнього ОСОБА_15, 2005 року народження, незважаючи на те, що позовні вимоги з цього приводу заявлені не були, оскільки відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Малолітній ОСОБА_15 відповідно до ст.ст. 30-34 ЦК України не має цивільної дієздатності, проживає з матір'ю ОСОБА_4, яка є його законним представником і брала участь у справі.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах ,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 11 липня 2006 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили..