Копія

ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ

УХВАЛА

Іменем     України

19 жовтня 2006 р.                                   М.Севастополь

Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:

головуючого                           ЛЕСЯ В.І.,

суддів                                      КУПЕЛЬСЬКОГО А.В.,

ЮНЕНКА М.О.,

за участю виправданого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1, прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України СИЧОВА Є.Б.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями державного обвинувача - помічника військового прокурора Одеського гарнізону, на вирок військового місцевого суду Одеського гарнізону від 21 квітня 2006 року, яким ІНФОРМАЦІЯ_1 військової частини НОМЕР_1

ОСОБА_1, уродженця міста Полтава, раніше не судимого, на військовій службі з серпня 1993 року, за обвинуваченням у вчиненні злочину передбаченого ст. 425 ч. 1 КК України, виправдано за відсутністю у його діях складу цього злочину, та на окрему постанову військового місцевого суду від 21 квітня 2006 року на порушення кримінально -процесуального законодавства при проведенні досудового слідства.

В задоволенні цивільних позовів заявлених до ОСОБА_1, військовим прокурором Одеського гарнізону в інтересах 411 Центрального військового клінічного госпіталю Департаменту охорони здоров'я Південного оперативного командування про відшкодування витрат на лікування потерпілого в сумі 1277 грн. 73 коп., та потерпілим ОСОБА_2. про відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн., відмовлено.

Справа №11-11/2006

Головуючий у суді 1-ї інстанції ПЕРЕДЕРКО Д.П.

Згідно з обвинувальним висновком ОСОБА_1 обвинувачувався в наступному.

ОСОБА_1. проходив військову службу на посаді ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_1.

22 січня 2006 року, будучи відповідальним офіцером за дотриманням розпорядку дня особовим складом батальйону, близько 14 години, ОСОБА_1 вирішив навести порядок на прилеглій до клубу частини території. З цією метою він віддав усний наказ підлеглим військовослужбовцям ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5. та іншим, перенести залізобетонні плити від приміщення штабу частини до клубу.

При цьому ОСОБА_1. провів підлеглим загальний інструктаж з техніки безпеки, однак в порушення вимог діючого законодавства не роз'яснив їм вимог з безпеки праці, які забороняють одній особі піднімати вантаж вагою понад 20 кг., та про необхідність застосування засобів механізації при переміщенні вантажів великої ваги.

Під час перенесення вручну залізобетонної плити вагою 85 кг., рядовими ОСОБА_3 та ОСОБА_2. до місця складання, останній підсковзнувся і упав, придавивши залізобетонною плитою пальці правої руки, отримавши при цьому відкритий багато уламковий перелом дистальної фаланги п'ятого пальця правої кисті, з травматичним відчленуванням та скальповану рану четвертого пальця правої кисті, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Ці дії ОСОБА_1. органи досудового слідства кваліфікували за ст.425 ч. 1 КК України, як недбале ставлення військової службової особи до служби, що заподіяло істотної шкоди.

Виправдовуючи ОСОБА_1. за відсутністю у його діях складу злочину, суд дійшов висновку, що до його обов'язків безпосередньо, як ІНФОРМАЦІЯ_2, організація господарчих робіт, правильність допуску військовослужбовців до виконання робіт та організація процесів пов'язаних з охороною праці, не входить. Крім того, із вироку слідує, що як у ході досудового слідства та в суді не встановлено, що ОСОБА_1. не виконав або неналежно виконав покладені на нього законами, статутами, положеннями, наказами службові обов'язки, у зв'язку з чим в його діях відсутня об'єктивна сторона злочину передбаченого ст. 425 ч. 1 КК України.

Одночасно з постановлениям вироку судом винесено окрему постанову на порушення кримінально - процесуального законодавства при проведенні досудового слідства старшим слідчим військової прокуратури Одеського гарнізону ВОЄВОДОЮ А.Г.

В окремій постанові зазначено, що старший слідчий своїм листом від 11.02.2006 року під приводом запобігання впливу на свідків, відрядив у розпорядження військової прокуратури Одеського гарнізону із зняттям з продовольчого забезпечення свідків -рядових ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та потерпілого - рядового ОСОБА_2, чим порушив вимоги ст. 66 КПК України, яка регламентує порядок виклику та допиту свідків, а також порушив вимоги закону, яким регламентовано порядок забезпечення безпеки осіб, що приймають участь в кримінальному судочинстві.

В апеляції прокурор не погоджується з вироком суду, просить його скасувати і постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_1. винним у скоєні злочину, передбаченого ст. 425 ч. 1 КК України, та призначити йому покарання у вигляді службового обмеження строком на 1 рік 6 місяців з відрахуванням суми у розмірі 10 % з його грошового забезпечення в доход держави.

В обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що висновки суду, викладені у вирокові, є однобічними та не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд не прийняв до уваги висновки експерта з питань охорони праці та покази свідка ОСОБА_7. з тих же питань.

Крім того, в апеляції прокурор просить скасувати окрему постанову суду на порушення кримінально-процесуального закону, допущені органами досудового слідства по кримінальній справі відносно ОСОБА_1., в обґрунтування якої зазначає, що слідчий під час виклику і допиту свідків діяв відповідно до вимог ст. ст. 66, 166, 167 КПК України.

Заслухавши доповідь судді ЮНЕНКА М.О., пояснення виправданого ОСОБА_1. який просив вирок суду залишити без зміни, прокурора, який підтримав апеляції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що апеляції не підлягають задоволенню з таких підстав.

За змістом ст. 425 ч. 1 КК України, недбале ставлення військової службової особи до служби, яке заподіяло істотну шкоду, це такі дії службової особи в межах службових обов'язків, які виконані не так, як того вимагають інтереси служби.

Відповідальність за ст. 425 ч. 1 КК України настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені у статті наслідки, входило у коло службових обов'язків цієї службової особи тобто, якщо обов'язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, статутом, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.

З матеріалів справи вбачається, що службові обов'язки ОСОБА_1., який проходив військову службу на посаді ІНФОРМАЦІЯ_2, визначені ст. ст. 107, 108 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та системою роботи затвердженою командиром лінійного батальйону зв'язку, відповідно до яких в його компетенцію не входить організація господарчих робіт, правильність допуску військовослужбовців до виконання робіт та організація процесів з охорони праці.

Як на досудовому слідстві так і у судовому засіданні ОСОБА_1 винним себе не визнав і послідовно пояснював, що норми законодавства, порушення яких інкримінують органи досудового слідства, йому були невідомі, в установленому порядку до нього не доводилися і до кола його посадових обов'язків не входили. Якої ваги були залізобетонні плити    він   не    знав,    застосувати    засоби    механізації    для    переміщення військовослужбовцями залізобетонних плит можливості не мав, оскільки вони в частині відсутні. Письмового наказу чи розпорядження командира військової частини на виконання цих робіт не було він, ОСОБА_1, з власної ініціативи вирішив здійснити прибирання, тому попросив військовослужбовців перенести залізобетонні плити, оскільки територія біля клубу була закріплена за його батальйоном.

Відповідно до вимог пункту 1.3. Положення про порядок допуску військовослужбовців Збройних Сил України до самостійного виконання робіт та організацію виконання разових робіт в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 26 грудня 2000 року № 476, разові роботи (як правило господарчі) - це епізодичні роботи, до яких військовослужбовці залучаються тимчасово (на короткий період) і які не передбачені їх посадовими обов'язками або військовими статутами Збройних Сил України.

За змістом пунктів 4.1. - 4.5. того ж Положення, військовослужбовці можуть залучатися до виконання разових (непостійних) робіт згідно з письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (підрозділу). У військовій частині розробляється перелік разових робіт та інструкції з безпечного ведення цих робіт, які затверджуються командиром військової частини.

Для виконання разових (непостійних) робіт за необхідності з числа військовослужбовців письмовим наказом командира створюються відповідні команди і призначається старший команди (керівник робіт) з числа найбільш підготовлених військовослужбовців. Командир, який видав наказ (розпорядження) про направлення військовослужбовців на виконання разових робіт, зобов'язаний забезпечити їх безпечне виконання.

Старший команди (керівник роботи) зобов'язаний провести цільовий інструктаж на робочому місці в обсязі технологічних карт та інструкцій з питань безпечного виконання робіт, про що робиться запис в Журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці того підрозділу, до складу якого входять військовослужбовці, залучені до робіт, перевірити знання військовослужбовцями вимог безпеки під час виконання даного виду робіт.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8. - ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 пояснив, що письмовий чи усний наказ на виконання робіт пов'язаних з перенесенням залізобетонних плит не видавався, ОСОБА_1 старшим на зазначені роботи не призначався. Організація господарчих робіт, правильність допуску військовослужбовців до виконання робіт та організація процесів пов'язаних з охороною праці в обов'язки ОСОБА_1 не входили. Будівельні норми, правила та держстандарти з охорони праці до офіцерів частини та особисто до ОСОБА_1 не доводилися.

При таких обставинах, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що в діях ОСОБА_1 відсутня об'єктивна сторона злочину передбаченого ст. 425 ч. 1 КК України, однак вбачаються ознаки іншого суспільно небезпечного діяння.

Твердження прокурора в апеляції про те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги висновки експерта з питань охорони праці та покази свідка ОСОБА_7. з тих же питань є безпідставними, оскільки в даному випадку вони не впливали на правильність висновків суду при постановлені вироку.

Що стосується посилання прокурора в апеляції на окрему постанову суду про те, що слідчий під час виклику і допиту свідків діяв відповідно до вимог ст. ст. 166, 167 КПК України, то воно суперечать обставинам справи та вимогам кримінально -процесуального закону.

Так, відповідно до вимог ст. 66 КПК України слідчий в справі яка перебуває у його проваджені, вправі викликати в порядку встановленому цим Кодексом, будь - яких осіб як свідків, потерпілих для допиту. Згідно ст. 166 того ж Кодексу свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові. Свідок може бути викликаний також  телеграмою   або   телефонограмою.   В   повістці   повинно   бути   зазначено,   хто викликається як свідок, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки.

З матеріалів справи (а.с. 208, т.2 )вбачається, що старший слідчий військової прокуратури гарнізону ВОЄВОДА А.Г. повістками, телеграмою або телефонограмою свідків не викликав, а надіслав 9.02.06 та 11.02.06 на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 листи з вимогою зняти з продовольчого забезпечення та направити у розпорядження військової прокуратури Одеського гарнізону свідків ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, і потерпілого ОСОБА_2, для запобігання будь - якого впливу на них.

Зазначені обставини підтвердили в судовому засіданні свідки - рядові ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, та свідок ПІСКУН - командир військової частини.

У відповідності до ст.52-1 КПК України особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, в тому числі і свідки, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю чи майну мають право на забезпечення безпеки. Слідчий, прокурор або суд одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці свідка, зобов'язаний перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосування заходів безпеки, про що приймають мотивовану постанову і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки.

Як вбачається з матеріалів справи і пояснень свідків ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 останні з відповідною заявою у військову прокуратуру чи інші правоохоронні органи не зверталися, і будь яких повідомлень про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю чи майну свідків, слідчому чи прокурору не надходило.

За таких обставин військовий апеляційний суд вважає, що виправдувальний вирок та окрема постанова суду є законними і обґрунтованими, а тому апеляції прокурора задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду Військово - Морських Сил

ухвалила:

Вирок та окрему постанову військового місцевого суду Одеського гарнізону від 21 квітня 2006 року по справі ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляції прокурора - без задоволення.