ВІЙСЬКОВИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД   ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ   СИЛ

УХВАЛА

іменем                України

19 жовтня 2006 року                                                                 М.Севастополь

Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:

головуючого   Леся В.І.,

суддів   Юненка М.О., Купельського А.В.,

за участю прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України капітана юстиції Сичова Є.Б.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого помічника військового прокурора Запорізького гарнізону про відмову в порушенні кримінальної справи, за апеляцією заявника на постанову судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 6 липня 2006 року,

установила:

23 березня 2006 року засуджений ОСОБА_1 звернувся до військової прокуратури Запорізького гарнізону зі скаргою на дії військовослужбовців військової частини НОМЕР_1, які 14 лютого 2006 року під час етапування його зі слідчого ізолятора м. Запоріжжя до апеляційного суду Запорізької області начебто перевищили свої посадові повноваження і застосували до нього насильство.

Постановою старшого помічника військового прокурора Запорізького гарнізону від 21 квітня 2006 року в порушенні кримінальної справи по факту застосування до засудженого ОСОБА_1 насильства зі сторони військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 відмовлено за відсутністю події злочину.

Справа №11-10/2006

Головуючий у суді 1-ї інстанції Рябчик С.В.

У липні того ж року ОСОБА_1 оскаржив зазначену постанову до військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону, вказуючи на те, що перевірка його скарги проведена формально, без дослідження всіх обставин справи.

Постановою судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 6 липня того ж року в задоволені скарги заявника відмовлено.

Приймаючи зазначене рішення, суд першої інстанції послався на те, що військовою прокуратурою Запорізького гарнізону перевірка проведена всебічно, повно, об'єктивно. В діях військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 фактів перевищення службових повноважень і порушення статуту бойової служби військ внутрішньої та конвойної охорони при конвоюванні засуджених не виявлено.

В апеляції ОСОБА_1 вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, прийняте рішення є незаконним, необгрунтованим, а тому просить його скасувати.

В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те, що військовий місцевий суд Дніпропетровського гарнізону при розгляді його скарги на постанову старшого помічника військового прокурора Запорізького гарнізону односторонньо та не в повній мірі дослідив обставини, які мають значення для справи, чим допустив суттєве порушення кримінально - процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді Купельського А. В., думку прокурора, який пропонував залишити постанову судді без зміни, а також перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 97 КПК України по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одно з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; направити заяву або повідомлення за належністю.

Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

Відповідно до ст. 99 КПК України при відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор своєю постановою відмовляє у порушенні кримінальної справи, про що повідомляє заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 в своїй скарзі зазначав, що 14 лютого 2006 року військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 при етапуванні його до апеляційного суду Запорізької області незаконно перевозили його в спеціальному автомобілі, при цьому його руки знаходились позаду в міцно затиснутих наручниках, на обід видали оселедець, одну хлібину та 30г. цукру, не давали кип'яченої чи питної води, при посадці в автомобіль штовхнули, внаслідок чого він при падінні пошкодив плече, груди і поперек.

В ході прокурорської  перевірки ОСОБА_1 відмовився від дачі пояснень, пославшись на те, що пояснення буде давати в присутності захисника - своєї матері.

Із довідки виданої медичної частиною Запорізького слідчого ізолятора НОМЕР_1 видно, що 14 лютого 2006 року ОСОБА_1 звернувся за медичною допомогою, скаржився на біль в поперековій області, грудній клітці, правому плечі, головний біль. При огляді було виявлено, що шкіра на спині чиста, на руках набряки відсутні. В області зап'ястя виявлені сліди від наручників легко гіпероміровані, на правому плечі садно легко гіпероміроване.

Засуджений ОСОБА_2 - двоюрідний брат заявника пояснив, що 14 лютого 2006 року він бачив, як військовослужбовці внутрішніх військ піднявши догори руки ОСОБА_1, які були в наручниках, перенесли його з приміщення апеляційного суду в автомобіль. При посадці в автомобіль ОСОБА_1 штовхнули в спину і він упав, коли піднявся нанесли удар рукою в живіт чи груди. На зап"ястях рук ОСОБА_1 була кров, внаслідок пошкодження рук наручниками.

Із пояснень посадових осіб військової частини НОМЕР_1 начальників судового караулу ОСОБА_3,ОСОБА_4 помічника начальника судового караулу ОСОБА_5 та військовослужбовців строкової служби тієї ж частини ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8., ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, що здійснювали конвоювання заявника, встановлено, що 14 лютого 2006 року етапування ОСОБА_1 виконувалось відповідно до вимог статуту бойової служби військ внутрішньої та конвойної охорони, насильства до нього не застосовувалось, харчування та видача води проводилось відповідно до встановлених норм. Оскільки видача кип'яченої води не входила в обов'язки конвою, її ОСОБА_1 не видавали.

Засудженні ОСОБА_12, ОСОБА_13., що етапувались разом з заявником в одному автомобілі, в своїх поясненнях повідомили, що вони не бачили, щоб до ОСОБА_1 14 лютого 2006 року військовослужбовці внутрішніх військ застосовували насильство і він скарг на їх дії не виказував.

Із пояснень засудженого ОСОБА_14, котрий теж 14 лютого того ж року етапувався до апелційного суду Запорізької області в іншому автомобіліі, видно, що він не бачив, щоб до ОСОБА_1 військовослужбовці внутрішніх військ застосували насильство.

Із постових відомістей встановлено, що 14 лютого 2006 року до апелційного суду Запорізької області ОСОБА_2 та ОСОБА_14 етапувались в окремому автомобілі. ОСОБА_1, ОСОБА_13., ОСОБА_12. етапувались в іншому автомобілі.

За таких обставин старший помічник військового прокурора Запорізького гарнізону обгрунтовано визнав заяву ОСОБА_1 та пояснення ОСОБА_2 надуманими і правомірно відмовив в порушені кримінальної справи.

Відповідно до вимог ст. 236-2 КПК України суддя, розглянувши скаргу, залежно від того, чи були при відмові у порушенні кримінальної справи виконані вимоги статті 99 цього кодексу, приймає одне з таких рішень: скасовує постанову про відмову в порушенні справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки; залишає скаргу без задоволення.

Рішення судді про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 про скасування постанови старшого помічника військового прокурора Запорізького гарнізону про відмову в порушенні кримінальної справи є законним та обґрунтованим, оскільки старший помічник військового прокурора Запорізького гарнізону в повній мірі виконав вимоги закону про порядок перевірки заяв громадян про скоєння злочину, та ст. 99 КПК України, а саме відібрав пояснення у посадових осіб та всіх осіб на яких посилався заявник, витребував необхідні документи та обґрунтовано прийшовши до переконання про те, що в матеріалах перевірки дані, які вказують на наявність ознак злочину, відсутні.

Твердження ОСОБА_1 в апеляції про те, що суд односторонньо та не в повній мірі дослідив обставини, які мають значення для справи, чим допустив суттєве порушення кримінально - процесуального закону є необгрунтованим, оскільки суд повно і об'єктивно дослідив матеріали справи і перевірив, чи були у прокурора підстави для відмови в порушенні кримінальної справи.

Оскільки постанова суду першої інстанції відповідає матеріалам справи й вимогам закону то апеляція ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 366, 377 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду

ухвалила:

Постанову судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 6 липня 2006 року про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову старшого помічника військового прокурора Запорізького гарнізону від 21 квітня 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи залишити без зміни, а апеляцію заявника - без задоволення.