Копія

ПОСТАНОВА

21 листопада 2006 року                                                                       м. Севастополь

Суддя військового апеляційного суду Військово - Морських Сил ЮНЕНКО М.О., при секретареві КУРИЛО Ж.М., за участю прокурора відділу військової прокуратури Військово - Морських Сил ПЕТРОВА В.К., слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України АБРАМОВА О.О., захисника -адвоката ОСОБА_1, розглянувши подання слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України АБРАМОВА О.О. про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Слюдянка Іркутської області, РФ, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

встановив:

ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що в період з січня по вересень 2005 року за попередньою змовою з ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3. заволоділи чужим майном - бюджетними коштами, призначеними для виплати пенсій пенсіонерам МО України, на загальну суму 3835154 грн. 06 коп., тобто в особливо великих розмірах, оскільки сума викраденого в 600 і більш раз перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, встановлений законодавством України у вказаний період.

30        травня 2006 року ОСОБА_2 затриманий за підозрою у вчинені злочину, передбаченого ст. 191 ч. 5 КК України.

31        травня 2006 року щодо ОСОБА_2. порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ст. 191 ч. 5 КК України. Того ж дня військовим місцевим судом Одеського гарнізону стосовно ОСОБА_2. обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

7 червня 2006 року ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення у скоєні злочину, передбаченому ст.ст. 27, 191 ч. 5 КК України.

28 липня 2006 року військовим місцевим судом Одеського гарнізону строк утримання обвинуваченого ОСОБА_2. під вартою продовжений до 4-х місяців.

18 вересня 2006 року військовим апеляційним судом Військово - Морських Сил строк утримання обвинуваченого ОСОБА_2. під вартою продовжений до 6-ти місяців.

Справа №4-17/2006

В поданні слідчого, погодженого з військовим прокурором Південного регіону України, яке надійшло до військового апеляційного суду Військово-Морських Сил ставиться питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2. до дев'яти місяців, мотивуючи це тим, що за скоєний ним злочин передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком понад 3 роки, необхідністю закінчити по справі слідчі дії (перевірка легалізованих оперативно-розшукових матеріалів, завершення документальних податкових перевірок, додатковий допит свідків та виконання вимог ст.ст. 217, 218 КПК України) і забезпечити виконання процесуальних рішень та з метою запобігти спробам обвинуваченого ОСОБА_2. перешкоджати встановленню істини по справі, продовжувати злочинну діяльність та ухилятися від слідства і суду.

Вивчивши матеріали подання та кримінальної справи, вислухавши пояснення слідчого в провадженні якого перебуває справа, а також думку прокурора, котрий підтримав обговорюване подання, пояснення захисника - адвоката ОСОБА_1 який просив відмовити слідчому в продовженні строку тримання під вартою ОСОБА_2. вважаю, що воно не є достатньо обґрунтованим тому задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також виконання процесуальних рішень (частина перша статті 148) лише за наявності достатніх підстав вважати, що ці особи будуть намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність (частина друга статті 148).

Відповідно до роз'яснень які містяться в п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 25 квітня 2003 року, взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки.

Згідно вимог ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до п.п. 1, 3 ст. 5 (1) Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Кожен, кого заарештовано, або затримано згідно з положеннями підпункту с) пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд у продовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове засідання.

Так, згідно рішення Європейського суду з прав людини (далі Суду) від 24 липня 2003 року у справі "ОСОБА_5 проти Росії", п. п. 61, 62 питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватись абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватись в кожній конкретній справі з урахуванням конкретних обставин. У будь - якій справі тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (аналогічне рішення Суду від 26 січня 1993 року у справі "W проти Швейцарії" серія А, № 254-А, п. 30 ). Саме на національні судові органи покладається обов'язок у кожному випадку забезпечувати, щоб досудове тримання обвинуваченого під вартою не перевищувало розумного строку. Для цього вони повинні розглянути всі факти на користь і проти існування справжньої потреби суспільного інтересу, який, при належному врахуванні принципу забезпечення презумпції невинуватості , виправдовує відхід норми про повагу до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях стосовно клопотань про звільнення з під варти.

Як вбачається з матеріалів подання ОСОБА_2 перебуває під ватрою близько шести місяців. Суди тричі розглядали питання щодо подальшого тримання ОСОБА_2  під вартою, однак досудове слідство по справі у встановлені ст.120 КПК України строки закінчено не було.

Крім того, з матеріалів справи видно, що 2 листопада 2006 року строк досудового слідства у кримінальній справі відносно ОСОБА_2. був продовжений заступником Генерального прокурора України до дев'яти місяців.

Зазначена обставина свідчить, що досудове слідство по справі у продовж розумного строку закінчено не буде, тому не можна вважати і розумним подальше тримання ОСОБА_2. під вартою.

В даному випадку відносно обвинуваченого повинен дотримуватись принцип свободи, оскільки продовження строку тримання під вартою аж до розгляду справи по суті обвинувачення в суді, буде фактичним відбуванням обвинуваченим покарання за злочин, за який він ще не засуджений.

Слідчим в подані обґрунтовується продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2., запобігти його спробам перешкоджати встановленню істини по справі, продовжувати злочинну діяльність та ухилятися від слідства і суду.

Однак зазначені обставини на даний час будь-якими новими об'єктивними даними, з моменту продовження строку тримання його під вартою до 6-ти місяців, не підтверджується.

На вказане звертає увагу в своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини.

Так, згідно рішення Суду від 6 квітня 2000 року у справі "ОСОБА_4 проти Італії^-" п. Ь) щодо скарги на тривалість тримання під вартою зазначено, що відповідні органи тричі розглядали питання щодо подальшого тримання обвинувачено під вартою і відмову звільнити його обґрунтовували кількома обставинами водночас: існуванням важливих доказів його вини, небезпекою чинення тиску на свідків та ризиком фальсифікації доказів. Однак не було при цьому враховано того факту, що обвинувачення ґрунтувалось на доказах, які з часом не посилювалися, а втрачали свою переконливість. Підстави, на яких ґрунтувались оскаржувані рішення, не були достатніми для того, щоб виправдати тривале тримання під вартою. Отже, ув'язнення, про яке йдеться в скарзі, становило порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

У відповідності до вимог ст. 150 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин зазначених у статті 148 того ж КПК, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.

Обґрунтованість слідчим продовження строку тримання під вартою ОСОБА_2 тяжкістю вчиненого ним злочину, суперечить рішенню Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.

Крім того, згідно рішення Суду від 24 липня 2003 року у справі "ОСОБА_5 проти Росії^-", п.60 зазначено, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового вироку; це слід робити з урахуванням низки інших відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його небезпечний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.

З матеріалів справи та долучених і досліджених у судовому засіданні документів видно, що ОСОБА_2 має постійне місце роботи та проживання на його утриманні знаходиться вагітна дружина та малолітня дитина, які потребують його допомоги. ОСОБА_2 має травму голови, звільнений з військової служби за станом здоров'я. На даний час, у ОСОБА_2. при медичному обстеженні виявлено виразку дванадцятипалої кишки в активній стадії, у зв'язку з чим потребує медичного контролю та лікування.

За таких обставин, підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, які зазначені в поданні є недостатньо і вони не можуть виправдати його подальше тримання під вартою.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 148, 150, 151, 165-3 КПК України,

постановив:

В задоволенні подання слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 до 9 - ти місяців, відмовити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2, скасувати.

Звільнити обвинуваченого у скоєні злочину передбаченого ст. ст. 27, 191 ч. 5 КК України, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Слюдянка Іркутської області, громадянина України з-під варти із Миколаївського слідчого ізолятора управління Державного Департаменту з питань виконання покарань в Миколаївській області та обрати стосовно нього запобіжний захід - підписку про невиїзд.

Виконання даної постанови в частині відібрання в обвинуваченого підписки про невиїзд покласти на слідчого в провадженні якого знаходиться справа, а в частині звільнення ОСОБА_2. з під варти на начальника Миколаївського слідчого ізолятора управління Державного Департаменту з питань виконання покарань в Миколаївській області.

Постанова оскарженню не підлягає, і на неї не може бути внесено подання прокурора.