Справа № 22ц/1290/6599/12

Провадження № 22ц/1290/6599/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 січня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - Фарятьєва С.О.

суддів - Іванової І.П., Украінцевої Л.Д.

при секретарі - Вербицькому І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську цивільну справу по апеляційній скарзі Комунальної установи «Луганський обласний центр розвитку дитячого руху «Лугарі» на рішення Ленінського районного суду м.Луганська від 17 жовтня 2012 року за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Луганський обласний центр розвитку дитячого руху «Лугарі», директора Комунальної установи «Луганський обласний центр розвитку дитячого руху «Лугарі» ОСОБА_2 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, зобов`язання сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, визнання притягнення до дисциплінарної відповідальності незаконним та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом до Комунальної установи «Луганський обласний центр розвитку дитячого руху (КУ ЛОЦРДР) «Лугарі» і директора КУ ЛОЦРДР «Лугарі» ОСОБА_2, в якому просила визнати її звільнення з посади заступника директора КУ ЛОЦРДР «Лугарі», здійснене директором цієї установи ОСОБА_2 незаконним та з особистих мотивів, поновити її на тій же посаді, зобов`язати відповідача сплатити їй кошти, із розрахунку середньомісячної заробітної плати, за час вимушеного прогулу, визнати її притягнення до дисциплінарної відповідальності незаконним і стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 25000 грн., посилаючись на те, що раніше вона знаходилась з відповідачем у трудових відносинах і працювала на вищевказаній посаді і в цей період двічі була притягнута до дисциплінарної відповідальності, після чого наказом №15-к від 27.03.2012 року звільнена з роботи по п.3 ст.40 КЗпП України, що вважає протиправним.

Рішенням Ленінського районного суду м.Луганська від 17 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково.

Суд визнав притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, оформлене наказами директора КУ ЛОЦРДР «Лугарі» ОСОБА_2 №12-к від 15.03.2012 року і №14-к від 26.03.2012 року, а також її звільнення з роботи наказом №15-к від 27.03.2012 року, незаконними, поновив її на попередньому місці роботи з 27.03.2012 року 2011 року, стягнув на її користь з КУ ЛОЦРДР «Лугарі» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.03.2012 року по 17.10.2012 року з урахуванням Положень КМУ №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», моральну шкоду в сумі 5000 грн. і судовий збір на користь держави в сумі 321 грн. 90 коп.

В іншій частині позову відмовив.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць, допустив до негайного виконання.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачки відмовити у повному обсязі за необґрунтованістю вимог.

Заперечень на апеляційну скаргу до матеріалів справи не надійшло.

Вислухавши доповідача, пояснення позивачки, її представника і представників відповідача, які з'явились до суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

У відповідності із ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

Чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин., яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інше.

Судом встановлено, що раніше сторони по справі перебували у трудових відносинах і позивачка, починаючи з 01.08.2007 року, працювала в КУ ЛОЦРДР «Лугарі» на посаді заступника директора, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

30 травня 2010 року позивачці, на підставі її письмової заяви, було надано відпустку по догляду за дитиною (сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1) до досягнення нею трирічного віку з 30.05.2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_2, про що відповідачем було видано відповідний наказ.

29 липня 2011 року позивачкою було подано до відповідача заяву, в якій вона просила поновити її на роботі з 01 серпня 2011 року на посаді заступника директора з неповним робочим днем з окладом згідно зі штатним розкладом і оплатою пропорційно до відпрацьованого часу на період даної їй відпустки по догляду за дитиною до трьох років за основним місцем роботи, про що директором установи було видано наказ за №55-к від 01.08.2011 року, після чого позивачка приступила до виконання своїх трудових обов`язків згідно посадової інструкції заступника директора Центру.

Наказом №12-к від 15.03.2012 року про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, їй за ігнорування вказівок та розпоряджень директора вищевказаного Центру, а також грубе порушення трудової дисципліни, було оголошено сувору догану.

Втім у самому наказі не було зазначено, які саме вказівки і розпорядження директора Центру було проігноровано позивачкою. Крім того, в наказі відсутні відомості про те, що позивачку було ознайомлено з ним.

Наказом №14-к від 26.03.2012 року позивачці, за відсутність на робочому місці 22.03.2012 року з 08.00 до 15.30 год. без поважних причин, а також грубе порушення трудової дисципліни, було оголошено догану.

Даний наказ відповідача також не містить відомостей про ознайомлення позивачки з ним, а у вищезазначений період часу вона займалась виконанням своїх безпосередніх посадових обов`язків, що знайшло своє підтвердження.

Крім того, будь-яких перерахунків заробітної плати позивачки, з начебто зроблений нею прогул, у вказаний час, ніким не проводилось.

Наказом №15-к від 27.03.2012 року позивачку було звільнено з посади заступника директора Центру за систематичне невиконання нею без поважних причин обов`язків покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

В силу п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисціплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Положеннями ч.1 ст.147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки одне з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Частина 3 статті 149 КЗпП України вимагає, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Проте адміністрацією відповідача було порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення до позивачки, передбачений вищезазначеними нормами трудового законодавства.

Крім того, було порушено адміністрацією відповідача і вимоги ч.3 ст.184 КЗпП України, які забороняють звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків передбачених законом.

Вищевикладені обставини вказують на незаконність звільнення позивачки з роботи в КУ ЛОЦДР „Лугарі". Твердження представників відповідача про те, що до суду позивачка звернулась у травні 2012 року, тобто з пропуском місячного строку для звернення до суду, передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП, судова колегія до уваги не приймає, оскільки після звільнення її з роботи з 27.03.2012 року з первісним позовом до суду вона звернулась 23 квітня 2012 року, а 21 травня 2012 року подала до суду уточнену позовну заяву.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог позивачки в частині визнання притягнення її до дисциплінарної відповідальності незаконним, поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги позивачки у частині стягнення моральної шкоди і стягуючи з відповідача на її користь 5000 грн., суд дійшов висновку, що розмір моральних страждань позивачки, внаслідок дій відповідача, складає саме таку суму.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", п.9, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тому судова колегія не може погодитись з висновками суду про стягнення на користь позивачки моральної шкоди у сумі 5000 грн., оскільки вважає розмір такої шкоди завищеним, в зв'язку з чим його слід зменшити до 1000 грн.

Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з ухваленням, на підставі ст.309 ЦПК України, в частині відшкодування з відповідача на користь позивача моральної шкоди, нового рішення.

В іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.3, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Комунальної установи «Луганський обласний центр розвитку дитячого руху «Лугарі» задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Луганська від 17 жовтня 2012 року в частині стягнення з Комунальної установи «Луганський обласний центр розвитку дитячого руху «Лугарі» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 5000 грн. змінити та ухвалити в цій частині нове рішення яким стягнути з Комунальної установи «Луганський обласний центр розвитку дитячого руху «Лугарі» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 (одну тисячу) грн.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів після його проголошення.

Головуючий:

Cудді: