Справа № 22-979 2006 року                        Головуючий суддя у І інстанції - Кухарець В.М.

Суддя-доповідач в Апеляційному суді - Буцяк 3.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

16 листопада 2006 року                                                                                                    м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка 3.І.

суддів Шимківа С.С., Ковалевича С.П.

з участю секретаря судового засідання Іванової І.С.,

сторін та представника апелянта

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рі­шення Рівненського міського суду від 8 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої ка­ліцтвом,

встановила:

Рішенням Рівненського міського суду від 8 червня 2006 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом. З відповідача на користь позивача стягнено 2016,64 грн. до­даткових витрат, понесених ним у зв"язку з необхідністю придбання ліків, та 3000 грн. відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач просить апеляційний суд його частково скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позов­них вимог у повному обсязі. Зокрема, просить стягнути з відповідача на його користь втрачений ним заробіток у сумі 3678 грн. та 696,96 грн., сплачених ним з вини відпові­дача органам Пенсійного фонду в порядку добровільної участі у системі загально-обов"язкового державного пенсійного страхування з метою отримання щомісячної пен­сії у зв"язку з отриманим каліцтвом, та відшкодувати 10000 грн. моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія су­ддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковому скасуванню з ухваленням у справі апеля­ційним судом нового рішення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановленого, що 24 квітня 2005 року відповідач заподі­яв позивачу середньої тяжкості тілесні ушкодження, в результаті яких ОСОБА_1 став інвалідом 2 групи.

Ці обставини сторонами не оспорені. Відповідач погодився з рішенням місцевого суду в частині задоволених позовних вимог.

Проте статтею 1195 ЦК України встановлено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зо­бов'язана відшкодувати    потерпілому    заробіток    (дохід),    втрачений  ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшко­дувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, сана­торно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Якщо на момент завдання шкоди (ушкодження здоров'я) потерпілий не працював, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної пла­ти.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоро­в'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

З урахуванням викладеного апеляційний суд приходить до висновку, що в суду першої інстанції не було законних підстав обмежуватися стягненням з відповідача на користь позивача одних лише додаткових витрат, які ОСОБА_1 поніс на придбання ліків, та відмовляти йому у відшкодуванні заробітку в сумі 3678 грн., втраченого з 24 квітня по 20 листопада 2005 року.

Суму своєї втраченої заробітної плати позивач як непрацюючий відповідно до вимог закону вірно визначив, виходячи з розмірів мінімальної заробітної плати.

Вимоги апелянта про стягнення з відповідача 696,96 грн., сплачених ним органам Пенсійного фонду в порядку добровільної участі у системі загальнообов'язкового дер­жавного пенсійного страхування з метою отримання щомісячної пенсії, задоволенню не підлягають, оскільки не грунтуються на положеннях ст. 1195 ЦК України.

Що ж стосується відшкодування позивачу моральної шкоди, то апеляційний суд вважає, що її розмір місцевим судом визначений правильно, з урахуванням усіх встано­влених дійсних обставин справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1195 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 8 червня 2006 року в частині відмови по­зивачу у стягненні з відповідача втраченого заробітку скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкоду­вання втраченого заробітку в сумі 3678 грн. задовольнити та стягнути зазначену суму з відповідача на користь позивача.

В решті рішення місцевого суду залишити без зміни, а подану апеляційну скаргу -відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення