У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Дело № 11/0191/101/2012 Доповідач : Іщенко В. І.

27.12.2012 Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Автономної Республіки Крим міста Феодосіі у складі:

ГоловуючогоІщенка В.І.,

СуддівЗінькова В.І., Караваєва К.М.,

За участю прокурораБубен К.В.,

адвоката засудженого ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії апеляцію захисника засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду АР Крим від 21 листопада 2012 року, яким

ОСОБА_6, народження ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Новомиколаївка Ленінського району АР Крим, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого у АДРЕСА_1, проживаючого у АДРЕСА_2, раніше не судимого,

засуджено за злочин, передбачений ч.1 ст. 185 КК України до одного року позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, звільнено від призначеного покарання з іспитовий строк на два роки. Згідно до ст.76 КК України покладено зобов'язання: повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та періодично з'являтися для реєстрації. Вирішено питання речових доказів,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 20 вересня 2012 року приблизно о 22 год. 30 хв. приїхав на станцію Прісноводна Придніпровської залізниці, що розташована у с. Станційне Ленінського району АР Крим, де по ходу руху вантажного поїзду № 5971, сполученням ст. Джанкой - ст. Керч, заліз на піввагон № 58483512 по відправленню АР №555264 ст. Новокузнецьк Західносибірської залізниці - ст. Керч Порт Придніпровської залізниці, і в районі 59-60 км перегону ст. Прісноводна - ст.Чистопілля з метою таємного викрадення вугілля, став скидати руками вугілля, що знаходилося у піввагоні, на землю, скинувши 200 кг вугілля марки «ТПК», вартістю 239 грн. 79 коп., після чого на ст. Чистопілля ОСОБА_6 зліз з піввагону, зібрав скинуте вугілля та перевіз в будинок АДРЕСА_3, чим завдав ДП «Придніпровська залізниця» матеріальну шкоду в сумі 239 грн. 79 коп.

Не погодившись з вироком суду, захисник засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_5 подав апеляцію, в якій просив змінити вирок Ленінського районного суду АР Крим від 21 листопада 2012 року в частині призначення покарання і призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді громадських робіт.

Апелянт вважає що призначене покарання не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого. Судом не враховано, що ОСОБА_6 позитивно характеризується, має постійне місце проживання, вищу освіту і застосування ст.75,76 КК України позбавить його можливості працевлаштуватися за спеціальністю, оскільки він буде зобов'язаний щомісячно з'являтися до кримінально-виконавчої інспекції.

Також, апелянт вказує на те, що судом не з'ясовано обставин, які пом'якшують відповідальність засудженого, а саме те, що ОСОБА_6 усунув спричинену шкоду, скоїв злочин вперше, до адміністративної відповідальності не притягався, має молодий вік та вищу освіту, а також що в повній мірі не враховано його щире каяття.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_5 і засудженого ОСОБА_6, які підтримали апеляцію, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає задоволенню з таких підстав.

Обставини злочину, доведеність вини та правильність кваліфікації судом злочинних дій ОСОБА_6 за ч.1 ст.185 КК України апелянтом не оскаржено.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення повинно бути вмотивовано у вироку.

Відповідно до ч.1 ст.372 КПК України 1960 року, невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 вчинив злочин середньої тяжкості, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягався, за місцем проживання характеризується позитивно, має вищу освіту і молодий вік, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, визнав вину та щиро розкаявся.

Визнання вини в ході досудового слідства та у суді, та щире каяття визнано судом, обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_6

Призначене покарання у виді позбавлення волі є самим суворішим видом покарання, які передбачені санкцією ч.1 ст. 185 КК України.

Призначаючи покарання у виді позбавлення волі, з застосуванням ст.75,76 КК України, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 65 КК України і Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», не обговорив питання про можливість призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, оскільки санкція статті передбачає інші, більш м'які види покарання, як то: штраф, громадські роботи, виправні роботи та арешт і не вмотивував у вироку, чому засудженому неможливо призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі.

Враховуючи, що ОСОБА_6 вперше притягується до кримінальної відповідальності, щиро розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується, шкоду, спричинену злочином, відшкодував, визнав вину в ході досудового слідства та у суді, та те, що щире каяття засудженого визнано судом, обставиною, що пом'якшує покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, колегія суддів вважає, що покарання, яке призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції є явно несправедливим, не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, а тому вирок в частині призначеного покарання підлягає зміні, з призначенням йому покарання у виді 90 годин громадських робіт, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

За такого, апеляційна скарга захисника засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню, а вирок Ленінського районного суду АР Крим від 21 листопада 2012 року зміні.

Керуючись статтями 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляцію захисника засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_5 задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду АР Крим від 21 листопада 2012 року в частині призначеного покарання у вигляді одного року позбавлення волі, із застосуванням ст. 75,76 КК України, змінити.

Призначити ОСОБА_6 за ч.1 ст.185 КК України покарання у виді 90 (дев'яносто) годин громадських робіт.

Контроль за виконанням покарання покласти на кримінально-виконавчу інспекцію.

В іншій частині вирок Ленінського районного суду АР Крим від 21 листопада 2012 року залишити без зміни.

Судді:

Іщенко В.І. Зіньков В.І. Караваєв К.М.