РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

12 вересня 2007 року                                                                                        м.  Вінниця

Колегія   суддів   судової   палати   з   цивільних   справ   апеляційного   суду

Вінницької області в складі:

головуючого: судді Медяного В.М. ,

суддів: Гуцола П.П,  Нікушина В.П.,

при секретарі Руденко О.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.  Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою АКБСР "Укрсоцбанк" на рішення Замостянського районного суду м.  Вінниці від 09.07.2007 року та додаткове рішення цього суду від 01.08.2007 року по справі за позовом ОСОБА_1до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк» в особі Вінницької обласної філії про стягнення коштів за договором про депозитний вклад,  -

 

встановила:

 

У червні 2007 року позивач ОСОБА_1.3вернувся в суд з позовом до АКБ "Укрсоцбанк» в особі Вінницької обласної філії про стягнення коштів за договором про депозитний вклад від 10.09.1993 року укладеним між ОСОБА_2 та Вінницькою обласною дирекцією КБ «Укрсоцбанк» в сумі 63 311 773 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим,  що 3 червня 2007 року між ним та ОСОБА_2було укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги,  відповідно до якого ОСОБА_2. відступив,  а позивач прийняв право вимоги за договором про депозитний вклад з правом додаткового внеску від 10 вересня 1993 року,  укладений між:ОСОБА_2. та Вінницькою обласною дирекцією КБ «Укрсоцбанк»,  яка зараз іменується Вінницька обласна філія цього банку.

Внаслідок відступлення права вимоги за даним договором позивач набув в повному обсязі усі права,  що належали ОСОБА_2. за депозитним договором,  в тому числі право вимагати від банку належного виконання всіх зобов'язань за договором про депозитний вклад,  в тому числі позивач набув право вимоги до банку про видачу вкладу за депозитним договором,  про виплату процентів на суму вкладу за весь період дії депозитного договору,  право на звернення до суду з вимогою про стягнення з банку всіх належних до виплати грошових сум за договором про депозитний вклад.

За умовами договору про депозитний вклад з правом додаткового внеску від 10 вересня 1993 року на відкритий рахунокНОМЕР_1ОСОБА_2 були внесені грошові кошти в сумі 300 000 купонів на строк понад 6 місяців з отриманням 250 % річних з правом поповнення вкладу та повернення вкладу.

За умовами договору кінцевий строк повернення вкладу сторонами не обумовлювався,  а дія договору відповідно до п. 5 припиняється з моменту повернення вкладу.

На підставі Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні»№ 762 від 25 серпня 1996 року банк здійснив перерахування вкладу з купонів у національну грошову одиницю України станом на 2 вересня 1996 року,  зазначивши грошову суму вкладу на цю дату 248, 07 гривень. Одночасно з цим банк в односторонньому порядку значно змінив відсоткову ставку по вкладу і в подальшому продовжував нараховувати мізерні відсотки.

 

Справа № 22-1954/2007 р.           Рішення ухвалено під головуванням судді Байдака В.Г.

Категорія 44                                  Додаткове рішення ухвалено під головуванням судді Батрин О.В.

Доповідач Медяний В.М.

 

В ході судового розгляду позивачОСОБА_1. та його представник,  посилаючись на обставини,  викладені в позовній заяві,  підтримали позов та просили суд стягнути з Вінницької обласної філії Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» на користь позивача грошову суму вкладу 63311 773 гривні за договором про депозитний вклад від 10 вересня 1993 року.

Рішенням Замостянського районного суду м.  Вінниці від 09.07.2007 року суддя Байдак В.Г.) позов задоволено частково. Суд зобов'язав Вінницьку обласну філію Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» здійснити з 2 вересня 1996 року перерахунок нарахованих ОСОБА_2. грошових коштів за договором про депозитний вклад з правом додаткового внеску від 10 вересня 1993 року,  укладеного між Вінницькою обласною дирекцією «Укрсоцбанку» та ОСОБА_2,  з урахуванням 250 % річних,  та стягнув суму перерахунку на користь позивачаОСОБА_1

Згодом позивач ОСОБА_1.3вернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення по даній справі,  у якій просив зазначити в додатковому рішенні точну суму коштів,  що підлягають стягненню з АКБ „Укрсоцбанк".

Додатковим рішенням Замостянського районного суду м.  Вінниці від 01.08.2007 р. (суддя Батрин О.В.) заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено та стягнуто з АКБ „Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1 грошову суму вкладу в розмірі 62 387 820, 76 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду та додатковим рішенням суду,  АКБ "Укрсоцбанк" звернувся до суду з відповідними апеляційними скаргами.

В апеляційних скаргах АКБ „Укрсоцбанк" посилається на те,  що рішення та додаткове рішення були ухвалені з неповним з'ясуванням обставин справи,  неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального та процесуального права,  а тому вважає,  що вони підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовуОСОБА_1

Також АКБ „Укрсоцбанк" подав додаткові пояснення до апеляційних скарг,  у яких крім іншого просив дослідити нові докази - аудиторський висновок фірми „Аудит-фінанси" від 28.08.2007 р. та листи Національного банку України від 30.08.2007 р. та 31.08.2007 р. Відповідач вважає,  що зазначені докази не були подані до суду першої інстанції з поважних причин,  а тому просить врахувати їх при винесенні рішення.

Проте відповідно до  ст.  303 ЦПК України,  апеляційний суд досліджує докази,  які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено,  а також нові докази,  неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Додані відповідачем до додаткових пояснень № 02-08/85-85 від 10.09.2007 р. докази,  а саме - аудиторський висновок фірми „Аудит-фінанси" від 28.08.2007 р. та листи Національного банку України від 30.08.2007 р. та 31.08.2007 р. не беруться апеляційним судом до уваги,  оскільки суд не вбачає поважності причин неподання зазначених доказів до суду першої інстанції. Зокрема АКБ „Укрсоцбанк" не був позбавлений права звертатися із запитами до аудиторських компаній та державних органів при розгляді справи районним судом.  Як вбачається з матеріалів справи,  своїм правом АКБ „Укрсоцбанк" не скористався. Жодних клопотань про відкладення розгляду справи через звернення до НБУ чи аудиторських фірм АКБ „Укрсоцбанк" до суду не подавав.

Позивач та його представники заперечували проти задоволення даних апеляційних скарг,  просили залишити рішення Замостянського районного суду м.  Вінниці від 09.07.2007р. та додаткове рішення Замостянського районного суду м.  Вінниці від 01.08.2007 р. без змін,  а апеляційні скарги відповідача без задоволення,  оскільки вважають оскаржувані рішення законними та обгрунтованими виходячи з мотивів,  викладених у позовній заяві.

Колегія суддів,  заслухавши пояснення сторін по справі,  дослідивши матеріали та обставини справи,  перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог,  вважає,  що апеляційні скарги АКБ „Укрсоцбанк" підлягають задоволенню,  виходячи з наступного.

 

Відповідно до ч. 2 п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про судове рішення" від 29.12.1976 № 11,  рішення є законним тоді,  коли суд,  виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права,  що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Задовольнивши позовОСОБА_1,  суд першої інстанції послався на  ст.  1061 ЦК України,  відповідно до якої проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу,  а не витребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу,  на яку нараховуються проценти,  якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.

Однак,  з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне. Відповідно до  ст.  58 Конституції України,  закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі,  крім випадків,  коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно із п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України,  до договорів,  що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України,  застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав,  порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Враховуючи те,  що позивач вимог про розірвання або зміну Договору від 10.09.1993 р. не заявляє,  тому до спірних правовідносин у даному випадку необхідно застосовувати положення ЦК УРСР 1963 року.

Доводи позивача стосовно того,  що нараховані за Договором відсотки повинні приєднуватися до вкладу,  збільшуючи його суму,  а також розрахунок суми заборгованості,  наданий позивачем,  не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до  ст.  151 ЦК УРСР,  зобов'язання виникають з договору або інших підстав,  зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Згідно із  ст.  4 ЦК УРСР,  цивільні права та обов'язки сторін виникають з угод,  передбачених законом,  а також з угод,  хоч і не передбачених законом,  але таких,  які йому не суперечать,  з адміністративних актів,  у тому числі для державних,  кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування,  внаслідок заподіяння шкоди іншій особі.

Із наведених норм вбачається,  що зобов'язання АКБ „Укрсоцбанк" збільшувати вклад ОСОБА_2. за рахунок нарахованих відсотків могло виникнути на підставі акту законодавства,  або договору із вкладником.

Однак,  ні ЦК УРСР,  ні будь-який інший нормативне правовий акт,  що діяв у 1993-1994 роках не містять норми,  що зобов'язує банк проводити збільшення вкладу за рахунок нарахованих відсотків у випадку відсутності такої домовленості між сторонами.

Договором від 10.09.1993 р. не передбачено збільшення суми вкладу за рахунок нарахованих відсотків. Таким чином,  виносячи оскаржуване рішення суд неповно з'ясував обставини справи та безпідставно застосував до спірних правовідносин  ст.  1061 ЦК України

Крім того,  згідно із ч.3 п,  1 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про судове рішення" від 29.12.1976 № 11,  обґрунтованим визнається рішення,  в якому повно відображені обставини,  які мають значення для даної справи,  висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,  відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,  дослідженими в судовому засіданні.

Судом встановлено,  що 10.09.1993 р. між ОСОБА_2 та Вінницькою обласною дирекцією АКБ „Укрсоцбанк" було укладено договір банківського вкладу. Згідно п. 1 Договору,  сума вкладу склала 300 000 купонів на строк понад шість місяців із процентною ставкою у 250 процентів річних.

Відповідно до п.3 Договору від 10.09.1993 р. відсотки на вклад нараховуються щорічно та на момент витребування вкладу.

Згідно з п. 4 Договору від 10.09.1993 р. у випадку дострокового витребування вкладником коштів із рахунку,  відсотки за вкладом нараховуються із розрахунку у ПО процентів річних.

 

Згідно з п. 5 Договору від 10.09.1993 р. дія Договору припиняється з моменту зняття грошових коштів із вкладу.

Як вбачається із ощадної книжки ОСОБА_2.,  18.10.1993 р. ОСОБА_2. додатково вніс на свій рахунок кошти в сумі 700 000 купонів,  таким чином його вклад за Договором від 10.09.1993 р. склав 1000 000 купонів. З ощадної книжки також вбачається,  що 05.03.1994 р. ОСОБА_2. зняв із свого рахунку кошти в сумі 1 500 000 купонів.

Згідно з п. 1.5. Положення Державного банку СРСР від 22.01.1991 р. № 338 „Про порядок нарахування відсотків і відображення їх за рахунками бухгалтерського обліку в установах банків",  що діяло на той час,  при розрахунку відсотків,  кількість днів у місяці вважається за 30,  а у році - за 360.

Таким чином,  з моменту укладення Договору 10.09.1993 р. до моменту витребування ОСОБА_2 коштів 05.03.1994 р. включно із днем внесення вкладу,  пройшло 175 днів,  що становить менше шести місяців.

Відповідно до  ст.  161 ЦК УРСР,  зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону,  акту планування,  договору,  а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог,  що звичайно ставляться.

Згідно з п. 1.З. Положення Державного банку СРСР від 22.01.1991 р. № 338 „Про порядок нарахування відсотків і відображення їх за рахунками бухгалтерського обліку в установах банків" розмір процентних ставок за активними та пасивними операціями,  порядок,  період,  строки нарахування відсотків,  визначаються в договорах банка та клієнта.

За таких умов у разі виплати ОСОБА_2. 05.03.1994 р. коштів за Договором від 10.09.1993         р.,  АКБ „Укрсоцбанк" повинен був нараховувати відсотки відповідно до п. 4

Договору за зниженою відсотковою ставкою у 110 відсотків річних за 175 днів,  які вклад

знаходився на рахунку. Розрахувавши кошти,  що таким чином підлягали виплаті,  суд

дійшов висновку,  що ОСОБА_2. за Договором від 10.09.1993 р. станом на 05.03.1994 p.,

підлягали до виплати кошти в сумі 1 453 444 купонів,  з яких - 1000 000 купонів - сума

вкладу, а 453444 купонів - сума нарахованих відсотків. Отримавши 05.03.1994

р. 1 500 000 купонів,  ОСОБА_2. отримав усі кошти,  що підлягали виплаті за його

вкладом,  а отже дія Договору припинилася на підставі п. 5 Договору.

За таких обставин заслуговують на увагу суду доводи відповідача,  що після 05.03.1994 р. нарахування відсотків за Договором та видача коштів ОСОБА_2.

проводилася співробітниками банку помилково. Суд не вбачає правових підстав для

нарахування відсотків за вкладом ОСОБА_2. після 05.03.1994 р.,  та стягнення з АКБ

„Укрсоцбанк" додаткових коштів за цим вкладом.

Згідно із  ст.  309 ЦПК України,  підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин,  що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

На підставі вищевикладеного апеляційним судом встановлено,  що рішення Замостянського районного суду м.  Вінниці від 09.07.2007 р. є таким,  що ухвалене із неповним з'ясуванням обставин справи,  невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм законодавства,  а отже підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовуОСОБА_1

Крім того,  апеляційний суд встановив,  що додаткове рішення Замостянського районного суду м.  Вінниці також підлягає скасуванню через те,  що було винесене із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до  ст.  132 ЦПК України,  сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі.

У додатковому рішенні суд посилається на аудиторський висновок аудиторської фірми „Слауді і К" від 23.07.2007 p.,  складений та підписаний аудитором ОСОБА_3

Зазначений аудиторський висновок був поданий позивачем безпосередньо у судовому засіданні 01.08.2007 p.,  а отже є новим доказом у справі і не міг бути прийнятий судом при винесенні додаткового рішення.

 

Відповідно до  ст.  З Закону України „Про аудиторську діяльність",  аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами),  аудиторськими фірмами,  які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитися з ініціативи суб'єктів господарювання,  а також у випадках,  передбачених законом (обов'язковий аудит). Судом встановлено,  що відповідач не уповноважував ні ОСОБА_3. ,  ні аудиторську фірму „Слауді і К" проводити аудит договору банківського вкладу від 10.09.1993 p.,  а позивач не є суб'єктом господарювання,  а отже не мав повноважень замовляти таку аудиторську перевірку.

Крім того,  як вбачається з сертифіката аудитора № 001400,  виданого ОСОБА_3 ,  копія якого є у матеріалах справи,  ОСОБА_3  присвоєно кваліфікацію аудитора з правом здійснення аудиту підприємств та господарських товариств,  за винятком банків. По суті здійснивши аудит банківської операціїОСОБА_3.  вийшов за межі повноважень,  наданих йому аудиторським сертифікатом.  Зазначені обставини не були належно з'ясовані судом першої інстанції при винесенні додаткового рішення.

Також у судовому засіданні 01.08.2007 р. аудиторОСОБА_3.  був допитаний у якості експерта. Нормами ЦПК України не передбачено можливість допиту експерта у судовому засіданні при постановленні додаткового рішення по справі. Крім того,  згідно із п. 1  ст.  143 ЦПК України,  для з'ясування обставин,  що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки,  мистецтва,  техніки,  ремесла тощо,  суд призначає експертизу за заявою осіб,  які беруть участь у справі. Як вбачається з матеріалів справи,  судова експертиза по справі за позовомОСОБА_1 до АКБ „Укрсоцбанк" не призначалася,  заяви про проведення експертизи сторонами не подавалися,  що виключає можливість допиту експерта по даній справі.

Таким чином,  колегія суддів прийшла до висновку про те,  що окрім цього скасування основного рішення по даній справі є підставою для скасування додаткового рішення.

На підставі викладеного та керуючись  ст.   ст.  303,  304,  307,  309,  313,  314,  316,  317,  319 ЦПК України,  колегія суддів,  -

вирішила:

 

Апеляційну скаргу АКБ   „Укрсоцбанк" на рішення Замостянського районного суду м.  Вінниці від 09.07.2007 р. задовольнити.

Апеляційну скаргу АКБ „Укрсоцбанк" на додаткове рішення Замостянського районного суду м.  Вінниці від 01.08.2007 р. задовольнити.

Рішення Замостянського районного суду м.  Вінниці від 09.07.2007 р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1до АКБ „Укрсоцбанк" скасувати.

Додаткове рішення Замостянського районного суду м.  Вінниці від 01.08.2007 р. по справі за позовом ОСОБА_1до АКБ „Укрсоцбанк" скасувати.

Ухвалити нове рішення по справі,  яким повністю відмовити у задоволенні позовуОСОБА_1 до АКБ „Укрсоцбанк".

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.