05.11.2012

Справа № 22ц-2790/2084/2012р. Головуючий у першій

інстанції Шкірай М.І.

Категорія 45 Доповідач у апеляційній

інстанції Єфімова В.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2012 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого: Єфімової В.О.,

суддів: Птіціної В.І., Лівінського С.В.,

при секретарі: Гриценко Г.К.,

за участю: позивача ОСОБА_3, представників відповідачів СТ „Луч", ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційні скарги представника Садівницького товариства „Луч" та ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Балаклавського районного суду м.Севастополя від 24 квітня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Севастопольської міської державної адміністрації, Севастопольської міської Ради, Балаклавської районної Ради, Садівницького товариства „Луч", ОСОБА_4 про встановлення факту та визнання права приватної власності,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Севастопольської міської державної адміністрації, Севастопольської міської Ради, Балаклавської районної Ради, СТ „Луч", ОСОБА_4, у якому просив встановити факт його користування земельною ділянкою НОМЕР_1 в СТ «Луч» площею 0,06 га станом на 15 березня 1991 року, тобто на дату введення в дію Земельного кодексу України № 561-XII від 18 грудня 1990 року, визнати недійсним рішення Балаклавської районної в м.Севастополі Ради № 23с-4-399 від 21 грудня 2005 року про передачу земельної ділянки НОМЕР_1 в СТ «Луч» у приватну власність ОСОБА_4, припинити право СТ «Луч» на постійне користування спірною земельною ділянкою, що виникло на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1114-р від 27 червня 1997 року, визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 в СТ «Луч».

Вимоги позову мотивовані тим, що у травні 1980 року у користування позивача була передана земельна ділянка НОМЕР_1 в СТ «Луч», користування якої після 15 березня 1991 року він не припиняв. Проте всупереч п.6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року та абзацу 3 пункту 5 Постанови Верховної Ради УССР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу України» відповідачами не визнається ані право позивача на користування спірною земельною ділянкою ані право на її передачу у його власність у встановленому законом порядку. Крім того, позивач вказує, що на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1114-р від 27 червня 1997 року ця земельна ділянку була передана у постійне користування СТ «Луч», а на підставі рішення Балаклавської районної в м.Севастополі Ради № 23с-4-399 від 21 грудня 2005 року - у приватну власність ОСОБА_4

Рішенням Балаклавського районного суду м.Севастополя від 24 квітня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Встановлено факт користування позивачем земельною ділянкою НОМЕР_1 в СТ «Луч» площею 0,0666 га станом на 15 березня 1991 року, визнано недійсним рішення Балаклавської районної в м.Севастополі Ради № 23с-4-399 від 21 грудня 2005 року про передачу цієї земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4, визнано недійсним Державний акт про право приватної власності на спірну земельну ділянку серії АЯ № 943485, визнано за позивачем право власності ну цю земельну ділянку. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Представник СТ „Луч" та ОСОБА_4 - ОСОБА_6 з рішенням суду не погодився, подав апеляційні скарги, у яких ставить питання про їх скасування з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового про залишення позовних вимог ОСОБА_3 без задоволення у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, та перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що остання підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог.

З такими висновками суду колегія суддів погодитись не може.

Обґрунтовуючи вимоги позову, позивач посилається на положення п.6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» № 563-ХІІ від 18 грудня 1990 року та п.5 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» № 562-ХІІ від 18 грудня 1990 року (із змінами внесеними відповідно до Закону України № 3180-12 від 05 травня 1993 року), згідно яким відповідно громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Проте з матеріалів справи видно, що у 1978 році ОСОБА_3 набув членство у СТ «Луч», рішенням загальних зборів товариства від 24 вересня 1995 року позивач був виключений із членів за систематичну несплату членських внесків.

Викладені обставини, підтверджуються рішенням Балаклавського районного суду м.Севастополя від 19 січня 2000 року, яке набрало законну силу 30 січня 2000 року та ухвалено по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до СТ «Луч» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (№ 2-1382/1999) (а.с.48). Дане рішення СТ «Луч», ОСОБА_3 не оскаржено, рішення суду не скасовувалось.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, ОСОБА_3 з 1995 року членом СТ «Луч» не являється, рішення загальних зборів товариства про його виключення не скасовано, та після виключення із членів СТ «Луч», членство у цьому товаристві знов позивач не набував, а тому встановлення у судовому порядку юридичного факту користування ним земельною ділянкою НОМЕР_1, що розташована у межах землекористування в СТ «Луч», станом на 15 березня 1991 року, тобто на дату введення в дію Земельного кодексу України № 561-XII від 18 грудня 1990 року, правового значення не має, так як ніяких наслідків не тягне, оскільки позивач законним користувачем спірної земельної ділянки з часу виключення з членів товариства не являється, належних доказів, які б спростовували цей факт, позивач ні у суді першої інстанції ні апеляційної інстанції не надав.

Крім того, розгляд питань про встановлення юридичного факту у судовому порядку допускається у разі, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, що до даного випадку не відноситься, оскільки факт перебування особи у членах товариства може бути підтверджений протоколами засідань правління, загальних зборів товариства та рішеннями суду, що набрали законну силу.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 у частині встановлення юридичного факту задоволенню не підлягають.

Також колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про визнання недійсним рішення Балаклавської районної в м.Севастополі Ради № 23с-4-399 від 21 грудня 2005 року про передачу земельної ділянки НОМЕР_1 в СТ «Луч» у приватну власність ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку з таких підстав.

Відповідно до п.п.1,10 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Так з матеріалів справи видно, що рішенням звітних зборів СТ «Луч» від 25 квітня 2004 року у члени товариства замість ОСОБА_3 була прийнята ОСОБА_4 із виділенням у її користування земельної ділянки за НОМЕР_1, що перебувала у користуванні позивача (а.с.245). Назване рішення позивачем у судовому порядку не оскаржувалось. 03 листопада 2005 року ОСОБА_4 звернулася до Балаклавської районної в м.Севастополі Ради із заявою вхідний № Ф-8з про на надання у приватну власність земельної ділянки НОМЕР_1, розташованої у межах землекористування СТ «Луч», для ведення індивідуального садівництва. До заяви нею були додані технічна документація із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на названу земельну ділянку, та висновок державної землевпорядної документації № 2919 від 31 жовтня 2005 року. 21 грудня 2005 року Балаклавською районною в м.Севастополі Радою прийнято рішення № 23с-4-339 про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4, на підставі якого 09 червня 2006 року їй було видано Державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯА № 943485 (а.с.284-285).

Таким чином, ОСОБА_4 були виконані всі вимоги діючого законодавства для набуття земельної ділянки НОМЕР_1, розташованої у межах землекористування СТ «Луч», у порядку безоплатної приватизації, та на час розгляду справи вона являється законним власником цієї земельної ділянки.

Отже колегією суддів не встановлено, а позивачем не доведено належними доказами, фактів того, що оскаржене рішення органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси позивача, який на час передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_4, її користувачем не являвся, що встановлено матеріалами справи вище.

Згідно ч.2 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 ст.81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами ч.1 ст.118 ЗК України встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Таким чином, з огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач звернувшись до суду із вимогою про визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку з мотивів наведених у позові, та не надавши доказів виконання ним вимог ст.118 ЗК України, фактично просив суд здійснити у судовому порядку розпорядження об'єктом нерухомого майна, при тому, що здійснення таких дій відноситься до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.

Викладене суд першої інстанції не врахував та у порушення вимог ст.ст.116, 118 ЗК України визнав за ОСОБА_3 право власності на спірну земельну ділянку, чим самим фактично розпорядився об'єктом нерухомості, вийшовши за межі наданої йому компетенції.

Рішення суду у частині залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про припинення права СТ «Луч» на постійне користування спірною земельною ділянкою, що виникло на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1114-р від 27 червня 1997 року, позивачем не оскаржується.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального закону, та на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.303, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги представника Садівницького товариства „Луч" та ОСОБА_4 - ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Балаклавського районного суду м.Севастополя від 24 квітня 2012 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Севастопольської міської державної адміністрації, Севастопольської міської Ради, Балаклавської районної Ради, Садівницького товариства „Луч", ОСОБА_4 про встановлення факту та визнання права приватної власності відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: В.О.Єфімова

Судді: В.І.Птіціна

С.В.Лівінський