АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВA
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - Ященка М.А.,
суддів - Стрижко С.І., Журавля О.О.,
за участю прокурора - Юрка Т.Г.,
захисників - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляціями захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_3 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2012 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий:
03 липня 2006 року Подільським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 187, ст. 69 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі. 20 травня 2010 року звільнений умовно-достроково на 1 рік 3 місяці 28 днів, -
засуджений за ч. 3 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі. Судом вирішено питання про речові докази та судові витрати по справі.
Згідно з вироком суду, засуджений ОСОБА_3 визнаний винним у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, поєднаному із проникненням у приміщення, за наступних обставин.
Так, 01 серпня 2012 року близько 16-00 год., ОСОБА_3, знаходячись в торгівельному залі аптеки ТОВ «Десна-Фарм» по вул. Цвєтаєвої, 8, в м. Києві, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, переліз через конструкцію, що відгороджує службові приміщення аптеки та перешкоджає вільному доступу до них сторонніх осіб, проникнувши таким чином туди, побачив раніше незнайому потерпілу ОСОБА_4, яка знаходилась в туалетній кімнаті, схопив за руки, і, застосовуючи фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, зачинив її в туалетній кімнаті, після чого повторно, відкрито викрав належні ОСОБА_4 гроші в сумі 700,00 грн., з якими з місця вчинення злочину зник.
Крім цього, 08 серпня 2012 року близько 15-40 год., ОСОБА_3, знаходячись в приміщенні цієї ж аптеки, діючи аналогічним способом, проник до службового приміщення аптеки, та побачивши потерпілу ОСОБА_4, яка знаходилась в туалетній кімнаті, схопив її за руки, і, застосовуючи фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, зачинив в туалетній кімнаті, після чого повторно відкрито викрав належний ОСОБА_4 мобільний телефон марки «НТС Desire S510E», вартістю 3 500,00 грн., флеш-картою та сім-карткою з коштами на рахунку в сумі 60,00 грн., з якими з місця вчинення злочину зник.
В поданих апеляціях:
- захисник засудженого, адвокат ОСОБА_1, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи та кваліфікацію злочину, просить вирок змінити у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання особі засудженого внаслідок суворості, призначити йому більш м'яке покарання та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від його відбування. Як зазначає апелянт, судом першої інстанції при призначенні засудженому покарання не враховані наступні обставини, які його пом'якшують, а саме: позитивну характеристику за місцем проживання, з'явлення із зізнанням, визнання вини, щире каяття, сприяння в розкритті злочину, повне відшкодування шкоди, перебування на утриманні у засудженого малолітньої дитини та батька інваліда 2 групи. Судом не взято до уваги думку прокурора, який під час судових дебатів в суді першої інстанції просив призначити покарання та звільнити засудженого від його відбування з випробуванням, та думку потерпілої, яка просила не призначати засудженому максимальне покарання;
- засуджений ОСОБА_3, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи та кваліфікацію злочину, просить вирок змінити у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання його особі внаслідок суворості, призначити йому покарання у виді позбавлення волі 4 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки. Як зазначає апелянт, судом першої інстанції при призначенні йому покарання не враховані наступні обставини: вину він визнав та щиро розкаявся, у потерпілої відсутні до нього матеріальні претензії, так як завдана їй шкода повністю відшкодована, на його утриманні перебувають малолітня дитина та батько-інвалід, його захворювання та позиція прокурора під час судових дебатів в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників, які просили задовольнити подані апеляції, думку прокурора, який заперечував проти задоволення поданих по справі апеляцій, провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи, викладені в апеляціях захисника та засудженого, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 365 КК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.
Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, поєднане із проникненням у приміщення, є вірною.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, при цьому судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 злочину, який є тяжким, відомості про особу засудженого, який, маючи непогашену судимість за вчинення розбою та будучи раніше умовно-достроково звільненим від відбування покарання, цього та інших застосованих до нього раніше гуманних актів правосуддя не виправдав, на шлях виправлення не став та знову вчинив умисний злочин. Судом також враховано й ті обставини, на які посилаються захисник та засуджений у своїх апеляціях, а саме: визнання ОСОБА_3 вини, повернення викраденого майна потерпілій, перебування на утриманні у засудженого малолітньої дитини та батька інваліда 2 групи, стан здоров'я засудженого та думку потерпілої, яка просила призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, проте не на максимальний термін. Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_3, судом визнано щире каяття, обставин, що обтяжують покарання засудженого судом не встановлено.
Правильно врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, що виправлення, перевиховання засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів неможливе без його ізоляції від суспільства, і обґрунтовано обрав ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі, призначивши його строк ближчий до мінімального, згідно із санкцією зазначеної норми кримінального закону.
Щодо доводів захисника та засудженого про те, що судом не враховано думку прокурора, який в судових дебатах в суді першої інстанції просив призначити покарання та звільнити засудженого від його відбування з випробуванням, то згідно вимог ч. 3 ст. 323 КПК України 1960 року, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_3 покарання шляхом зменшення терміну позбавлення волі та застосування ст. 75 КК України, а тому апеляції захисника та засудженого задоволенню не підлягають.
Разом з тим, у вступній частині вироку районного суду зазначена судимість ОСОБА_3 за вироком Ватутінського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2000 року, яким той був засуджений за ч. 3 ст. 140; ч. 3 ст. 186 КК України (ред. 1960 року) на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією майна.
Згідно вимоги про судимості ОСОБА_3 (а.с. 126 зворот), він 22 січня 2003 року був умовно-достроково звільнений від призначеного за вироком Ватутінського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2000 року покарання, з невідбутим терміном 8 місяців 25 днів.
Як зазначено в п. 5 ч. 1 ст. 55 КК України (ред. 1960 року), такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі на строк не більше трьох років, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину. Згідно частини третьої зазначеної статті, якщо особа у встановленому законом порядку була достроково звільнена від покарання, то строк погашення судимості обчислюється, виходячи з фактично відбутого покарання з моменту звільнення від відбування покарання (основного і додаткового).
З урахуванням зазначеного, судимість ОСОБА_3 за вироком Ватутінського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2000 року була погашена 22 січня 2006 року.
Як вбачається з копії вироку Подільського районного суду м. Києва від 03 липня 2006 року (а.с. 182-183), злочин, передбачений ч. 2 ст. 187 КК України, ОСОБА_3 вчинив 27 березня 2006 року, тобто вже після погашення його попередньої судимості.
Таким чином, в порядку ч. 2 ст. 365 КПК України, з вступної та мотивувальної частини вироку Деснянського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2012 року необхідно виключити посилання на судимість ОСОБА_3 за вироком Ватутінського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2000 року та на те, що він неодноразово судимий.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, перехідними положеннями КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а апеляції захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_3 - без задоволення.
В порядку ч. 2 ст. 365 КПК України виключити із вступної та мотивувальної частини вироку Деснянського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2012 року посилання на судимість ОСОБА_3 за вироком Ватутінського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2000 року та на те, що він неодноразово судимий.
Судді:
_______________ _______________ _______________
М.А. Ященко С.І. Стрижко О.О. Журавель