ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
17.07.08 Справа № 15/09
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого –судді - О.Л. Мирутенко
суддів - Г.М. Гнатюк
- Н.М. Кравчук
Розглянувши апеляційне подання заступника військового прокурора Вінницького гарнізону
на рішення господарського суду Рівненської області від 01.04.2008 року.
у справі № 15/09
за позовом : військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міноборони України, Управління капітального будівництва та ремонту Повітряних сил Збройних сил України
до : ТзОВ «Інвестжитлобуд»
третя особа: командування Повітряних сил ЗС України
про: розірвання мирової угоди та стягнення 947350,69 грн.
З участю представників :
від прокуратури - не з’явився
від позивача –Ільчик О.В. –представник (довіреність №350/157/2/125 від 31.03.2008р.)
від відповідача –Тютюн Ю.Б. представник (довіреність №01/27 від 23.01.2008р.)
від третьої особи –Ільчик О.В. –представник (довіреність №350/1/60/пс від 23.01.2008р.)
Встановив :
Рішенням господарського суду Рівненської області від 01.04.2008р., суддя Марач В.В., в позові заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міноборони України Управління капітального будівництва та ремонту Повітряних сил Збройних сил України було відмовлено.
З даним рішенням не погодився заступник військового прокурора Вінницького гарнізону і оскаржив його в апеляційному порядку з тих підстав, що господарським судом було неповно з’ясовано всі обставини, порушено норми матеріального права, зокрема вимоги глави 53 ЦК України.
Розгляд справи двічі відкладався за клопотанням сторін. Представник Міноборони України подав до суду заяву з проханням розглянути дану справу без участі їх представника на підставі наявних в матеріалах справи документів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши докази, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційне подання слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 01.04.2008р. у справі №15/09 без змін, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.02.2004 року господарським судом Рівненської області була затверджена мирова угода по справі № 14/280 між Міністерством оборони України в особі військової частини А1206 та ТОВ компанія "Інвестжитлобуд", за умовами якої ТОВ компанія "Інвестжитлобуд" взяло на себе зобов'язання передати Міністерству оборони України в особі військової частини А1206 на виконання умов договору від 23.11.2000 року № 9/1-0-58д квартири в регіонах України, а саме:
- квартири загальною площею 136,5 кв. м. у м. Стрий Львівської області, або за взаємною згодою в будь-якому іншому регіоні України;
- квартири загальною площею 95 кв. м. у м. Кременчук Полтавської області, або за взаємною згодою в будь-якому іншому регіоні України,
- на решту суми квартири у м. Рівне по вул. Макарова, 56. Термін передачі даних квартир до 31 грудня 2004 року.
Вартість квартир, що передаватимуться буде визначена на момент їх передачі відповідно до опосередкованої вартості житла по регіонах встановленої Держбудом, але в будь-якому випадку їх сумарна вартість не повинна перевищувати 673 312.5 грн.
Мировою угодою встановлено, що після передачі вказаних квартир відповідачем позивачу, сторони за договором від 23.11.2000 року № 9/1-0-58д виконали свої зобов'язання в повному обсязі та належним чином.
Посилаючись на ту обставину, що вищевказана мирова угода не виконана відповідачем заступник військового прокурора Вінницького гарнізону звернувся до суду з позовом про її розірвання.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право на укладення мирової угоди. Умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. До затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода стосується лише прав і обов’язків сторін щодо предмета позову. Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.
Використовуючи надане законом право, сторони у справі №14/280 скористалися передбаченою чинним законодавством можливістю вирішити спір шляхом укладення мирової угоди, за умовами якої відповідач протягом визначеного періоду часу зобов'язаний вчинити певні дії.
Мирова угода являється спрощеною процесуальною процедурою вирішення господарського спору при якій господарський суд не досліджує обставин та суті спору, не вирішує спір по суті, а припиняє провадження у справі.
Затвердивши мирову угоду суд одночасно припиняє провадження у справі, а відтак в разі розірвання вищевказаної мирової угоди, не врегульованим залишиться спір у справі, в якій припинено провадження в зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди, затвердженої судом.
Тобто мирова угода є одночасно і правочином і судовою процедурою.
Сама по собі мирова угода, укладена сторонами на вирішення господарського спору та затверджена господарським судом, не може регулюватися тільки нормами Цивільного кодексу України без врахування норм Господарського процесуального кодексу України.
В обгрунтування своїх вимог позивач-апелянт посилається на те, що мирова угода, укладена сторонами на вирішення господарського спору та затверджена господарським судом, являється договором, укладеним між сторонами спору.
Однак суди обох інстанцій не погоджуються з таким твердженням апелянта з наступних підстав.
Пунктом першим статті 202 та пунктом першим статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином та договором є дія, домовленість двох або більше сторін, спрямована на набуття, встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Мирова ж угода по своїй суті є універсальним способом захисту цивільних прав, яким сторони мають право скористатися у всякому положенні спору.
Мирова угода здійснюється особами вже зв'язаними цивільним правовідношенням, тобто для укладення мирової угоди необхідною умовою є наявність між сторонами цивільних прав і обов'язків, що виникли, зокрема, з цивільно-правового договору, спричинення шкоди, тощо.
Отже потреба в мировій угоді виникає перш за все за наявності спірності права.
На відміну від звичайної цивільно-правової угоди, націленої на реалізацію прав в нормальних умовах, мирова угода направлена на захист прав. Мирова угода, зокрема, може бути направлена на: зміну або обмеження способів захисту прав, підтвердження об'єму прав і обов'язків, зміну, припинення і встановлення нових цивільних прав і обов'язків, тощо.
Відмінність мирової угоди від звичайних цивільно-правових угод, направлених на припинення зобов'язань, полягає саме в націленості всякої мирової угоди на захист суб'єктивних цивільних прав.
Крім того, відповідно до п. 3.9.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/289 від 18.09.97 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" у разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди наказ про примусове виконання не може бути видано, оскільки провадження зі справи господарським судом припинено. Однак інша сторона у цьому випадку не позбавлена права звернутися на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.
Тобто в даному роз'ясненні вказується, що у разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди інша сторона вправі звернутися до суду саме з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, а не про її розірвання.
Відповідно до ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.
Отже, у разі розірвання мирової угоди припиняються зобов’язання сторін по даній угоді, а по первинному спору між сторонами провадження припинено в судовому порядку. Тобто сторона, в даному випадку позивач свідомо погіршує своє становище та обмежує свої права.
За таких обставин справи апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога заступника військового прокурора Вінницького гарнізону про розірвання мирової угоди, укладеної сторонами на вирішення спору у справі №14/280, яка розглядалася господарським судом Рівненської області та затверджена останнім задоволенню не підлягає.
В зв’язку з відмовою в задоволенні вимоги про розірвання мирової угоди місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні вимоги про відшкодування збитків, завданих розірванням угоди з посиланням на ч.5 ст.653 ЦКУ.
Пред’являючи вказану вимогу заступник військового прокурора посилається на те, що відповідач- ТзОВ "Інвестжитлобуд" не виконав умови мирової угоди, затвердженої ухвалою суду від 17.02.2004 року та не передав військовій частині А 3641 квартири загальною площею 136,5 м.кв. в зв’язку з чим остання відмовилася від прийняття виконання по даній мировій угоді.
Заявляючи вказану вимогу заступник військового прокурора в одному випадку стверджує що це є заборгованість відповідача перед в/ч А 3641, яка складає вартість непереданих квартир, в другому випадку вказує що це є збитки, які відповідач завдав вказаній військовій частині невиконанням мирової угоди з врахуванням індексу інфляції.
Однак таке твердження апелянта не відповідає умовам укладених правочинів.
Зобов’язання відповідача, як по договору №9/1-0-58 д на будівництво житла в порядку пайової участі, так і по мировій угоді полягало виключно в передачі квартир, а не перерахуванні військовій частині грошових коштів.
Таким чином суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що у відповідача відсутнє зобов’язання перед позивачем у грошовому виразі, а відтак вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у грошовому еквіваленті не грунтуються на договорі та законі, а тому не підлягають до задоволення.
Вірною є думка суду першої інстанції про те, що сума коштів, яку просить стягнути з відповідача заступник військового прокурора не є збитками також в розумінні норм цивільного та господарського судочинства.
Пунктом другим статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що є збитками, які відшкодовуються в разі порушення цивільного права. Зокрема даною статтею зазначено, що: збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто до складу збитків не відноситься вартість оплаченого але непереданого, неотриманого майна, в даному випадку житлових квартир.
Що ж стосується посилання апелянта на незастосування судом вимог ст..ст 611,612 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, то воно не ґрунтується на матеріалах справи, а тому відхиляється апеляційним судом з наступних підстав.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ні заступник військового прокурора Вінницького гарнізону, ні Управління капітального будівництва та ремонту Повітряних Сил ЗС України (в/ч 3641) не надали суду доказів того що кредитор, як по договору №9/1-0-58 д на будівництво житла в порядку пайової участі, так і по мировій угоді, повідомляв боржника (відповідача по справі) про те, що зобов'язання втратило інтерес для нього і, що він (кредитор) відмовляється від прийняття виконання.
В претензіях військової частини А3641 (21 а.с, 26 а.с.) остання ставила вимоги про термінове передання квартир та про пропозицію розірвати мирову угоду, а не про відмову від прийняття виконання по ній чи по договору №9/1-0-58 д .
Отже факт відмови військової частини АЗ 641 від прийняття виконання по мировій угоді чи по договору №9/1-0-58 д не підтверджено належними доказами, а тому на ньому не може грунтуватись вимога про стягнення збитків.
В зв’язку з безпідставністю вимог про стягнення збитків не підлягає задоволенню також вимога про стягнення збитків з врахуванням індексу інфляції.
З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 01.04.2008р. ґрунтується на матеріалах і обставинах справи та відповідає нормам матеріального і процесуального закону, а тому відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд
Постановив:
Рішення господарського суду Рівненської області від 01.04.2008 року у справі №15/09 залишити без змін, а апеляційне подання прокурора без задоволення.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.
Матеріали справи скеровуються в господарський суд Рівненської області.
Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко
Судді: Г.М. Гнатюк
Н.М. Кравчук