РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0190/7172/2012Головуючий суду першої інстанції:Кагітіна І.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:М'ясоєдова Т. М.

РІШЕННЯ

"12" грудня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіМ’ясоєдової Т.М.,

СуддівБондарева Р.В., Яковенко Л.Г.,

При секретаріГаліч Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист честі, гідності, стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 07 вересня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про захист гідності та честі, стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у матеріалі про відмову в порушенні кримінальної справи №10399\10 за перевіркою заяви ОСОБА_6 стосовно використання ОСОБА_7 завідомо підроблених документів містяться письмові пояснення останньої від 22.12.2010 року. Зазначені пояснення стали підставою для виготовлення численних постанов про відмову у порушенні кримінальної справи. У письмових поясненнях відповідачка письмовим засобом серед широкого кола осіб публічно розповсюдила недостовірні відомості про ОСОБА_6 Зокрема, недостовірними позивач вважає наступні вислови: «Я являлась председателем товарищеского суда и председателем квартального комитета на общественных началах при Киевском райисполкоме. Ко мне обратились ОСОБА_8 с просьбой защитить их от противоправных посягательств ОСОБА_6, который забрал у них квартиру. Далее я в судах представляла интересы ОСОБА_8, в связи с чем ОСОБА_6 стал меня преследовать. ОСОБА_6 является душевно больным человеком, состоит на учете в РКПБ-І». Позивач вважає вищенаведені вислови негативною інформацією, оскільки вона містить обвинувачення позивача у вчиненні тяжких злочинів. Інформація не відповідає дійсності та порочить честь, гідність позивача, який є літньою особою, інвалідом 2 групи, після двох важких переломів хребту, ветераном війни зі статусом «Дитина війни», керівником ряду громадських організацій, має міжнародне визнання як правозахисник, пройшов стажування в США, є потомственим дворянином, прямим потомком казанського хану ОСОБА_6. Позивач дуже хвилювався, переживав приниження, у наслідок чого йому була завдана моральна шкода, яку він оцінює в 25000 грн.. На підставі викладеного, позивач просив визнати такими, що не відповідають дійсності, ганьблять, порочать його честь, принижують його гідність відомості, які ОСОБА_7 письмово розповсюдила у поясненнях від 22.12.2010 року в матеріалі №10399/10; зобов'язати відповідачку принести йому письмові вибачення та надати до Київського РВ СГУ ГУМВС спростування відомостей про нього; стягнути з ОСОБА_7 на його користь у відшкодування моральної шкоди 25000 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 07 вересня 2012 року позов ОСОБА_6 задоволений частково. Визнано недостовірною та такою, що принижує гідність, честь ОСОБА_6 інформацію, наведену ОСОБА_7 в письмових поясненнях від 22.12.2010 року у відмовному матеріалі №10399, а саме твердження про те, що: (російською мовою) «ОСОБА_6 является душевно больным человеком». Зобов'язано ОСОБА_7 направити до Київського РВ СМУ ГУ МВС України в АР Крим письмове спростування твердження, наведеного в її письмових поясненнях від 22.12.2010 року у відмовному матеріалі №10399, про те, що: (російською мовою) «ОСОБА_6 является душевно больным человеком» на протязі одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди 500 грн. В задоволенні решти позову ОСОБА_6 відмовлено. Судовий збір віднесено на рахунок держави.

Не погодившись з вказаним рішенням суду відповідач ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_6 в задоволенні позову повністю. Зокрема, зазначає, що відомості зазначені нею у поясненнях від 22.12.2010 року були надруковані у засобах масової інформації і публічне розповсюдження цих відомостей вона не здійснювала, оскільки зазначила про них в якості захисту від ОСОБА_6 Надані позивачем довідки про те, що він не перебуває на обліку у лікарні датовані 2001 роком, тому вони не можуть свідчити про те, що ОСОБА_6, не перебуває у теперішній час на обліку у лікарні.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач вважає, що підстави для задоволення скарги відповідача відсутні, тому, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що інформація наведена ОСОБА_7 в письмових поясненнях від 22.12.2010 року у відмовному матеріалі №10399, а саме твердження про те, що: (російською мовою) «ОСОБА_6 является душевно больным человеком» є недостовірною інформацією і такою, що принижує честь і гідність позивача ОСОБА_6, тому така інформація має бути спростована, а моральна шкода завдана позивачу розповсюдженням недостовірної інформації має бути відшкодована відповідачем в розмірі 500 грн.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитися колегія суддів, оскільки вони не відповідають вимогам закону і фактичним обставинам справи.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Зазначена конституційна норма узгоджується з положеннями ст. 10 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Положеннями ст. 277 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Частиною 1 ст. 201 Цивільного кодексу України гідність і честь віднесено до особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством.

За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 57 наведеного Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

У відповідності з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

До відомостей, що можуть бути спростовані в передбаченому законом порядку, відноситься інформація, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо).

Згідно зі ст. 47-1 Закону України «Про інформація» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які були вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

З матеріалів справи вбачається, що Київським РВ СМУ ГУ МВС України в АР Крим проводилася перевірка за заявою ОСОБА_6, адресованою в Адміністрацію Президента України, про те, що ОСОБА_7 по підробленим документам Державного архіву м. Сімферополя отримує соціальні пільги та користується різним статусом, має незаконні державні нагороди. Щодо обставин, викладених у цій заяві від ОСОБА_7 були відібрані письмові пояснення (а.с. 39-40, 130-132).

В письмових поясненнях даних 22.12.2010 року ОСОБА_7 висловилась наступним чином: «Я, являлась председателем товарищеского суда и председателем квартального комитета на общественных началах при Киевском райисполкоме. Ко мне обратились ОСОБА_8 с просьбой защитить их от противоправных посягательств ОСОБА_6, который забрал у них квартиру. Далее я в судах представляла интересы ОСОБА_8, в связи с чем ОСОБА_6 стал меня преследовать. ОСОБА_6 является душевно больным человеком и ранее состоял на учёте в РКПБ-1».

Зазначенні висловлювання відповідача ОСОБА_6, просив визнати недостовірною інформацією, яка принижує його честь і гідність і стягнути у зв'язку з цим на його користь моральну шкоду в розмірі 25000 грн.

Згідно з положеннями статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів.

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Статтею 275 наведеного кодексу передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

У відповідності до вимог ст. 23 ЦК України Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Захистом цивільних прав є передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведений в ст. 16 ЦК України.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

Як роз'яснив Пленум Верхового Суду України в п. 15 постанови №1 від 27.02. 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Із матеріалів справи вбачається, що у провадженні Київського районного суду м. Сімферополя у 2004 році перебувала кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 182 КК України (порушення недоторканості приватного життя), обвинувачення складалось з того, що ОСОБА_7 незаконно розповсюдила конфіденційну інформацію у публічному виступі про ОСОБА_6 без його згоди відносно психічного стану здоров'я ОСОБА_6 За результатами розгляду вказаної кримінальної справи постановлений обвинувальний вирок, який ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 18 травня 2004 року скасований з передачею справи до прокуратури для проведення додаткового досудового слідства.

Постановою слідчого Прокуратури Київського району м. Сімферополя АР Крим від 20 грудня 2004 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 182 КК України закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (за відсутності в діяннях складу злочину). При цьому підставою для закриття кримінальної справи стало те, що відомості про те, що ОСОБА_6, перебував на обліку у КРПБ №1 не є конфіденційними, оскільки були опубліковані у засобах масової інформації в газеті «Голос избирателя» №3 від 25.05.1996 року. Зазначена постанова набрала законної сили.

Оскільки зазначені відомості раніше були опубліковані у засобах масової інформації їх не можна вважати такими, що не відповідають дійсності або є неправдивими, крім того, на думку колегії суддів ці відомості не порочать честь і гідність позивача ОСОБА_6, а надані позивачем довідки про те, що він не перебуває на обліку у КРПБ №1 не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки вони датовані 2001 роком, ще до прийняття постанови від 20.12.2004 року про закриття кримінальної справи, а також не свідчать про те, що ОСОБА_6 ніколи не перебував на обліку у вказаній установі, тобто не вказують на те, що цих обставин не існувало взагалі.

З урахуванням того, що ОСОБА_7 давала вищевказані пояснення з метою захисту від заяви ОСОБА_6 до Адміністрації Президента України про те, що вона по підробленим документам Державного архіву м. Сімферополя отримує соціальні пільги та користується статусом, має незаконні державні нагороди, такі пояснення, на думку колегії суддів, не свідчать про те, що остання, висловлюючи їх, мала на меті опорочити честь і гідність ОСОБА_6, а свідчать про те, що вона захищалася таким чином від обвинувачень, висунутих ОСОБА_6 у заявах на ім'я Адміністрації Президента України.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Про зазначене йдеться й у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).

Отже, звернення до органів державної влади, як і викладена в поясненних компетентному органу інформація не може вважатися поширенням недостовірної інформації в тому числі і до правоохоронних органів у розумінні ст. 277 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт порушення його немайнового права на повагу до його честі і гідності з боку ОСОБА_7

Оскільки апеляційним судом не встановлено факт порушення немайнового права ОСОБА_6 на повагу до його честі і гідності внаслідок дій ОСОБА_7, тому відсутні і підстави для задоволення позову ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням того, що висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають обставинам справи і зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист честі, гідності, стягнення моральної шкоди повністю.

Разом з тим, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 колегією суддів не переглядалось, оскільки сторонами в апеляційному порядку оскаржене не було.

При вирішенні питання щодо судових витрат колегія суддів виходила з вимог ч. 2 ст. 88 ЦПК України.

Приймаючи до уваги, що сторони є інвалідами 2 групи, які у відповідності до ьп. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнені від сплати судового збору, понесені у справі судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведеного, керуючись пунктами 3, 4 частини 1 статті 309, пунктом 2 частини 1 статті 307, статтями 313, 314, 316, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 07 вересня 2012 року скасувати і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист честі, гідності, відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді