Справа № 2-1004/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

           17.12.2012 Першотравневий районний суд м.Чернівців

в складі:

головуючого судді Федіна А. В.

при секретарі Сорокан М.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_6, в інтересах якої на підставі довіреності діє ОСОБА_1, до автомийки «Сапфір», приватного підприємця ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог до предмету спору ОСОБА_5 про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до автомийки «Сапфір», приватного підприємця ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог до предмету спору ОСОБА_5 про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином.

Посилалась на те, що вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 листопада 2011 року ОСОБА_5 засуджений за ч. 3 ст. 289, ст. 69 КК України на 5 років позбавленні волі та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки, а також задоволено цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 та стягнуто на її користь 766 295 грн. матеріальної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 січня 2012 року вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11.11.2011 року скасовано в частині вирішення цивільного позову потерпілої , а справа в цій частині направлена на новий судовий розгляд.

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27.03.2012 року вказаний цивільний позов було повернуто.

Вказувала на те, що ОСОБА_5, працюючи мийником на авто мийці «Сапфір», власником якої є ОСОБА_2, незаконно заволодів автомобілем НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_6, яка залишила вказаний автомобіль для миття, сів за кермо, проїхавши певну відстань, не впорався з керуванням та здійснив зіткнення з електроопорою. Внаслідок зіткнення автомобіль НОМЕР_1 зазнав значних пошкоджень.

Посилалась на те, що на момент вчинення злочину ОСОБА_5, шляхом незаконного заволодіння вказаним автомобілем, між ним та автомийкою «Сапфір» існували трудові правовідносини.

Вказувала на те, що згідно висновку авто товарознавчої експертизи від 21.03.2011 року, вартість автомобіля LEXUS LX570, 2008 року випуску станом на 06.02.2011 року могла складати 782295, 58 коп., ОСОБА_5 в рахунок відшкодування завданих матеріальних збитків вніс позивачу 16000 грн., а тому вважає, що сума матеріальних збитків на даний момент становить 766295 грн.

Просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 766 295 гривень завданих матеріальних збитків.

Позивач ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилась, хоча повідомлялась про час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити та надала пояснення аналогічні змісту позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що між авто мийкою «Сапфір» та ОСОБА_5 на момент завдання шкоди ОСОБА_6 не існувало трудових відносин. Вказували, що ОСОБА_5 періодично з’являвся на автомийці «Сапфір», оскільки проходив стажування, яке полягало в отриманні теоретичних знань по техніці безпеки, правил поводження з обладнанням та хімічними засобами, які знаходяться на автомийці та під час проходження даного стажування ОСОБА_5 міг витрати машини та дверні пройоми машин, однак йому ніхто не міг доручати виконувати роботу по миттю машин. Посилання представника позивача на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11.11.2011 року відносно ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 289 КК України та припис Державного Департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю №24-02-23/032/032 є безпідставними, оскільки дані докази не містять інформації щодо предмету доказування, окрім того, вказували на те, що на момент вчинення злочину ОСОБА_5 проходив військову службу за контрактом на посаді водія у військовій частині А0264, просили в задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні позов визнав та пояснив, що він працював мийником на авто мийці «Сапфір» на протязі трьох місяців до моменту вчинення ним злочину, його робочий час розпочинався з 20 год. 00 хв. та закінчувався о 08 год.00 хв. ранку, за виконану ним роботу він отримував заробітну плату. ОСОБА_2 було добре відомо, що він є працівниким мийки, власником якої вона являється.

Представник третьої особи ОСОБА_4 в судовому засідання позов визнав в повному обсязі, просив його задовольнити.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що вона працює на посаді адміністратора автомийки «Сапфір», в лютому 2011 року ОСОБА_5 дійсно проходив стажування на автомийці, проте заробітну плату він не отримував та на роботу в автомийку офіційно влаштований не був. Окрім того вказала, що в лютому 2011 року авто мийка «Сапфір» працювала до 22 год. 00 хв. і лише з квітня 2012 року режим роботи змінився на цілодобовий.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що в лютому 2011 року він разом з ОСОБА_5 проходив стажування на автомийці «Сапфір». За період стажування він отримував заробітну плату та чайові, вказував на те, що він бачив як ОСОБА_5 витирав автомобілі.

Разом з тим, суд не бере до уваги та критично ставиться до показань свідка ОСОБА_9, який в судовому засіданні показав, що ОСОБА_5 не було допущено до роботи щодо миття автомобілів та він не отримував плату за виконану ним роботу, оскільки такі покази суперечать показам інших свідків та матеріалам справи.

Як вбачається з проголошених в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_10, що містяться в протоколі допиту свідка по кримінальній справі від 03.03.2011 року, ОСОБА_10 влаштовувався на роботу мийником на автомийку «Сапфір» та проходив там стажування, при цьому вказав, що коли він приходив на вказану автомийку влаштовуватись на роботу, а саме 29.01.2011 року, ОСОБА_5 там вже працював мийником. Так, 06.02.2011 року він разом з ОСОБА_5 працювали в приміщенні автомийки та мили машини, при цьому близько 20 год. 45 хв. ОСОБА_5 повідомив, що їм слід помити ще один автомобіль, власниця якого залишила йому ключі, після чого вони разом з ОСОБА_5 направились до автомобіля марки «LEXUS» та ОСОБА_5 сів за кермо, завів двигун та почав рух, проїхавши кілька кіл навколо ресторану «Роксолана» спрямував автомобіль в сторону авто мийки, проте не впорався з керуванням та зіткнувся з електричною опорою (а/с 127-130, к/с №1-216/11).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, третьої особи, відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_5, покази свідків, дослідивши письмові докази по справі, матеріали кримінальної справи №1-216/2011, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_5 засуджений вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11.11.2011 року за ч. 3 ст. 289, ст. 69, ст. 75 КК України на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна та на підставі ст. 75 КК України звільнений від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки (а/с 329 к/с №1-216/11).

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Так, як вбачається з вироку Першотравневого районного суду м.Чернівці від 11.11.2011 року відносно ОСОБА_5, 06.02.2011 року біля 21 години, перебуваючи на території автомийки «Сапфір», що по вул. М.Олімпіади, 6 в м.Чернівці, ОСОБА_5, скориставшись наявністю ключів від автомобіля НОМЕР_1, які йому залишила власник вказаного автомобіля ОСОБА_6, переслідуючи мету на незаконне заволодіння транспортним засобом, проїхавши певну відстань, не впорався з керуванням та здійснив зіткнення з електричною опорою, внаслідок чого пошкодив автомобіль.

Судом встановлено, що автомобіль НОМЕР_1 належить ОСОБА_6, що підтверджується копією тимчасового реєстраційного талону, що міститься в матеріалах кримінальної справи №1-216/11 (а/с 34, к/с №1-216/11).

Як вбачається з висновку товарознавчої експертизи №64 від 21.03.2011 року ринкова вартість автомобіля марки LEXUS LX570, 2008 року випуску станом на 06.02.2011 року могла складати 782295 грн. 58 коп. (а/с 91 к/с №1-216/11).

Представник позивача вказувала, що ОСОБА_5 в рахунок відшкодування завданої шкоди надано ОСОБА_6 16000 грн., даний факт сторони не заперечували, а тому відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України суд визнає дану обставиною, такою що не підлягає доказуванню, оскільки вона визнана сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно довідки Державної податкової інспекції у м. Чернівці від 31.08.2012 року №2946/9/18-210 ОСОБА_11 перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець з 15.10.2004 року по теперішній час, вид діяльності – технічне обслуговування та ремонт автомобілів (а/с 86,87).

Відповідно до договору оренди від 01.03.2012 року приватний підприємець ОСОБА_12 прийняла в оренду в строкове платне користування, приміщення авто мийки «Сапфір», площею 176,9 кв. м., розміщене за адресою м.Чернівці, вул. М.Олімпіади, 6В, що належить ПП СМУ «Нафта» (а/с 120).

Як вбачається з припису територіальної державної інспекції праці у Чернівецькій області №24-02-23/032/032 від 31.05.2011 року фізичною особою приватним підприємцем ОСОБА_2 було допущено порушення ст.ст. 24, 24-1,48,253 КЗпП України та ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», наказу Державного комітету статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку» №489 від 05.12.2008 року, зокрема з працівником ОСОБА_5 не було укладено трудовий договір в письмовій формі з моменту фактичного допуску до роботи, не здійснювалось табелювання робочого часу ОСОБА_5, не вівся облік виконуваної роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці працівника ОСОБА_5, в п’ятиденний термін з моменту фактичного допуску ОСОБА_5 до роботи не був здійснений запис в трудову книжку (а/с 283-284 к/с №1-216/11).

Так, як вбачається з положень ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що між автомийкою «Сапфір» та ОСОБА_5 існували фактичні трудові відносини.

Окрім того, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на наданий та переглянутий в судовому засіданні відеозапис з камер спостереження автомийки «Сапфір» та визнає його не допустимим доказом.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимість доказів означає, що у всіх справах повинна дотримуватись вимога про отримання інформації з визначених законом джерел і засобів доказування з дотриманням порядку збирання, представлення і дослідження доказів, порушення цих вимог призводить до визнання доказів недопустимими.

Так, суду не надано відомостей щодо достовірності вказаного відеозапису та легітимності джерел його отримання, окрім того, як вбачається з акту Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16.10.2012 року при розкриванні поштового відправлення, яке надійшло з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, було виявлено відсутність речового доказу по кримінальній справі №1-216/11 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, а саме CD-диска з відеозаписом подій, що відбувались на території автомийки «Сапфір» по вул. М.Оліміпади в м. Чернівці 06.02.2011 року (а/с 410 к/с 1-216/11).

Таким чином, обов’язковим та єдиним допустимим засобом доказування при встановленні факту подій, які зафіксовані камерами спостереження автомийки «Сапфір» 06.02.2011 року є речовий доказ по кримінальній справі, переглянути який не має можливості через його відсутність.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

На підставі ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_9 України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27.03.1992р., розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Оскільки в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що ОСОБА_5 пошкодив автомобіль НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_6, саме під час виконання ним своїх трудових обов’язків, як мийника автомийки «Сапфір», власником якої є приватний підприємець ОСОБА_2, суд вважає, що позов підлягає задоволенню та ОСОБА_2 як власник автомийки «Сапфір» зобов’язана відшкодувати шкоду, завдану її працівником під час виконання ним трудових обов’язків.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_9 України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» №3 від 31.03.1989 року (з подальшими змінами та доповненнями) при визначенні розміру шкоди суд має виходити з цін на майно, що діють у даній місцевості на час розгляду справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на добавлену вартість, акцизний збір тощо.

Так, відповідно до висновку товарознавчої експертизи №64 від 21.03.2011 року ринкова вартість автомобіля марки LEXUS LX570, 2008 року випуску станом а 06.02.2011 року могла складати 782295 грн. 58 коп., враховуючи відшкодування ОСОБА_5 частини збитків, на момент розгляду справи сума завданих ОСОБА_6 збитків, внаслідок пошкодження належного їй автомобіля становить 766295 грн. 58 коп.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Як вбачається зі змісту п. 6 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину.

Так, підпунктом 1 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

У відповідності до ст. 13 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» станом на 01 січня 2012 року розмір мінімальної заробітної плати установлено в сумі 1073 грн., таким чином з відповідача слід стягнути в дохід держави суму судового збору в розмірі 3219 грн.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.24 КЗпП, ст.ст. 22, 1166,1172 ЦК України, ст.ст. 3,10,11,57,58,60,61,64,88,212-215,218,294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 766 295 (сімсот шістдесят шість тисяч двісті дев’яносто п’ять) гривень завданих матеріальних збитків.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 3219 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя Першотравневого

          районного суду м.Чернівці                                                             ОСОБА_13