Справа № 2-6575/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2007 року Московський районний суд м. Харкова в складі: головуючого - судді Погасій О.Ф., при секретарі - Бащук В. , за участю адвоката ОСОБА_1 представника позивачаОСОБА_2- ОСОБА_3
відповідача - ОСОБА_4, яка є представником відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про усунення перешкоди в користуванні нежилими приміщеннями та виселення без надання іншого приміщення та зустрічної позовної заяви ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6про визнання права на подальше користування жилим приміщенням до виділення іншого впорядкованого жилого приміщення, заборонивши власнику приміщень виселення без надання іншого жилого приміщення
ВСТАНОВИВ:
17 жовтня 2005 рокуОСОБА_2 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_5,ОСОБА_4., ОСОБА_6. про усунення перешкод в користуванні
нежилими приміщеннями 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, 1-16, 1-17 адміністративного корпусу під Літ. А-2, по АДРЕСА_1та виселенні ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 без надання іншого приміщення.
В обґрунтування своїх вимог позивачОСОБА_2посилається на те що, він є власником 1/2 нежитлових будівель: Літ. Б-1, Літ. Д-1, Літ. Г-2, Літ. В-1, Літ. К-1, Літ. Ж-1, Літ. Е-5, Літ. А-2, Літ. Л-1, що знаходяться вАДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 5 листопада 2004 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О.Є., за реєстровим №3855. 19.11.04 вказаний договір було зареєстровано в Харківському міському бюро технічної інвентаризації після чого до ОСОБА_2 перейшло право власності на цю частку приміщень. Друга частка 1/2 частини нежитлових будівель: Літ. Б-1, Літ. Д-1, літ. Г-2, Літ. В-1, Літ. К-1, Літ. Ж-1, Літ. Е-5, Літ. А-2, Літ. Л-1, що знаходяться в АДРЕСА_1 належать позивачу на підставі договору дарування посвідченого 29 грудня 2004 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою
2
О.Є., за реєстровим №4375. Цей договір було зареєстровано 31.12.04 в Харківському міському бюро технічної інвентаризації після чого до ОСОБА_2 перейшло право власності на цю частку приміщень.
Після укладання договорів з'ясувалось, що в нежитловому приміщенні 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, 1-16, 1-17 адміністративного корпусу під літ. А-2 по АДРЕСА_1без будь яких на те підстав ,чи дозволу мешкають ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4. На прохання до відповідачів пред'явити правовстановлюючі документи на право займати вищевказані приміщення, позивач отримав відмову. Позивачу не відомо на яких правових підставах відповідачі займають нежитлові приміщення і якими документами підтверджується право відповідачів користуватись зазначеними нежитловими приміщеннями. Перебування відповідачів в нежилому приміщенні АДРЕСА_1 перешкоджає позивачу в здійсненні прав користування, розпорядження майном. Позивач зазначає, що він позбавлений можливості проведення капітального ремонту приміщень в яких ремонт не проводився понад десять років і відсутнє опалення. Також, позивач зазначає, що нежитловий комплекс йому потрібний для здійснення підприємницької діяльності, а перебування відповідачів перешкоджає позивачеві в здійсненні його прав і в добровільному порядку вони не бажають звільнити нежилі приміщення і з 2002 року відповідачі не здійснювали виплат за комунальні послуги у тому числі за квартирну плату власникові нежитлового комплексу.
25 червня 2006 року відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 звернулись до Московського районного суду із зустрічною позовною заявою про визнання права на подальше користування жилим приміщенням по АДРЕСА_1до виділення іншого впорядкованого жилого приміщення, заборонивши власнику приміщень ОСОБА_2 виселення сім'ї ОСОБА_5 без надання іншого жилого приміщення. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі за зустрічною позовною заявою зазначили, що між ОСОБА_5 та Дочірнім Підприємством «Харківський комбінат хлібопродуктів №1» (далі ДП ХКХП №1) Державної акціонерної компанії «Хліб України» в 1980 році було підписано письмовий договір найму жилого приміщення №3, яке знаходилось в адміністративному корпусі Державного підприємства Харківський комбінат хлібопродуктів №1 по АДРЕСА_1на необмежений строк на підставі того, що ОСОБА_5 працювала на зазначеному підприємстві. Як зазначили Позивачі за зустрічним позовом, їм нічого не було відомо стосовно того, що квартира, в якій вони мешкали по вАДРЕСА_1, не мала статусу житлового приміщення і не була переведена з нежитлового до житлового фонду керівництвом ДП ХКХП №1. Вони вважали, що квартира АДРЕСА_1мала статус житлової, оскільки починаючи з 1980 року Позивачі сплачували в касу ДП ХКХП №1 кошти у вигляді квартплати, вся сім'яОСОБА_5у складі чотирьох чоловік була прописана за адресою: АДРЕСА_1, оскільки паспортним столом Московського РВ ГУМВС України в Харківській області на будинок АДРЕСА_1 було заведено єдину будинкову книгу, ОСОБА_6 знаходився на військовому обліку в Московському районному
3
військовому комісаріаті м. Харкова, а ОСОБА_5 знаходилась на квартирному обліку у виконкомі Московської районної ради м. Харкова.
В обґрунтування своєї позиції позивачі надали судові у якості доказів копії документів, а саме: копію договору про користування електричною енергією, який було укладено між ОСОБА_5 та АК «ХОЕ» 21.10.2003 року; копію домової книги заведеної на будинок АДРЕСА_1 в яку вписані ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, яка після продажу нежитлового будинку знаходиться на руках у позивачів за зустрічним позовом; копії квитанцій до приходного касового ордеру про оплату квартплати без номеру у сумі 62,04 грн. за червень місяць без зазначення року за який здійснювалась оплата, №913 від 09.06.97 у сумі 124,08 грн. за 1-4 місяці 1997 року, №598 від 15.10.02 у сумі 430,00 грн. без зазначення періоду оплати , №777 від 21.11.01 у сумі 280,00 грн. без зазначення періоду за який здійснювалась оплата, без номеру у сумі 248,16 грн. за 8-12 місяці 1997 року, №553 від 24.06.98 у сумі 62,04 грн. за квітень 1998 року, без номеру 31,02 грн. за липень місяць без зазначення року за який здійснювалась оплата. Також як доказ оплати квартирної плати позивачами було надано копію квитанції до приходного касового ордеру №1047 від 10.12.98 про оплату муки в/г вартістю 24,95 грн.
Позивачі за зустрічним позовом вважають, що діями ОСОБА_2 було порушено їх права на безстрокове користування приміщенням АДРЕСА_1, оскількиОСОБА_2відмовився надати сім'їОСОБА_5інше ізольоване жиле приміщення для подальшого мешкання. У зв'язку з цим, позивачі звернулися до районного суду з позовною заявою про визнання невідповідним законодавству України рішення господарського суду Харківської області від 12.12.2003 року на підставі якого було здійснено стягнення на користь ЗАТ «лізингова компанія «Хліб України» грошових коштів у сумі 1 067 23545 грн. з ДП ДАК «Хліб України» «Харківський комбінат хлібопродуктів №1». На підставі зазначеного рішення у зв'язку з відсутністю грошових коштів у боржника, державною виконавчою службою було здійснено стягнення на майно підприємства, а саме на нежитловий комплекс по вул. Чигирина, 13 в м. Харкові. В позові позивачі також наполягали визнати недійсними договори купівлі-продажу №LK-005/02 від 08.01.02 року та №LK-006/02 від 08.01.02 предметом яких є перехід права власності на будівлі по АДРЕСА_1від ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» до Приватного підприємства «Гермес-Агро», визнати недійсними договори купівлі-продажу №1-04 від 01.04.02 та №2-04 від 01.04.02 предметом яких є перехід права власності на будівлі по АДРЕСА_1від ПП «Гермес-Агро» до Приватного підприємства «Спартак», про визнання недійсним договору купівлі-продажу ВВМ №921816 від 13.10.04 предметом якого є перехід права власності на будівлі по АДРЕСА_1від ПП «Спартак» до фізичних осіб ОСОБА_7, ОСОБА_8, визнати недійсними договори дарування ВВМ №921975 від 05.11.04 та ВВТ №104523 від 29.12.04 предметом яких є перехід права власності від ОСОБА_7, ОСОБА_8 до фізичної особи ОСОБА_2 Таким чином, як вважають позивачі діями відповідачів було грубо порушено інтереси держави України
4
та права Позивачів, як громадян України, оскільки при переході права власності від одного відповідача до іншого не були враховані інтереси позивачів.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 березня 2007 року, залишеного без змін постановою апеляційного суду Харківської області від 10.07.07. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6., ОСОБА_4 щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу, дарування відмовлено в повному обсязі.
Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3в письмових запереченнях наданих судові , а також в судовому засіданні зазначила, що позивачОСОБА_2проти позовних вимог заперечує в повному обсязі і зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню. В обґрунтування своїх заперечень представник позивача за первісним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3зазначила, що позивачі звернулись до суду із зазначеною позовною заявою після того, якОСОБА_2власник нежитлового комплексу по АДРЕСА_1звернувся до місцевого суду Московського району м. Харкова з позовною заявою про захист свого права приватної власності та усунення перешкод у користуванні власним майном та примусового виселення без надання іншого жилого приміщення сім'їОСОБА_5, які шляхом самозахоплення заволоділи кімнатою АДРЕСА_1. В обґрунтування своєї позиції позивачі у якості доказів, які могли би підтвердити їх право проживання у спірному приміщенні, долучили до позовної заяви копію договору, який було укладено між ОСОБА_5 та Салтівським РОЕ та квитанції про сплату квартплати, які вносились до бухгалтерії ДП ХКХП №1. В копіях квитанцій не видно за який саме період було зроблено оплату. Позивачі за зустрічним позовом наполягають на тому, що ними здійснювалась належно оплата за користування приміщенням, але як вказує у запереченнях позивач за первісним позовом ОСОБА_2., з часу придбання нежитлового комплексу, тобто з 05.11.04 до теперішнього часу йому жодного разу від сім'їОСОБА_5не надходило ніяких платежів. Договір про електропостачання не підписувався між ОСОБА_5 та дирекцією ДП ХКХП №1 або іншими власниками майнового комплексу, включаючи ОСОБА_2, що дає право вважати, що твердження позивачів щодо правомірності знаходження в спірному приміщенні є хибним. Також, як зазначено у запереченні, позивачі за зустрічним позовом в обґрунтування своєї позиції не долучили у якості доказів копії письмового договору найму жилого приміщення та ордеру на підставі яких мало бути здійснено поселення у спірне приміщення, чим позивачами було порушено вимоги ст.ст. 61, 58, 122, 129 Житлового кодексу України. Окрім того, приміщення по АДРЕСА_1 ніколи не переходила до житлового фонду і до теперішнього часу має статус нежитлового приміщення. Отже, позивач за первісним позовомОСОБА_2вважає, що позивачі не мають ніяких правових підстав користуватись нежитловим приміщенням АДРЕСА_1, що в свою чергу тягне за собою відсутність у позивачів права на подальше користування спірним приміщенням і вони підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.
5
В своїх поясненнях позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4, яка діє за довіреністю як представник ОСОБА_5, ОСОБА_6 зазначила, що вона разом зі своєю матір'ю ОСОБА_5 та братом ОСОБА_6 мешкають в квартирі АДРЕСА_1з 1980 року. Квартира обладнана як житлова бо має дві кімнати, санвузол, кухню, вітальню та окремий вхід. В квартирі встановлені жильцями перегородки, які відмежовують приміщення одне від одного. В квартирі не має газу, опалення, води, а є лише електропостачання. З 2002 року сім'я ОСОБА_5 перестала сплачувати квартирну плату у зв'язку зі зміною власника будинку. Просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2., а її позов задовольнити.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до наступного:
Судом встановлено, що позивачеві за первісним позовом ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 05.11.04, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О.Є., за реєстровим №3855 належить 1/2 нежитлових будівель: Літ. Б-1, Літ. Д-1, Літ. Г-2, Літ. В-1, Літ. К-1, Літ. Ж-1, Літ. Е-5, Літ. А-2, Літ. Л-1, що знаходяться в АДРЕСА_119.11.04 вказаний договір було зареєстровано в Харківському міському бюро технічної інвентаризації після чого до ОСОБА_2 перейшло право власності на цю частку приміщень. Друга частка 1/2 частини нежитлових будівель: Літ. Б-1, Літ. Д-1, літ. Г-2, Літ. В-1, Літ. К-1, Літ. Ж-1, Літ. Е-5, Літ. А-2, Літ. Л-1, що знаходяться в АДРЕСА_1належать позивачу на підставі договору дарування посвідченого 29 грудня 2004 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О.Є., за реєстровим №4375. Цей договір було зареєстровано 31.12.04 в Харківському міському бюро технічної інвентаризації після чого до ОСОБА_2 перейшло право власності на цю частку приміщень.
Право власності ОСОБА_2 на нежитлові будівлі по АДРЕСА_1також підтверджується рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26.03.07, що набрало чинності і це його право позивачами за зустрічним позовом не оспорюється.
Позивач за первісним позовом в обґрунтування позовних вимог посилається на п.2 ст.48 Закону України «Про власність» в якій зазначено, що власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння і відшкодування збитків.
Згідно Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України від 27.04.07 Закон України «Про власність» визнано таким, що втратив чинність.
Згідно абз.2 ч.4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, положення Цивільного кодексу України застосовується до цивільних правовідносин які виникли до набрання чинності цього кодексу але продовжують існувати після
6
набрання чинності ЦК України.
Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.85 зі змінами «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства. На підставі норм, що регулюють договір майнового найму, а не житлового законодавства, вирішуються вимоги про виселення з приміщень, що не входять до житлового фонду.
Суд при вирішенні позовних вимог позивачів за первісним і зустрічним позовами застосовує норми діючого на даний час Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами до набрання чинності цим кодексом, продовжують існувати і після набрання чинності ЦК України.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно відповіді комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації №4058 від 27.06.06 на запит Московського районного суду м. Харкова від 05.06.06 №с-3-2/1000/06 право власності на нежитлові будівлі розташованих по АДРЕСА_1зареєстроване за ОСОБА_2на підставі договорів дарування від 05.11.04, 29.12.04 зареєстрованих приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О.Є., реєстрові номери 3855, 4375. Матеріали інвентаризаційної справи на будівлю АДРЕСА_1 не містять відомостей про надання цьому дому статусу житлового. Згідно даних експлікації внутрішньої площі приміщень дому, розташованого по АДРЕСА_1жилі приміщення в ньому відсутні.
З урахуванням того, що спірні приміщення, в яких мешкають позивачі за зустрічним позовом не мають статусу житлових, суд не може застосувати до спірних правовідносин норми Житлового кодексу України і застосовує норми Цивільного кодексу України яким регулюються ці правовідносини.
Суд вважає, що позовні вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_2 підлягають задоволенню, а позовні вимоги позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6., ОСОБА_4 не підлягають задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до ст.317 ЦК України власнику належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном. Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є нерушимим. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.
Позивачем за первісним позовом надані докази, які підтверджують його право власності на нежитлові будівлі які розташовані по вуАДРЕСА_1 і суд вважає його доведеним.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкоди в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Позивачем за первісним позовом надано вичерпні докази щодо здійснення позивачами за зустрічним позовом перешкод в користуванні нежитловими приміщеннями 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, 1-16, 1-17 адміністративного корпусу під Літ. А-2, по АДРЕСА_1з боку ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, які позивачами за зустрічним позовом не
7
заперечуються.
У якості доказів, які би підтвердили право користування спірним приміщенням, позивачі за зустрічною позовною заявою надали копії квитанцій про сплату квартплати адміністрації ДП ХКХП №1, остання датована 15.10.2002 роком, деякі з наданих судові квитанцій не містять дати оплати квартплати, копію договору з Салтівським РОЕ про користування електричною енергією укладеного 21.10.03. між ОСОБА_5 і начальником Салтівського РОЕ, без підпису начальника і печатки Салтавського РОЕ, копію домової книги заведеної на будинок АДРЕСА_1 в яку вписані ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, яка після продажу нежитлового будинку знаходиться на руках у позивачів за зустрічним позовом. Більш ніяких доказів, які би підтвердили право користування приміщенням АДРЕСА_1, як то ордер, що надає право на вселення, договір найму жилого приміщення, позивачами за зустрічним позовом суду не надано.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно відповіді виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова №6/10-Кр від 06.10.05 , виконавчим комітетом Московської районної ради м. Харкова ордер на квартиру АДРЕСА_1ОСОБА_5 не видавався, на квартирному обліку ОСОБА_5 не знаходиться, будинок АДРЕСА_1 на обслуговуванні КПЖРЕП Московського району м. Харкова не знаходиться, будинок АДРЕСА_1 належав ХКХП №1.
Суд дійшов висновку на підставі наданих та досліджених в судовому засіданні доказів, що приміщення №3 адміністративного корпусу літ. А-2, по АДРЕСА_1на момент поселення позивачів за зустрічним позовом не мало статусу житлового приміщення. Знаходження позивачів за зустрічним позовом у спірному приміщенні порушують право власності позивача за первісним позовом, оскільки позивачі за зустрічним позовом перешкоджають позивачеві за первісним позовом користуватись його майном, яке необхідно йому для здійснення підприємницької діяльності.
Судом встановлено, що в будинок нового власника у визначеному законом порядку зазначені особи вселені не були, тому не набули права на користування спірним приміщенням в будинку АДРЕСА_1.
Суд вважає, що подальше знаходження позивачів за зустрічним позовом в приміщенні АДРЕСА_1 є незаконним і вони підлягають виселенню. З урахуванням того, що будівлі по АДРЕСА_1не мають статус житлових, позивачі за зустрічним позовом підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення, оскільки на спірні правовідносини не розповсюджується дія Житлового кодексу України. Між ОСОБА_2та ОСОБА_5, ОСОБА_4.,ОСОБА_5 не підписувався договір майнового найму, що сторони не заперечують, тому дія Цивільного кодексу України в частині врегулювання права власності на житло та найму жилого приміщення до даних правовідносин не застосовується.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 01.11.96 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 наявність чи відсутність прописки сама
8
по собі не може бути підставою визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди.
Виходячи з того, що будинок АДРЕСА_1 не віднесений до житлового фонду, наявність прописки ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6. не може бути підставою визнання права користування нежилим приміщенням за цими особами, які там проживали.
Твердження позивачів за зустрічним позовом про те, що при зміні власників немайнового комплексу по АДРЕСА_1не були враховані інтереси позивачів по цій справі, які мають право на подальше користування нежилим приміщенням №3 адміністративного корпусу літ. А-2 - є надуманими і не обґрунтованими, оскільки діюче законодавство України не передбачає порядок та підстави вселення фізичних осіб до нежитлових приміщень та виселення з цих приміщень без укладення відповідних документів, що підтверджують право фізичних осіб на користування зазначеними приміщеннями у відповідності з законом.
Доводи позивачів за зустрічним позовом не знайшли свого підтвердження під час судового засідання, тому в задоволенні зустрічних позовних вимог суд відмовляє в повному обсязі.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 11,60, 209, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 317, 321, 391 ЦК України, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимогиОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.
Усунути перешкоди в користуванні нежилими приміщеннями, виселитиОСОБА_5, ОСОБА_4,ОСОБА_6 із приміщень 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, 1-16, 1-17 адміністративного корпусу під Літ. А-2, по АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.
В задоволенні зустрічних позовних вимог позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.