УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-830 2006 р. Категорія ст. 187 ч. 2, ст.304 КК України
Головуючий в суді 1 інстанції МАЗАЙ Н.В. Доповідач в апеляційній інстанції ЩЕПОТКІНА В.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 листопада 2006 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого ЩЕПОТКІНОЇ В.В.
судців ЛІТВІНЦЕВА В.М., ЄВТУШЕНКА В.Г.
з участю прокурора ГРИШАНОВОЇ Н.Д.
адвоката ОСОБА_1.
розглянувши кримінальну справу за апеляцією захисників ОСОБА_1. в інтересах засудженого ОСОБА_2. та ОСОБА_3. з інтересах засудженого ОСОБА_4. на вирок Монастирищенського райсуду від 26 травня 2006 року, яким
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, раніше не судимий, -
засуджений за ч. 2 ст. 187 КК України з застосуванням ст.69 КК України на 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна; за ст. 304 КК України на 1 рік позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначене покарання ОСОБА_2. у вигляді 4-х років 6 місяців позбавлення волі.
ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження,
раніше не судимий, -
засуджений за ч. 2 ст. 187 КК України з застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна;
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження, раніше не судимий, -
засуджений за ч. 2 ст. 187 КК України з застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 75, 104 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.
На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_5. покладені обов'язки:
не виїжджати за межі України на простійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;
повідомляти дані органи про зміну місця проживання та навчання;
періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.
2
Даним вироком змінена міра запобіжного заходу засудженим ОСОБА_2. та ОСОБА_4. з підписки про невиїзд на взяття під варту, але засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в порушення вимог ст. 148 ч. 2 КПК України на проголошення вироку не з'явилися, тому суд направив начальнику Монастирищенського РВ УМВС України в Черкаській області копію вироку в частині зміни міри запобіжного заходу засудженим. Однак в цій частині вирок не виконаний і засуджені не затримані.
Згідно з вироком суду ОСОБА_2., ОСОБА_4 С.В. та ОСОБА_5. засуджені за те, що вони 2 березня 2006 року приблизно о 1 годині ночі, діючи разом та за попередньою змовою між собою з метою заволодіння чужим майном напали на потерпілого ОСОБА_6. на дорозі напроти будинку № АДРЕСА_1 в м. Монастирище, застосувавши до нього насильство, яке є небезпечним для життя та здоров'я особи, що виразилося в умисному нанесенні потерпілому ударів руками та ногами в область голови та тулубу і спричинило заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, та заволоділи майном ОСОБА_6: мопедом марки «Хонда-Діо», мобільним телефоном та іншим на загальну суму 1543 грн. 04 коп.
Крім того, ОСОБА_2. засуджений за те, що він, достовірно знаючи, що ОСОБА_5 є неповнолітнім, втягнув неповнолітнього ОСОБА_5. у злочинну діяльність, запропонувавши йому прийняти участь в злочині, та вчинив в групі з останнім розбійний напад на потерпілого ОСОБА_6.
В апеляції адвокат ОСОБА_1. в інтересах засудженого ОСОБА_2., не оспорюючи доведеності його винності та правильності кваліфікації його дій, порушує питання про скасування вироку суду щодо ОСОБА_2 та направлення справи на додаткове розслідування, мотивуючи тим, що органи досудового слідства та суд 1 інстанції порушили право на захист ОСОБА_2. На думку апелянта дані порушення полягають в тому, що ОСОБА_2 знаходився в нерівних умовах з іншими засудженими ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які мали захисників, а він ні.
Крім того, як підозрюваному та обвинуваченому йому були роз'яснені не всі процесуальні права, передбачені ст. ст. 43, 43-1 КПК України, до протоколу його затримання не приєднані його пояснення, які зазначені в протоколі, ні органом слідства, ні судом постановою не прийнята відмова ОСОБА_2 від захисника, а також не з'ясована в повному обсязі його особа з точки зору його психічного стану, хоча в 1999 році він отримав черепно-мозкову травму, а в 2004 році був визнаний непридатним для військової служби в мирний час на підставі ст. 71»в» Наказу МО України № 207 - 1999 року. Тому вважає, що участь захисника по справі щодо ОСОБА_2 була обов'язковою на підставі ст. 45 КПК України.
Адвокат ОСОБА_3. в інтересах засудженого ОСОБА_4. в своїй апеляції, не оспорюючи доведеності винності свого підзахисного та правильності кваліфікації його дій, просить змінити вирок суду та пом'якшити покарання ОСОБА_4 та застосувати ст. 75 КК України, мотивуючи тим, що суд при призначені йому покарання не врахував, що він щиро покаявся у вчиненому, сприяв розкритгю злочину, добровільно відшкодував матеріальну та моральну шкоду, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох малолітніх дітей, тому вважає; що висновок суду про можливість його виправлення тільки з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк є безпідставними.
Вирок суду щодо засудженого ОСОБА_5 ніким не оспорюється.
Прокурор, який приймав участь в судовому засіданні, подав заперечення на апеляції захисників ОСОБА_1. та ОСОБА_3, вважаючи їх безпідставними.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника ОСОБА_1, який підтримав свою апеляцію; прокурора, який вважав вирок суду законним та обґрунтованим, вивчивши доводи апеляції та матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що апеляції захисників не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2., ОСОБА_4. та ОСОБА_5- у вчиненні злочинів, за які вони засуджені, ґрунтуються на доказах, всебічно і повно досліджених в судовому засіданні, отримавшиуйого вірну оцінку, та ніким не оспорюються.
з
Дії ОСОБА_2. вірно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 187 та ст. 304 КК України, а ОСОБА_4. та ОСОБА_5. за ч. 2 ст. 187 КК України.
Покарання засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_4 призначене судом відповідно до вимог ст. 65 КК України: з врахуванням ступені тяжкості вчинених злочинів та осіб засуджених. При цьому суд врахував, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 С.В. вчинили тяжкий злочин, пов'язаний з тривалим розладом здоров'я потерпілого, а ОСОБА_2 також і злочин середньої тяжкості, пов'язаний з втягненням неповнолітнього у злочинну діяльність, і прийшов до обґрунтованого висновку про можливість їх виправлення тільки з призначенням покарання у виді позбавлення волі н певний строк.
А враховуючи обставини, які пом'якшують покарання засуджених, в тому числі і ті, на які посилається в апеляції адвокат ОСОБА_3., суд застосував до усіх засуджених ст. 69 КК України і призначив їм покарання нижче від найнижчої межі, передбачений санкцією ч.2 ст. 187 КК України. Підстав для пом'якшення покарання засудженому ОСОБА_4. та застосування до нього вимог ст. 75 КК України по справі не вбачається.
Тому апеляція захисника ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.
Не підлягає задоволенню й апеляція захисника ОСОБА_1., оскільки його доводи про порушення права на захист засудженого ОСОБА_2 є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_2 ., ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, на момент вчинення злочину був повнолітнім, як при затриманні, так і при пред'явленні обвинувачення, виконанні вимог ст. 218 КПК України, на попередньому слуханні справи суддею та в судовому засіданні йому неодноразово роз'яснювались процесуальні права, в тому разі і право мати захисника, але він постійно заявляв, що захист своїх інтересів бере на себе і адвокат йому не потрібний(т. 1 а. с. 39, 49, 118, 162, 163, 204, 205, 257 т. 2 а. с. 2).
Доводи апелянта, що ОСОБА_2 не були роз'яснені усі права, передбачені ст. ст. 43, 43-1 КПК України, тому це потягло порушення права на захист є необгрунтованими. З протоколів роз'яснення прав ОСОБА_2 слідчим вбачається, що йому не роз'яснені тільки права на забезпечення безпеки, що по даній справі не потягло порушення прав на захист обвинуваченого.
Невинесеиня слідчим та судом окремого процесуального документа про прийняття відмови ОСОБА_2 від захисника, колегія суддів в даному випадку також не вважає істотним порушення КПК України, оскільки відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 46 КПК України така постанова виноситься, коли особа відмовляється від вже запрошеного або призначеного йому захисника, а в даному випадку він йому не призначався і участь захисника по справі не була обов'язковбю.
На протязі всього досудового слідства, крім двох днів затримання, та всього судового розгляду справи ОСОБА_2 був на волі, тому міг реалізувати своє право мати захисника в любий час як шляхом його запрошення, так і шляхом звернення до слідчого або суду про призначення йому захисника на підставі ч. 1 ст. 47 КК України, але він цього не зробив.
Доводи апелянта про порушення органами досудового слідства та судом вимог ст. 45 КПК України щодо ОСОБА_2, оскільки він в 1999 році отримав черепно-мозкову травму, а в 2004 році визнаний непридатним для військової служби в мирний час на підставі ст. 71 «в» Наказу МО України № 207 - 1999 р., - є безпідставними.
Наявність фізичних або психічних вад не завжди є обов'язковою підставою для участі захисника в кримінальному процесі, оскільки згідно із законом це мають бути такі фізичні або психічні вади, які не дають можливості особі належним чином здійснювати свій захист.
Рішення щодо наявності підстав для обов'язкової участі захисника приймає слідчий, суддя чи суд у кожному конкретному випадку.
Як вбачається з ксерокопії наказу Міністра оборони України № 207 - 1999, на який посилається апелянт, то відповідно до ст. 71»в» ОСОБА_2 визнаний непридатним до військової служби у мирний час в зв'язку з незначними порушеннями функції хребта, що не позбавляє його можливості самому реалізувати своє право на захист. Що стосується травми ОСОБА_2, на яку
4 вказує адвокат, то з наданих ним медичних документів вбачається, що вона отримана при падінні з велосипеда, і суттєво не вплинула на стан його здоров'я, так як навіть відразу після травми лікування він проходив амбулаторно(а. с. 49-60 т. 2).
По справі вбачається, що ОСОБА_2 на обліку у психіатра не перебував, чітко і логічно давав пояснення з приводу вчинення інкримінованих йому дій, в зв'язку з чим слідчий і суд мали підстави вважати, що ОСОБА_2 може захищати свої інтереси самостійно.
Порушення вимог закону при затриманні ОСОБА_2, які пов'язані з відсутністю його пояснень мали місце, але вони не є істотними. Сам ОСОБА_2 не оспорював законність свого затримання ні прокурору, ні в суді.
Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону по справі не встановлено.
Тому апеляція захисника ОСОБА_1. задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 травня 2006 року відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_4 залишити без зміни, а апеляція захисників ОСОБА_1. та ОСОБА_3 - без задоволення.
Головуючий - підпис
Судді - підписи
В.В. Щепоткіна
З оригіналом згідно
Суддя апеляційного суду