Справа N 22 ц 1650 - 2006 p. Головуючий 1 інстанції Пісоцький О.М.
Категорія - 20. Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
РІШЕННЯ іменем України.
26 жовтня 2006 року. м. Миколаїв.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Данилової О.О. та Довжук Т.С.,
із секретарем судового засідання Гапєєвою Т.В., з участю:
прокурора Волкожи С.В.,
позивачки ОСОБА_1.,
відповідача ОСОБА_2.,
його представника ОСОБА_3., у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 переглянула рішення місцевого Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 липня 2006 року по цивільній справі за позовом прокурора Арбузинського району Миколаївської області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися у дане судове засідання, перевіривши у межах оскарження обставини та докази ,-
установила:
12 травня 2005 року прокурор Арбузинського району Миколаївської області в інтересах ОСОБА_1 пред'явив зазначений позов.
Його обґрунтовував тим, що 15 листопада 2005 року ОСОБА_2. та ще три не установлених слідством особи, в помешканні позивачки вчинили відносно останньої та її чоловіка хуліганські дії, в процесі яких ображали подружжя ОСОБА_1 й заподіяли позивачці легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я. Крім того, від таких дій нападників вона морально страждала, вимушена була змінювати звичні життєві стосунки й докладати зусилля для відновлення попереднього стану здоров'я.
У зв'язку із вчиненням указаних дій, відносно відповідача було порушено кримінальну справу.
Проте, постановою місцевого Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 15 листопада 2005 року його було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6 Закону України "Про амністію".
Посилаючись на виписані обставини, прокурор просив стягнути з відповідача на користь позивачки у відшкодування моральних страждань 10 000 гривень.
Не заперечуючи проти скоєння ним злочину, відповідач пояснював, що сплатив позивачці у відшкодування моральної шкоди 2 000 гривень, а тому у позові слід відмовити.
Рішенням місцевого Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 липня 2006 року позов задоволено частково.
Постановлено стягнути з відповідача на користь позивачки 3 000 гривень у відшкодування моральної шкоди й судові витрати на користь держави.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2. ставить питання про скасування такого рішення суду, з підстав неналежної оцінки тим зібраних по справі доказів і
неправильного застосування норм матеріального права, а саме, ігнорування судом доказів про відшкодування ним моральної шкоди у повному обсязі.
Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки місцевий суд постановив його без точного додержання норм матеріального й процесуального права.
Так, вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому судовому рішенні, суд 1 інстанції вважав установленим, що злочинними діями відповідача позивачці заподіяні моральні страждання, якій він і повинен відшкодувати за правилами, виписаними статями 23, 1167 ЦК України. При цьому, взявши до уваги зухвалість злочинних дій заподіювача, достатнім розміром відшкодування є грошова сума у 5 000 гривень. Вирахувавши із неї 2 000 гривень, добровільно виплачених відповідачем, кінцево на користь позивачки слід стягнути 3 000 гривень.
Колегія суддів судової палати погоджується з установленими судом 1 інстанції фактами та правовідносинами, однак вважає помилковим його висновок щодо розміру відшкодування.
Так, згідно зі статями 23, 1167 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає :
· 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
· 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
· 3) у принижені честі, гідності, а також ділової репутації фізичної особи;
· 4) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою ст. 1167 ЦК України, коли шкода відшкодовується незалежно від вини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка зазнала моральної шкоди, оскільки душевно страждала у зв'язку:
· з фізичним болем та ушкодженням здоров'я, спричинених протиправною поведінкою відповідача щодо неї самої та її чоловіка;
· з приниженням їх гідності.
Одним із заподіювачів таких її страждань є відповідач, вину якого доведено постановою місцевого Южноукраїнського міського суду від 15 листопада 2005 року.
Тому він і повинен, за правилами ст. 1167 ЦК України, компенсувати задані моральні збитки.
При цьому, враховуючи характер і тривалість страждань позивачки, стан її здоров'я, тяжкість й наслідки заданих тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, форму вини відповідача та мотиви його дій, місце їх вчинення, достатнім розміром компенсації моральної шкоди була б грошова сума у 4 000 гривень. Вирахувавши з неї 2 000 гривень, які відповідач сплатив у добровільному порядку, з відповідача на користь позивачки слід було стягнути лише 2 000 гривень.
Так як суд завищив суму стягнення, то її слід привести у відповідність, зменшивши до названого розміру.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення місцевого Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 липня 2006 року змінити, зменшивши розмір компенсації моральної шкоди, стягуваної з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 3 000 гривень до 2 000 гривень.
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Рішення може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2-х місяців, починаючи з дня його проголошення.