Справа N 22 Ц - 1584 - 2006 року. Головуючий 1 інстанції Циганок В.Г.
Категорія - 30. Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
РІШЕННЯ іменем України.
26 жовтня 2006 року. м. Миколаїв.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Данилової О.О. та Довжук Т.С.,
із секретарем судового засідання Варміш О.С., з участю:
позивачки по первинному позову ОСОБА_1.,
представника позивачки ОСОБА_2.,
відповідачів по первинному позову ОСОБА_3 й ОСОБА_4.,
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5., у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_5 переглянула рішення місцевого Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 доОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про розірвання договору житлового найму, стягнення заборгованості за комунальні послуги й виселення без надання іншого жилого приміщення
і за зустрічним позовомОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу будинку дійсним.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися до суду, перевіривши у межах оскарження обставини та докази,
установила:
27 вересня 2005 року ОСОБА_1 пред'явила зазначений позов.
Його обґрунтовували тим, що у 1998 році в усній формі досягла домовленості з
ОСОБА_3 про продаж тому належного їй будинку № АДРЕСА_1 у м. Миколаєві.
На виконання домовленості передала відповідачеві у користування указаний будинок, отримавши натомість як завдаток 14 000 гривень.
Укладення договору купівлі-продажу у належній формі та кінцевий розрахунок сторони повинні були здійснити до 20 червня 1999 року.
Однак, цього не відбулося через відмову відповідача передати залишок ціни покупки.
Не дивлячись на це, відповідач вселився разом із своєю сім'єю в спірне житло, протягом усього часу користувався ним, зареєструвавши його як місце свого та членів його сім'ї проживання.
При цьому, він належним чином не доглядає будинок, не ремонтує його, не сплачує за газо- та енергопостачання, заборгувавши 5 639 гривень 50 коп..
Посилаючись на безпідставність проживання відповідачів у будинку та необхідність житла для її власних потреб, просила суд про задоволення позову.
19 січня 2006 року ОСОБА_3 пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу будинку № АДРЕСА_1 у м. Миколаєві дійсним.
Його обґрунтовував тим, що 20 листопада 1998 року в усній формі уклав з ОСОБА_1. зазначений договір.
Сторони домовилися щодо усіх істотних умов угоди, а саме, щодо його предмету, ціни та форми.
На його виконання він передав ОСОБА_1. 14 400 гривень завдатку, отримавши від тої у приватну власність будинок.
Кінцевий розрахунок та укладення договору в належній формі належало вчинити до 20 червня 1999 року, після збору продавцем необхідної документації.
Зразу ж після укладення угоди, він разом зі своєю сім'єю вселився в житло, зареєструвалися в ньому, відремонтували його.
Проте, не дивлячись на його готовність передати залишок ціни продажу, договір в належній формі так укладено і не було, оскільки ОСОБА_1 не зібрала необхідні для вчинення продажу документи.
Через це вимушений був пред'явити зазначений зустрічний позов і просити суд про його задоволення.
Рішенням місцевого Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2006 року первинний позов задоволено, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено за його недоведеністю.
Не згодившись із таким рішенням, представник ОСОБА_3 його оскаржив і просив скасувати з тих мотивів, що суд дав неналежну оцінку зібраним по справі доказам та неправильно застосував норми матеріального права, а таке не дало йому можливості дійти вірних висновків по справі.
Апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати і постановити нове рішення, яким у виселенні та розірванні договору житлового найму відмовити, а зустрічний позов та вимогу про стягнення заборгованості по комунальним платежам задовольнити, оскільки місцевий суд постановив його без точного додержанням норм матеріального й процесуального права.
Так, задовольняючи первинний позов і відмовляючи у зустрічному позові, суд 1 інстанції виходив з того, що сторони не досягли між собою згоди з істотних умов договору купівлі-продажу спірного будинку, а тому підстав вважати його дійсним немає, відповідно, відповідачі по первинному позову підлягають виселенню з житла, оскільки не мають законних підстав для користування ним.
Однак із таким у повній мірі погодитися не можна.
Так, за статтею 153 й главою 20 ЦК України ( в редакції 1963 року) та главою 54 підрозділу 1 розділу III книги 5 чинного ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними для договорів купівлі-продажу є умови, що стосуються їх предмету та ціни.
Як вбачається з договору-купівлі продажу від 4 листопада 1992 року ( а.с- 9-10), копії акта передачі грошей від 27 листопада 1998 року ( а.с- 5) і витягу із прибудинкової книжки, ОСОБА_1 була власником будинку № АДРЕСА_1 у м. Миколаєві і бажала його продати ОСОБА_3. 27 листопада 1998 року сторони досягли згоди щодо предмету та ціни продажу названого будинку, уклавши в усній формі договір.
За його умовами ОСОБА_1 продала належний їй будинок за 21 600 гривень ОСОБА_3.
На виконання цього договору, ОСОБА_3 зразу ж передав ОСОБА_1. 14 400 гривень в рахунок оплати за набутий будинок, а решту, 7 200 гривень, зобов'язувався передати до 20 червня 1999 року, одночасно з нотаріальним посвідченням угоди.
Натомість, ОСОБА_1 передала йому у власність будинок.
Набувач разом із членами своєї сім'ї вселився в житло, зареєстрував його як місце свого постійного проживання, ремонтував.
Однак, до часу звернення ОСОБА_1. до суду з даним позовом, та не вчиняла дій спрямованих на збір документів, необхідних для нотаріального посвідчення договору, іншого - з наданих нею доказів не вбачається.
Саме через такі дії позивачки по первинному позову, договору не було надано належної форми і тепер вона відмовляється нотаріально його посвідчити.
За наведених обставин, відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року) та статті 220 чинного ЦК України, в наявності усі підстави для визнання виписаного договору дійсним.
Оскільки місцевий суд дійшов протилежного, то такий висновок судової колегії слід оформити рішенням апеляційної інстанції, попередньо скасувавши рішення місцевого суду.
Аналогічно, крім вимоги про стягнення заборгованості по оплаті за комунальні послуги, слід вчинити і з рішенням місцевого суду щодо первинного позову.
Так, місяцевий суд вважав безпідставним проживання сім'ї ОСОБА_7 в спірному будинку і виселив їх з нього.
Однак колегії іншої думки щодо цього.
Сім'я ОСОБА_7 проживала в будинку за законних підстав, оскільки придбала його за визнаним дійсним договором, а тому у виселені членів сім'ї слід було відмовити
Оскільки місцевий суд дійшов іншого, то і в цій часині його рішення слід скасувати і постановити нове, яким у первинному позові відмовити.
Щодо вимоги ОСОБА_1. про розірвання договору найму житла, то він не може бути задоволений, оскільки такого договору між сторонами не існувало.
Стосовно ж вимоги ОСОБА_1. про стягнення з відповідачів її витрат на покриття їх боргу по газо- та енергопостачанню, то вона підлягає задоволенню, оскільки відповідачі не заперечували, що такий борг мали, його покрила позивачка і вони згодні їй ці витрати компенсувати..
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313 - 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення місцевого Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2006 року скасувати.
Постановити нове рішення, яким відмовити Каширській Тетяні Ібадуллаївні у позові доОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про розірвання договору найму будинку № АДРЕСА_1 у м. Миколаєві та виселенні без надання іншого жилого приміщення.
Вимогу ОСОБА_1. про стягнення заборгованості за комунальні послуги задовольнити.
Стягнути солідарно зОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на оплату заборгованості по газопостачанню та енергопостачанню у розмірі 5 639 гривень 50 коп..
Зустрічний позовОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним задовольнити у повному обсязі.
Визнати дійсним договір купівлі - продажу, за яким ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_3 купив за 21 600 гривень житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами й будівлями, який знаходиться у м. Миколаєві по АДРЕСА_1, який належить продавцю ОСОБА_1. на підставі договору купівлі-продажу від 4 листопада 1992 року,
посвідченого державним нотаріусом 5-ї Миколаївської державної контори, реєстровий № НОМЕР_1.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2-х місяців.