Справа N 22 Ц 1557 - 2006 року. Головуючий 1 інстанції Кішковська З.А.
Категорія -34. Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
РІШЕННЯ
іменем України.
26 жовтня 2006 року. м. Миколаїв.
Колегія судlів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Довжук Т.С. та Данилової О.О.,
із секретарем судового засідання Варміш О.С.,
з участю:
позивачки ОСОБА_1.,
відповідачаОСОБА_2.,
його представника ОСОБА_3., у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 переглянула рішення місцевого Снігурівського районного суду Миколаївської області від 21 червня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом їх спільної сумісної власності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися у дане судове засідання, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували ,-
установила: 10 травня 2006 року ОСОБА_1 пред'явила зазначений позов.
Його обґрунтовувала тим, що з осені 2004 року і до квітня 2006 року проживала з відповідачем однією сім'єю, не перебуваючи з ним у шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року народила сина ОСОБА_4, батьком якого є відповідач.
У період проживання у фактичних шлюбних відносинах вони вели спільне господарство і на спільні кошти придбали :
· корову вартістю 2 500 гривень;
· телицю вартістю 2 000 гривень;
- 6 поросят загальною вартістю 2 400 гривень;
- телевізор вартістю 400 гривень;
· відеомагнітофон вартістю 180 гривень;
· бензопилку вартістю 1200 гривень;
· мотоцикл Дніпро-11 вартістю 700 гривень;
- автомобіль ВАЗ-21011 вартістю 5000 гривень.
У зв'язку з припиненням сімейних стосунків, просила провести поділ указаного майна, виділивши їй телицю, 3-х поросят, телевізор й відеомагнітофон, а відповідачеві решту майна. Крім того, стягнути з останнього грошову компенсацію за різницю між ідеальною та реальною частками.
У подальшому вона збільшила вимоги, включивши до спільного майна ще й газовий таганок вартістю 65 гривень, пральну машинку вартістю 350 гривень, магнітофон вартістю 170 гривень, покриття на підлогу вартістю 62 гривні, віконну занавіску вартістю 25 гривень.
Відповідач позов не визнав, згоден повернути позивачці тільки телицю, подаровану їм її бабусею.
Рішенням місцевого Снігурівського районного суду Миколаївської області від 21 червня 2006 року позов задоволено частково.
Постановлено виділити у власність ОСОБА_1. телицю, 3 поросят, газовий таганок, пральну машинку, магнітофон, покриття на підлогу, віконну занавіску - загальною вартістю 3 872 гривні.
Відповідачеві виділено у власність корову, 3 поросят, телевізор, відеомагнітофон, бензопилку, грошову частку у розмірі 1 500 гривень, внесену на купівлю автомобіля ВАЗ-21011, а усього майна на суму 6980 гривень.
С відповідача на користь позивачки стягнуто грошову компенсацію за відступ від рівності часток.
Не згодившись із таким процесуальним документом, відповідач його оскаржив й просив скасувати, оскільки, як на його думку, суд дав неналежну оцінку зібраним по справі доказам та неправильно застосував норми матеріального права, а саме, проігнорував відсутність доказів участі позивачки у придбані спірного майна.
Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції змінити, зменшивши обсяг спільного майна сторін та розмір компенсації за різницю в частках, оскільки той постановив його без точного додержанням норм матеріального й процесуального права.
Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, місцевий суд вважав установленим, що спірне майно, крім мотоцикла та автомобіля, набуте сторонами у період їх проживання однією сім'єю внаслідок їх спільної праці й за спільні кошти.
Письмової угоди між ними про правовий статус набутого майна вони не укладали, а тому, згідно зі ст. 74 СК України й ст. 17 Закону України "Про власність" воно стало їх спільною сумісною власністю.
Змінюючи вид спільної власності шляхом визначення розміру частки кожного із співвласників у цьому майні та проводячи його поділ, місцевий суд виходив із положень глави 8 СК України про рівність частки майна жінки і чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі та глави 26 розділу 1 книги третьої ЦК України, якою врегульовано право спільної власності.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не у повній мірі погоджується з таким.
Так, із матеріалів справи вбачається, що з осені 2004 року й по квітень 2006 року сторони проживали однією сім'єю, хоча і не перебували у шлюбі між собою. У той період за спільні кошти придбали телицю, 6 поросят, телевізор, відеомагнітофон, бензопилку, газовий таганок, пральну машинку, магнітофон, покриття на підлогу, віконну занавіску, виплатили 1 500 гривень за автомобіль ВАЗ-21011, а всього майна на суму 8 352 гривні.
Корова, оцінена сторонами у 2 500 гривень, не є їх спільною власністю, оскільки була придбана хоча і у період їх сумісного проживання, але за кошти виручені від продажу корови, належної особисто відповідачеві.
Письмових угод між собою щодо належності зазначеного вище майна сторони не укладали.
Таке є підставою для визнання переліченого майна їх спільною сумісною власністю, у порядку, передбаченому ст. 74 СК України й ст. 17 Закону України "Про власність".
Суд 1 інстанції зробив практично аналогічні висновки, при цьому помилково включивши до спільного майна сторін ще і корову, належну ОСОБА_2..
Тому у цій частині рішення підлягає корегуванню, шляхом зменшення обсягу спільного майна сторін, яке підлягає поділу.
За главою 8 СК України, розмір часток чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, при поділі майна, що є об'єктом їх права спільної сумісної власності - є рівними. Домовленості між ними про належність майна будь-кому з них - не було, бо доказів іншому, ними не надано.
Таким чином, частка кожного із сторін у грошовому виразі становить 4176 гривень.
На указану суму грошей їм і слід було виділити конкретне майно, врахувавши при цьому його цільове призначення, місце знаходження та переважного користувача.
Місцевий суд дійшов такого ж і за названими критеріями виділив позивачці у власність майна на 3 872 гривні, а відповідачеві, після виключення вартості корови, - на 4 480 гривень.
Різниця між ідеальними та реальними частками у сторін становить 304 гривні і саме указану грошову суму слід було стягнути з відповідача на користь позивачки.
Оскільки місцевий суд стягнув значно більшу суму, то її слід привести у відповідність рішенням апеляційної інстанції.
Що ж до твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про хибність висновків суду щодо належності спірного майна сторонам, то воно не може бути взяте до уваги, оскільки допустимих й належних доказів таким твердженням у справі немає. Свідчення ж родичів та знайомих відповідача, такими вважати неможливо, оскільки ті є особами зацікавленими і, крім нечітких й плутаних пояснень, не можуть надати інших доказів належності майна саме їм.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313 -314, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення місцевого Снігурівського районного суду Миколаївської області від 21 червня 2006 року змінити.
Виключити із переліку спільного майна сторін і майна, виділеного ОСОБА_2, корову вартістю 2 500 гривень.
Зменшити розмір компенсації за різницю у частках, стягувану з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 1554 гривень до 304 гривень.
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2 місяців.