справа № 2-2419/11

№ провадження 2/415/1497/12

РІШЕННЯ

Іменем України

30.05.2012 м. Дніпродзержинськ

. м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська у складі:

судді Гібалюк Т.Я.

при секретарі Бардадим О.В.

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача - Ткаченко В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпродзержинську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Дніпровський автобусний завод» про визнання цивільно-правових договорів - трудовими договорами, стягнення заборгованості по заробітній платі, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди,

встановив:

До суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до ТОВ «Дніпровський автобусний завод», в якому просить визнати цивільно-правові договори № 129 та № 20 трудовими з моменту їх укладення, а саме з 11.10.2010 по 31.12.2010 та з 01.01.2011 по 31.01.2011, стягнути з відповідача на її користь заборгованість за виконані роботи в сумі 4962,0 гривні, моральну шкоду в розмірі 50000 грв., середній заробіток за увесь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 19394,67 грв.

В судовому засіданні позивачка свої вимоги підтримала в повному обсязі .

Представник відповідача позов визнала частково в сумі 2490,0 гривень -- заборгованість за виконані роботи в грудні 2010 року та пояснила, що трудову угоду № 20 від 01.01.2011 року і акт виконаних робіт від 31.01.2011 підписав не директор ОСОБА_3, а невстановлена особа, тому відповідач не визнає її, вважає недійсною, що між позивачем та відповідачем існували цивільно-правові відносини, а не трудові, просила задовольнити позовні вимоги в сумі 2490,0 грн , як оплату за виконані роботи у грудні 2010 року, в решті позову просила відмовити.

Вислухавши сторони, свідків, вивчивши матеріали справи, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4962 грв. - оплата за виконані роботи за жовтень - грудень 2010 року та січень 2011 року.

Як вбачається із наявних у справі трудових угод № 129 від 11.10.10 та № 20 від 01.01.2011 року , а також актів виконаних робіт до них замовник (відповідач) доручає, а виконавець (позивач) зобов»язується на свій ризик, власними силами виконати для замовника роботи по здаванню звітів та веденню обліку, виконавець отримує від замовника винагороду розмір якої узгоджений між сторонами 3000(три) тисячі гривень в місяць, винагорода виплачується за підсумками календарного місяця на підставі підписаного сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.

На акті здачі прийняття виконаних робіт від 31.01.2011року до цивільно-правового договору № 20 від 01.01.2011 року, який не визнається відповідачем, міститься дійсна печатка ТОВ «ДАЗ», що не спростовується відповідачем. Разом з тим, заперечуючи проти акту здачі прийняття виконаних робіт від 31.01.2011року до цивільно-правового договору № 20 від 01.01.2011 року відповідач не заявив зустрічних вимог про визнання цього правочину недійсним. Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним , якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом , але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до Цивільного Кодексу України , в межах заявлених вимог, і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі ( ч.1 ст.11 ЦПК України).

Враховуючи, що відповідач не заявив зустрічного позову про визнання недійсним акту здачі прийняття виконаних робіт від 31.01.2011року до цивільно-правового договору № 20 від 01.01.2011 року, його доводи щодо недійсності цього правочину суд відхиляє, як недоведені і неспроможні.

Додатково факт виконання робіт позивачем для відповідача у січні 2011 року підтверджуються показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Суд вважає доведеним в судовому засіданні той факт, що між позивачем та відповідачем було укладено цивільно-правові договори №№ 129 від 11 жовтня 2010 р. та № 20 від 1 січня 2011 р., для виконання роботи: здавання звітів та ведення обліку.

Відповідно до ч.2 ст.24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов»язаний подати роботодавцеві паспорт та трудову книжку.

В судовому засіданні з пояснень позивача та представника відповідача встановлено, що ОСОБА_1 не зверталася до ТОВ «ДАЗ» із заявою про прийом її на роботу постійно або за сумісництвом, трудову книжку у відділ кадрів не подавала, табель обліку робочого часу на неї не формувався, накази відносно позивачки про прийняття або звільнення з роботи не видавалися по підприємству. Із скаргами до Територіальної державної інспекції праці в Дніпропетровській області або до прокуратури з приводу не оформлення трудового договору відповідно до вимог КЗпП України позивачка не зверталася.

Ці обставини підтверджують відсутність між позивачкою та відповідачем трудових правовідносин.

Натомість, як докази в обґрунтування свого позову позивачка надала у справу акти прийняття виконаних робіт від 31.01.2011 до цивільно- правової угоди № 20 від 01.01.2011 та від 31 грудня 2010 року до цивільно -правової угоди № 129 від 11.10.2010 року, де ОСОБА_1 іменується «виконавцем» робіт, а ТОВ «ДАЗ» «замовником». Тобто позивачка взяла на себе обов»язок виконати роботу по складанню статистичної та податкової звітності і передати замовникові результат роботи. Ці обставини вказують, що між сторонами фактично укладено та виконано договір про надання послуг , визначення якому надається в ч.1 ст.901 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов»язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної або дії здійснення певної діяльності, а замовник зобов»зується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За таких обставин суд вважає, що відсутні правові підстави визнати цивільно-правові угоди № 129 від 11.10.10 та № 20 від 01.01.2011 - трудовими.

Суд вважає що позовні вимоги в частині стягнення із відповідача середнього заробітку за увесь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 19394,67 грн , так як норми ст.116-117 КЗпП України не поширюються на цивільно-правові договори.

Відшкодування моральної шкоди не передбачено цивільно-правовими договорами № 129 від 11.10.10 та № 20 від 01.01.2011 , тому у стягненні із відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 50000,0 грн слід також відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Дніпровський автобусний завод» про визнання цивільно-правових договорів - трудовими договорами, стягнення заборгованості по заробітній платі, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Дніпровський автобусний завод» на користь ОСОБА_1 4962 грв.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ТОВ «Дніпровський автобусний завод» на користь держави судовий збір в розмірі 214,60 грв.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Гібалюк Т. Я.