Справа №22ц-4980 2006 рік
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Дніпропетровської області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Дніпропетровськ
03 жовтня 2006 року
Судова колегія
судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області
в складі:
судді-головуючої - ТАМАКУЛОВОІ В.О.
суддів - ЧУБУКОВА О.П.
при секретарі
та за участю: позивача
представника відповідача
ГОКОВА П.В.
ДОРЕНКО А.С.
ОСОБА_1
· МИХАЙЛЕНКО Т.В.
- розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Відділення виконавчої дирекції соціального страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань
України в м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області
на рішення
Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська
Дніпропетровської області
від 23 червня 2006 року
по цивільній справі
за позовом ОСОБА_1
до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань
в м. Першотравенську Дніпропетровської області
про стягнення страхової виплати на відшкодування моральної
шкоди, заподіяної наслідками нещасного випадку на виробництві, -
Справа №22ц-4980/30 Категорія: 21
Суддя-головуючий
у суді першої інстанції
НАГОРНА Л.М.
Суддя - доповідач
у суді апеляційної інстанції
ЧУБУКОВ О.П.
2 ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Дніпровського районного суду м„ Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 липня 2006 року задоволено частково: в розмірі 65000 (шістдесят п'ять тисяч) гривень, позов ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області про стягнення на його користь за рахунок відповідача відшкодування завданої йому внаслідок нещасного випадку на виробництві моральної шкоди.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування, рішення суду першої інстанції та прийняття нового, яким зменшити суму стягнення з нього на користь позивача відшкодування спричиненої йому моральної шкоди, а також відстрочити виконання цього рішення до 01 квітня 2007 року.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача, який підтримав скаргу з викладених в ній мотивів, позивача, який просив рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вона підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні з слідуючих підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, під час проходження додипломної практики на ВАТ „ІНФОРМАЦІЯ_1", отримав травму пов'язану з виробництвом, яка потягла за собою ампутацію з 1 по 5-ий пальців лівої стопи.
За висновком МСЕК (медико-соціальної експертної комісії) від 01 вересня 2005 рокуг після тривалого лікування, позивачу^ було встановлено 30% стійкої втрати професійної працездатності безстроково і його визнано інвалідом третьої групи.
Але окрім доведеності втрати позивачем частки професійної працездатності, суд першої інстанції, вважає судова колегія, дійшов обґрунтованого висновку, що він також зазнає і моральних страждань від наслідків одержаної ним на виробництві травми: постійно відчуває її психологічні та фізичні наслідки, тому що вважає, що його повноцінне життя практично скінчилось, він став безпомічним інвалідом, скінчились його заняття спортом, ніякі реабілітаційні міри не змогли дати належних результатів та вивести його з стану депресії, оскільки до цього часу відчувається біль в лівій стопі, пересування обтяжене, мають місце постійні нічні судоми.
За таких обставин, згідно ст.ст.1,б,21,28 і 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача про разове грошове відшкодування за
з
Рахунок відповідача завданої йому наслідками одержаної ним на виробництві травми моральної шкоди, цілком обґрунтовано.
В той же час, відносно розміру цього разового грошового відшкодування моральної шкоди, спричиненої позивачу наслідками, одержаної ним на виробництві травми, суд першої інстанції визначив його без достатньо повного та всебічного на те урахування характеру та обсягу страждань останнього, величини відсотка втрати ним професійної працездатності та загального стану його здоров"я, а тому, виходячи із засад об'єктивності та справедливості судового рішення з цього питання, судова колегія вважає, що він, цей розмір відшкодування, повинен бути зменшеним до межі його розумності та виваженості.
Посилання апелянта в своїй скарзі на те, що ч.З ст. 34 зазначеного вище Закону призупинена на період 2006 року статтею 77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік і тому у Фонда обов'язку щодо відшкодування моральної шкоди по заяві позивача немає, судова колегія вважає безпідставними, тому що таке право у позивача виникло до набрання цим законом чинності і зберігається за ним безперервно і до цього часу у відповідності до положень ст.22 Конституції України, згідно яких при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів, звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод людини і громадянина не допускається.
А отже, підстав для відстрочки виконання вказаного вище рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст.ст.209,303,307,309,314,317 і 319 ЦПК України, -
ВИРІШИЛА:
виконавчої дирекції Фонду cоціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2006 року змінити: розмір стягнення відшкодування в рахунок страхової виплати за спричинення моральної шкоди з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 зменшити до 20000 (двадцяти) тисяч гривень.
В решті ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог відмовити.
.Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж моменту може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.