РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0191/1516/2012Головуючий суду першої інстанції:Шофаренко Ю.Ф.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.
РІШЕННЯ
"20" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіАвраміді Т.С.,
СуддівПриходченко А.П., Самойлової О.В.,
При секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - Мисівська сільська рада Ленінського району АР Крим, КП Ленінське БТІ, відділ Держкомзему в Ленінському районі АР Крим про поділ майна, стягнення збитків, за апеляційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 04 вересня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому просила здійснити поділ майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, шляхом визнання права власності на ідеальну частку, а саме: визнати за позивачем та відповідачем право власності на ? частки за кожним житлового будинку по АДРЕСА_1, який зазначений у плані літ. «А» і складається з житлової кімнати І-2, площею 15,6 кв.м., житлової кімнати І-1, площею 12,0 кв.м., прибудови літ. «а1», в якій санвузол І-ІІІ, площею 13,8 кв.м., коридор І-І, площею 13,6 кв.м. кухня І-ІІ площею 12,8 кв.м. та з наступних надвірних будівель: прибудови літ. «и», літньої кухні літ. «И», вбиральні літ. «Р», літнього душу літ. «С», сараю літ. «Т», котельні літ. «Ф», альтанки літ. «Х», навісу літ. «а2», літ. «и1», воріт літ. «7», огорожі літ. «8», огорожі літ. «9», огорожі літ. «10», вимощення літ. «І», басейну літ. «ІІ»; визнати за кожним право власності на ?? частку земельної ділянки, площею 0,1650 га, кадастровий номер 0122785800040010037, розташованої по АДРЕСА_1. Також позивач просила стягнути з ОСОБА_7 на її користь витрати пов'язані із прийняттям житлового будинку до експлуатації у розмірі 3927 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час шлюбу, 04 листопада 2000 року подружжя на підставі договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_8 та відповідачем придбали житловий будинок по АДРЕСА_1. На підставі рішення Мисівської сільської ради, Ленінського району, АР Крим, від 25 серпня 2004 року ОСОБА_7 була передана у власність земельна ділянка для індивідуального будівництва та обслуговування будинку про що 13 січня 2005 року був виданий державний акт. За період з 2000 по 2003 р. були добудовані прибудова літ. «а1» площею 40,2 кв.м., літня кухня літ. «И» площею 91,6 кв.м., прибудова «и», площею 22,9 кв.м., вбиральня літ. «Р», площею 2,7 кв.м., сарай літ. «Т», площею 58,1 кв.м., котельня літ. «Ф», площею 5,1 кв.м., гараж літ. «У», площею 44,3 кв.м. Вказані приміщення були у встановленому порядку прийняти в експлуатацію. Однак, відповідач бажаючи уникнути розподілу майна, не здійсняв дії щодо його документального оформлення. На підставі наведеного та ув'язку з недосягненням згоди щодо поділу вказаного спільного майна позивач просила позов задовольнити.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 04 вересня 2012 року позов задоволено частково: визнано за позивачкою право власності на ? частину житлового будинку, з надвірними спорудами, по АДРЕСА_1, зареєстрованого в КП «Ленінське бюро технічної інвентаризації» на підставі договору купівлі-продажу № 2390 від 04 листопада 2000 року; право власності на ? частину матеріалів та обладнання, які були використані на самочинне будівництво до житлового будинку; право власності на ? частку спірної земельної ділянки. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, надання неналежної оцінки доказам, просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що ухвалюючи рішення про визнання за позивачем права власності на ? частину матеріалів та обладнань, які використовувались при самочинному будівництві, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.
Також апелянт зазначає, що жилого будинку внаслідок його добудови у тому виді, що був придбаний за договором купівлі-продажу не існує, здійснено самочинне будівництво, а тому він не підлягає поділу.
До того ж апелянт не погоджується з висновком суду про те, що земельна ділянка підлягає розподілу між сторонами та вирішенням судом першої інстанції питання щодо розподілу судових витрат.
Також не погодилась з рішенням суду ОСОБА_6, яка в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Так апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов помилковому висновку про те, що предметом позову є право власності на самочинне будівництво. На думку апелянта суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, ухваливши рішення про визнання права власності на будівельні матеріали.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає відхиленню, а ОСОБА_6 частковому задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як правильно встановлено судом, вбачається з матеріалів справи сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1995 до 2011 року.
04 листопада 2000 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу, за яким останній придбав житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, який складався з: жилого будинку літ. «А» площею 27,3 кв.м., господарських споруд: сараїв літ. «В», «Г», огорожа літ. «І-6», басейн літ. «І», мощення літ. «ІІ».
Згодом були добудовані наступні приміщення: прибудова літ. «а1» площею 40,2 кв.м., літня кухня літ. «И» площею 91,6 кв.м., прибудова «и», площею 22,9 кв.м., вбиральня літ. «Р», площею 2,7 кв.м., сарай літ. «Т», площею 58,1 кв.м., котельня літ. «Ф», площею 5,1 кв.м., гараж літ. «У», площею 44,3 кв.м.
На підставі рішення Мисівської сільської ради, Ленінського району, АР Крим, від 25 серпня 2004 року ОСОБА_7 була передана у власність земельна ділянка для індивідуального будівництва та обслуговування будинку про що 13 січня 2005 року був виданий державний акт.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що поділу підлягає лише будинок, що придбаний за договором купівлі-продажу від 04 листопада 2000 року, оскільки здійсненне сторонами будівництво приміщень та добудов по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, а тому сторони право власності на них не набули, тому об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є будівельні матеріали, які і підлягають поділу між сторонами.
З таким висновком не може повністю погодитись колегія суддів, виходячи з такого.
Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що будинок за час шлюбу по АДРЕСА_1, є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки виходячи з презумпції віднесення придбаного за час шлюбу майна до спільної сумісної власності, відповідачем не вказаний факт не спростований.
Однак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що збудовані сторонами за час шлюбу: прибудова літ. «а1» площею 40,2 кв.м., літня кухня літ. «И» площею 91,6 кв.м., прибудова «и», площею 22,9 кв.м., вбиральня літ. «Р», площею 2,7 кв.м., сарай літ. «Т», площею 58,1 кв.м., котельня літ. «Ф», площею 5,1 кв.м., гараж літ. «У», площею 44,3 кв.м. є самочинним будівництвом.
Відповідно до вимог ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил вважаються самочинним будівництвом. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ст. 376 ЦК України).
При вирішенні питання щодо застосування статті 376 ЦК суди повинні керуватися положеннями законодавства України про містобудування, яке складається, зокрема, із Конституції України, відповідних положень ЦК, Земельного кодексу України (далі - ЗК), законів України від 16 листопада 1992 року N 2780-XII "Про основи містобудування" (далі - Закон N 2780-XII), від 20 травня 1999 року N 687-XIV "Про архітектурну діяльність" (далі - Закон N 687-XIV), від 16 вересня 2008 року N 509-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву", від 25 грудня 2008 року N 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", від 17 лютого 2011 року N 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон N 3038-VI), від 22 травня 2003 N 858-IV "Про землеустрій", від 19 червня 2003 року N 963-IV "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та інших нормативно-правових актів, що видаються на їх виконання, з дотриманням яких повинно здійснюватися будівництво об'єктів нерухомості (п. 1 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних та цивільних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».
У п. 11 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних та цивільних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз'яснено, що пунктом 9 Прикінцевих положень Закону N 3038-VI визначено спрощений порядок прийняття до експлуатації збудованих до 31 грудня 2009 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них тощо, які збудовано без дозволу на виконання будівельних робіт і заяви про прийняття яких подаються до 31 грудня 2012 року.
Відповідно до положень ст. 39 ЗУ «Про регулювання містобудівельної діяльності» Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.
Процедуру прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначає «Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» затверджений постановою КМ України від 13 квітня 2011 р. N 461.
Згідно п. 2 Вказаного порядку Прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - Інспекція) поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація). У разі прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорії складності, побудованих без наявності дозволу на виконання будівельних робіт до 31 грудня 2009 р., особливості реєстрації декларації та її форма визначаються Мінрегіоном.
Матеріали справи містять Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації прибудови (а1) до житлового будинку та господарські будівлі (І, і, Р, Т, У, Ф) за адресою АДРЕСА_1, зареєстрована у встановленому порядку в Інспекції ДАБК в АР Крим 26 квітня 2012 року.
Згідно інвентарної справи КП «Ленінське БТІ» вищенаведені будівлі вважаються узаконені та введені в експлуатацію.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що спірне майно є самочинним будівництвом і поділу між сторонами підлягають будівельні матеріали, використані в процесі будівництва є необґрунтованим, оскільки вказані об'єкти прийняти в експлуатацію відповідно до встановленого порядку. Право власності на об'єкт нерухомості було зареєстроване.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про те, що предметом позову є самочинне будівництво.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Указаною нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).
Оскільки відповідачем не доведено, що спірне майно житловий будинок з прибудовами є його особистою приватною власністю, жилий будинок по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, як придбане за час шлюбу.
Твердження відповідача про те, що спірні добудови були збудовані вже після розірвання шлюбу за особисті кошти спростовуються Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації поданою ОСОБА_7, у якому вказаний термін будівництва 2000-2003 рік (а.с. 22).
Способи поділу майна подружжя визначені у ст. 71 СК України згідно ч. 1 якої майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Разом з тим з огляду на положення ст. 15, 16 ЦК України ст. 13 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» один з подружжя вправі звернутися за захистом своїх порушених або невизнаних майнових прав в такий спосіб як - визнання ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишення майна у спільній частковій власності.
За таких обставин враховуючи, що відповідачем не визнається право позивачки на будинок, зокрема на добудови, в колегія суддів вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання за сторонами права власності на ? частки за кожним житлового будинку по АДРЕСА_1, який зазначений у плані літ. «А» і складається з житлової кімнати І-2, площею 15,6 кв.м., житлової кімнати І-1, площею 12,0 кв.м., прибудови літ. «а1», в якій санвузол І-ІІІ, площею 13,8 кв.м., коридор І-І, площею 13,6 кв.м. кухня І-ІІ площею 12,8 кв.м. та з наступних надвірних будівель: прибудови літ. «и», літньої кухні літ. «И», вбиральні літ. «Р», літнього душу літ. «С», сараю літ. «Т», котельні літ. «Ф», альтанки літ. «Х», навісу літ. «а2», літ. «и1», воріт літ. «7», огорожі літ. «8», огорожі літ. «9», огорожі літ. «10», вимощення літ. «І», басейну літ. «ІІ».
Однак, суд першої інстанції вирішив вказані вимоги з порушенням норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, який не відповідає обставинам справи, при цьому неповно з'ясувавши обставини справи, що мають значення для справи.
Наведене підтверджує обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивачки.
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка на якій розташований вказаний будинок на підставі рішення Мисівської сільської ради, Ленінського району, АР Крим, від 25 серпня 2004 року була передана у власність ОСОБА_7, який отримав державний акт про право власності.
Відповідно до положень ст. 89 ЗК України земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: подружжя; членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; співвласників жилого будинку.
Відповідно до вимог законодавства, чинного на момент виникнення права власності на земельну ділянку, зокрема відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.
Водночас якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям до особи, яка не мала права власності на земельну ділянку переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК (п. 18-2 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»). Така ж правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду України від 11 червня 2012 року№6-66ц11.
Оскільки за позивачкою підлягає визнанню право на ? частку будинку, для обслуговування якого виділена у власність земельна ділянка, то у ОСОБА_6, за якій визнається право власності на ? частку будинку, у такий самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.
Вищенаведене спростовую доводи ОСОБА_7 про те, що спірна земельна ділянка не підлягає поділу між сторонами.
Між тим розглядаючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_7 права власності на ? частку земельної ділянки, не визначивши його частку, пославшись на наявність у останнього правовстановлюючого документу, яким за позивачем визнано право на землю в цілому.
За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 про поділ житлового будинку, з надвірними спорудами, по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1650 га, кадастровий номер 0122785800040010037, розташованої по АДРЕСА_1, за п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про їх задоволення.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_7 на її користь витрат, пов'язаних із прийняттям житлового будинку до експлуатації у розмірі 3927 грн., суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.
Доводи апелянта ОСОБА_6 вказаних висновків не спростовуються та підстав для скасування рішення суду в цій частині не містять.
Також не заслуговують доводи апелянта ОСОБА_7 про неправильний розподіл судом першої інстанції судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, за позивачкою визнано право власності за майно вартістю 283399,25гривень. Таким чином, суд першої інстанції, з урахуванням вимог ст.88 ЦПК України, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки судові витрати в сумі 2833 гривень, які підтверджені документально.
Таким чином рішення суду в цій частині ухвалено з додержанням вимог законодавства і підстав для його скасування апеляційні скарги не містять.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 1, 3, 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 04 вересня 2012 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 про поділ житлового будинку, з надвірними спорудами, по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1650 га, кадастровий номер 0122785800040010037, розташованої по АДРЕСА_1 - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 про поділ житлового будинку, з надвірними спорудами та земельної ділянки - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_6 право власності на ? частку жилого будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, який зазначений у плані літ. «А» і складається з житлової кімнати І-2, площею 15,6 кв.м., житлової кімнати І-1, площею 12,0 кв.м., прибудови літ. «а1», в якій санвузол І-ІІІ, площею 13,8 кв.м., коридор І-І, площею 13,6 кв.м. кухня І-ІІ площею 12,8 кв.м. та з наступних надвірних будівель: прибудови літ. «и», літньої кухні літ. «И», вбиральні літ. «Р», літнього душу літ. «С», сараю літ. «Т», котельні літ. «Ф», альтанки літ. «Х», навісу літ. «а2», літ. «и1», воріт літ. «7», огорожі літ. «8», огорожі літ. «9», огорожі літ. «10», вимощення літ. «І», басейну літ. «ІІ».
Визнати за ОСОБА_7 право власності на ? частку жилого будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, який зазначений у плані літ. «А» і складається з житлової кімнати І-2, площею 15,6 кв.м., житлової кімнати І-1, площею 12,0 кв.м., прибудови літ. «а1», в якій санвузол І-ІІІ, площею 13,8 кв.м., коридор І-І, площею 13,6 кв.м. кухня І-ІІ площею 12,8 кв.м. та з наступних надвірних будівель: прибудови літ. «и», літньої кухні літ. «И», вбиральні літ. «Р», літнього душу літ. «С», сараю літ. «Т», котельні літ. «Ф», альтанки літ. «Х», навісу літ. «а2», літ. «и1», воріт літ. «7», огорожі літ. «8», огорожі літ. «9», огорожі літ. «10», вимощення літ. «І», басейну літ. «ІІ».
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на жилий будинок по АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_6 право власності на ? частку земельної ділянки, площею 0,1650 га, кадастровий номер 0122785800040010037, розташованої по АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_7 право власності на ? частку земельної ділянки, площею 0,1650 га, кадастровий номер 0122785800040010037, розташованої по АДРЕСА_1.
В решті рішення Ленінського районного суду АР Крим від 04 вересня 2012 року - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В. Самойлова